Борис Філатов: "Я не людина Коломойського"

Політика
30.11 18:45
Олена Вовченко
43176
0

На четвертому поверсі будівлі міськради на вулиці Дмитра Яворницького в Дніпрі кипить робота – чиновники безперестану бігають туди-сюди. Деякі зізнаються: тільки вчора в мерію несподівано нагрянули журналісти одного з провідних телеканалів країни, досі чергують в мікроавтобусі з охороною – через це графік у Бориса Філатова трохи збився.

"Керівник банди тітушок став одним із найбільш наближених людей мера Бориса Філатова. Як таке могло статися – спробуємо запитати в нього (міського голови) особисто", – з цього починається матеріал, який телеканал показав 21 листопада 2016 року, у третю річницю Майдану. Йдеться про Євгена Тарана – чоловіка заступника міського голови Дніпра Світлани Єпіфанцевої. В ефірі депутат від УКРОПу Віталій Купрій розповів, що саме Таран є одним з організаторів його жорстокого побиття, в результаті якого у Купрія була зламана ключиця, а сам він дивом залишився живим.

У мерії від сюжету злегка остовпіли. "Як може Філатов прокоментувати щось пов'язане з чоловіком свого зама?" – не розуміють в команді мера.

Портал Знай.ua публікує розмову з Борисом Філатовим від першої особи.

Першу частину можна прочитати тут.

Якщо торкнутися питання партії "УКРОП", то в ній зараз точиться внутрішньопартійний конфлікт, і, на мій погляд, цей конфлікт був закладений від початку – тому що від початку "УКРОП" був полілідерною партією. Тобто, якби лідер був один, вся партія вибудовувалася б по вертикалі. А з огляду на те, що в нас від початку всі були начальниками, рано чи пізно це мало призвести до з'ясування стосунків. Я не хочу називати прізвища, але це вже й так виплеснулося. По-друге, якщо ми умовно говоримо про політраду, то в ній є дуже різні фігури – наприклад такі шановані депутати, як Ігор Палиця, а є люди, які виникли нізвідки – наприклад той же Денис Борисенко. Його політичний статус не порівняти зі статусом Ігоря Палиці або моїм – саме тому, якщо у воза є п'яте колесо, рано чи пізно це стане фактором дестабілізації.

Я щиро сподіваюся, що в партії рано чи пізно настане якийсь навіть не діалог, а консенсус. Тому що діалог начебто ніколи не припинявся. З іншого боку, через свої посадові обов'язки я від партії поступово починаю дистанціюватися. Згідно з даними соцопитувань, в Дніпрі мій рейтинг утричі вищий, ніж у партії – у партії 16%, а в мене 46%.

Це говорить про те, що люди бачать роботу виконавчої влади, міського голови і, в кінцевому підсумку, мене з партією перестають ототожнювати. Тобто я фактично тягну за собою партійний рейтинг. За великим рахунком я прекрасно бачу, що люди стомилися від партій, політики, з'ясування стосунків, кризи – люди хочуть конкретних справ, а не слів. Тому я намагаюся перебудуватися і перейти від політдекларацій до результатів.

Читайте також: Безсмертний про "Мінськ" : головну мету досягли

Моїм однопартійцям не дуже сподобалося, коли я заявив, що в кріслі мера у мене змінився світогляд – одна справа вийти на трибуну і кричати про те, що Мінські угоди – це "зрада". А інша справа сидіти в кріслі і вибудовувати лояльні робочі стосунки з керівниками держави. Тому що мер не може перебувати в політичній конфронтації з президентом або прем'єр-міністром. Ні, я не боюся, що мені нагорі ставитимуть палиці в колеса – але, умовно кажучи, якщо є бюджет на будівництво доріг, він не безрозмірний, і завтра моїм колегам дадуть щось на будівництво доріг, а Дніпру не дадуть. В ідеалі мер такого складного міста, як Дніпро, повинен бути безпартійним.

Я згадую досвід свого попередника Івана Івановича Куліченка – про нього багато різного говорять, але він єдиний з політиків, хто реально мені допомагає і багато робить для міста. Куліченко завжди був безпартійним, за винятком того випадку, коли його силою змусили вступити в "Партію Регіонів" – його просто загнали туди палицею.

Тому місто у нас складне, і симпатії діляться навпіл – з одного боку, за рахунок моєї діяльності сильно почав "провисати" "Опоблок", а з іншого – досить сильно ростуть проекти Рабіновича і Мураєва. Але щоб у цьому місті знаходити консенсус і зберігати баланс, не можна йти в одному напрямку: міський голова – він міський голова для всіх, незалежно від політичної чи партійної орієнтації.

Я спілкуюся з усіма, з моїми колегами-мерами у нас рівні стосунки. Було б нерозумно з мого боку потрапити на свій нинішній пост і почати всім крутити дулі. Ми дружимо з мером Вінниці Сергієм Моргуновим, у мене теплі стосунки з мером Миколаєва Олександром Сенкевичем. Часто розмовляємо по телефону з Андрієм Садовим – не так давно говорили з ним про питання з додатковими бюджетними зобов'язаннями, які на нас зараз повісив уряд. Навіть із Геннадієм Кернесом у нас рівні стосунки. При всій моїй неприязні до його політичної позиції, я ніколи не дозволю собі критикувати його або інших колег. Не мені розповідати харків'янам чи одеситам, кого їм вибирати – Кернеса, Труханова або ще когось. Тим більше що ці люди отримали серйозний електоральний результат. Можна критикувати, але кожна територіальна громада має своє право вибору.

Тому з мерами ми зідзвонюємося, говоримо, обмінюємося досвідом. А з Моргуновим у нас звичайна людська дружба.

Я дружу з вінницькою командою, не через президента або прем'єр-міністра, а просто тому, що Вінниця – це флагман місцевого самоврядування. Ми багато спілкуємося з мером Вінниці Сергієм Моргуновим, разом їздимо в закордонні відрядження – останнього разу ми їздили з ним у Прибалтику, вивчати досвід будівництва доріг.

У Дніпрі працює зараз вінницька команда – реформує транспорт. Я просто стомився ганятися за нашими крадіями і шахраями, подзвонив прем'єр-міністрові і попросив прислати мені зовнішнє управління. І зараз у мене департамент транспорту курирують працівники вінницького міськвиконкому. Я не кажу, добре це чи погано, але у Вінниці муніципальний електротранспорт відроджений, там навіть роблять власні трамваї. Ми теж хочемо так само в Дніпрі.

Я не хочу вигадувати велосипед, коли можна взяти вінницький досвід, пропустити його через ксерокс і застосувати тут.

Зізнаюся чесно – не дуже люблю ходити до Верховної Ради, я не був дуже щасливий, поки там знаходився, але коли я йшов – можливо, був єдиним, з ким прощалися стоячи й аплодуючи. Я просто вийшов на трибуну і сказав: хлопці, вибачте, кого образив, вибачте по-православному. У Раді такого ніколи не було, тому мені аплодували стоячи. У мене й зараз з усіма в Раді рівні стосунки, за винятком кількох людей на кшталт Вілкула. Було б вкрай недалекоглядно бути з керівництвом держави на "ти", але, наприклад, з прем'єр-міністром ми на "ти", зі спікером і з генпрокурором теж.

Я потрапив у владу в 2014 році вже не хлопчиком, у мене був досвід спілкування з сильними світу цього. І зараз я бачу, як змінилося ставлення до місцевого самоврядування з боку керівників держави.

Причому в кращий бік. Скажу, що це реальне досягнення Гройсмана – він був основним локомотивом і провайдером у наші ряди централізації. Кожен раз, коли ми збираємося у Гройсмана, він сідає і каже нам: хлопці, я з вами говорю не як прем'єр, а як ваш колега, мер. Ми можемо довго сидіти, сперечатися, лаятися, щось обговорювати, але це вже інший рівень комунікації, ніж коли сидить якийсь Азаров і читає текст з папірця. Думаю, що в цьому є велика заслуга і президента, і Арсенія Яценюка – такий рівень комунікування почався ще при ньому, суспільство це згодом оцінить. Зараз, при постійній і наростаючій "зраді", суспільство не помічає, що децентралізація почалася, вона працює. І мені, як міському голові, ніхто не дзвонить з Києва і не говорить, що я повинен тут робити, з ким укладати договори, до мене не відправляють своїх знайомих і друзів в наглядачі.

Моя команда зібрана з таких різних кубиків, що досі не можу до кінця сказати, що я всіма задоволений. Є, звичайно, справжні знахідки на кшталт Яніки Мерило. У результаті політичних домовленостей я привів у свою команду колишніх членів "Опоблоку". За Світлану Єпіфанцеву, наприклад, мене засуджувало пів країни, але її роботою я задоволений. Я не хочу тут говорити, що ми знайомі з нею з дитинства, разом навчалися в університеті, вона дружила з моєю покійною матір'ю, але потім наші політичні дороги розійшлися. Це низько про таке розповідати. Але Світлана Володимирівна просто сидить і працює щодня, займаючись таким важким напрямком, як соціальний захист. Повірте, це дуже важкий хліб – коли в день до тебе приходять 80 стражденних і ти маєш усім допомогти.

Тому в мене дуже різноманітна команда, я намагаюся вишукувати людей по крихтах, але зізнаюся: міцних господарників у ній немає. Я взагалі цього словосполучення намагаюся уникати – навіть у передвиборній кампанії не вживав. Хоча всі навколо твердили: "Філатов не міцний господарник". А я просто приходив до людей і говорив – ось подивіться на цей не ремонтований десятиліттями дах, гляньте собі під ноги – тут тоді керував міцний господарник, і що?

Читайте також: Гройсман доручив Кабміну ділитися з народом

А взагалі в країні з кадрами проблеми – не тільки в Дніпрі. Що можна говорити про міцних господарників з радянським мисленням або людей, які ніколи в житті не були за кордоном і навіть уявити собі не можуть місто в майбутньому?

Іноді я жартую, що поки читаю книги і думаю разом із концептологами, як би нашому місту уникнути долі Детройта, у цей час мені телефонують депутати міськради і починають катати істерики про те, що десь хтось зніс чийсь ларьок. Зараз я хочу посилити цей напрямок і створив Департамент стратегічного розвитку. Туди пішов молодий перспективний бізнесмен Максим Кучугура. Він з "Блоку Петра Порошенка", але для мене це не грало ролі – ніяких домовленостей тут немає. Хлопець прийшов до мене і сам виявив бажання зайнятися стратегією. "Поки ви тут копаєтеся з каналізацією, дорогами і ремонтами, я хочу, щоб ми почали думати про речі, які люди побачать через рік", – так він сказав.

Я реально хочу, щоб ми почали продумувати такі речі – наприклад, ми хочемо прорахувати і реанімувати річковий транспорт. Коли влітку можна сісти на Комунарі і проплисти до Перемоги не в задушливому автобусі, а з вітерцем, по Дніпру. Зараз ми створюємо стратегію, оскільки потрібна програма. Треба врахувати демографію, статистику, фінанси, всі можливості – тоді можна виписати якусь стратегію. До цього у міста була стратегія. Але будь-яка революція чи війна обнуляють такі речі.

Пам'ятаєте, як у "Білій гвардії": коли відбувається революція, ти потрапляєш у вир і не розумієш, на якому березі тебе викине. Чесно зізнаюся, моє потрапляння у владу було звичайним збігом обставин. Ми були першими з бізнесменів, хто підтримав Майдан тут. У результаті ми отримали взамін обшуки, санкції, відключення торгових центрів від електрики. Зрештою ситуація настільки загострилася, що нам з партнерами довелося сісти на літак і полетіти – подзвонили добрі люди і сказали, що виписані ордери на наш допит. Ми їхали невідомо куди і думали: зможемо повернутися чи ні?

Коли вбили Сергія Нігояна і пролилася перша кров, я зрозумів у той момент, що Януковича більше не буде. Адже в нас ніколи не було, щоб у країні вбивали людей на площах. Коли повернулися, то потрапили з корабля на бал. Янукович якраз втік, ми повернулися, і нас відразу призначили в облдержадміністрацію. На той момент обов'язки президента виконував Олександр Турчинов, а в місті був жах. Були праві, ліві, червоні, білі, з палицями, ножами, прапорами, щось підпалюють, щось захоплюють. Міліція розбіглася, облраду і обладміністрацію захопили. Тобто на той момент був розпад влади. Ми зрозуміли, що як не ми, то більше ніхто, закотили рукава і почали працювати. Зібрати все це докупи було важко, але ми впоралися.

Про мою нерухомість у Криму, напевно, мені краще забути: її "націоналізувала" Росія, а простіше – забрала. Наші юристи зараз цим займаються, але я навіть за цим вже не стежу – марно. Чому не пішов домовлятися? Скажу чесно, я росіянам ніколи не вірив, хоч я сам росіянин.

Звичайно, мені пропонували домовленості. Пан Царьов, наприклад, всі телефони обірвав – на той час він сидів в одному офісі з Глазьєвим. Весь час нам дзвонив, потім ми припинили спілкування. Тут все просто – якщо пан Фірташ або хтось інший живе у своєму космічному просторі, то наш дім тут – тут живуть наші діти, поховані наші батьки, тут живуть наші друзі, тут наші садки і школи, де ми вчилися. Я не розумію, з ким і для чого потрібно домовлятися – з чекістами чи що?

Колись, перебуваючи в облдержадміністрації, ми думали, що от все закінчиться, ми віддамо ключі і підемо далі займатися бізнесом. Але почалася війна, потім Іловайськ – пережити це було, звісно, важко, але коли все сталося, дуже сильно змінився світогляд. Потім прийшли вибори, і до мене приходили сотні людей з проханням балотуватися. У мене на той момент був результат під 60%, і я завжди жартував, що майже наздогнав Балогу. І коли ти потрапляєш в Раду, то розумієш, що з такою підтримкою просто не можеш обдурити всіх цих людей. Перебуваючи в Раді, я не хотів іти в мери. Але коли дізнався, що балотується Вілкул, зрозумів, що я єдиний, хто може дати йому бій. Тому що не збирався здавати рідне місто.

У масовій свідомості існує дуже багато міфів, і з часом ці міфи стають міцними і починають жити своїм життям. Я ніколи не говорив, що я людина Коломойського. Але я ж не можу вийти на площу і крикнути: "Я не людина Коломойського!" З Ігорем Валерійовичем я знайомий кілька десятків років, у нас були різні періоди спілкування. Я був корпоративним адвокатом, потім ми були партнерами в проектах з нерухомості. За часів роботи в облдержадміністрації я був його підлеглим.

Тому я був у різних іпостасях, але я ніколи не був працівником Приватбанку, не входив у коло тих людей, яких можна смикати за ниточки. Є політичний проект "УКРОП" – можна багато говорити про те, чия це партія, але партія – це, передусім, люди. Це живий механізм, і у кожного є різний ступінь впливу – наскільки я знаю, тільки партія Олега Ляшка належить йому повністю. У всьому іншому є свої центри впливу.

Так, ми знайомі з Коломойським, разом працювали, в тому числі і в облдержадміністрації, і в бізнесі, – але не більше того.

Просто є речі, які лежать на поверхні. Тобто, якщо хочеш бути успішним мером, то повинен помічати ці речі, не маєш права закривати на них очі і не слухати людей. Ну і розуміти, що незалежно від твоїх симпатій мер зобов'язаний відстоювати інтереси громади. Дніпро ніколи не розвиватиметься, якщо в місті не буде нормального аеропорту, в місті не відкриють небо і квиток до Києва коштуватиме 10 тисяч гривень замість 1 тисячі гривень. Я просто бачу, як величезна кількість моїх земляків починає літати по світу і Україні – наприклад через той же аеропорт у Запоріжжі. Це ж абсурдно, чи не так?

Коли я виходжу з літака, а до мене підходять прихожани нашої синагоги з величезними бородами і кажуть, що це кошмар, в цьому аеропорту навіть тачок для багажу немає, я їм відповідаю: "Ну ви ж знаєте, куди потрібно звертатися". Вони кажуть: "Знаємо, спасибі вам хоч за дороги". Це весь час обговорюється, і з цим треба щось вирішувати. Рано чи пізно знайдуться люди, які піднімуть це питання.

Я не хотів би обговорювати ступінь впливу пана Коломойського на ситуацію в аеропорту. Просто вважаю, що в будь-якому випадку розумні люди завжди домовляться. Я закликаю його до діалогу, до переговорів. Наприклад, місто готове розглянути питання придбання у компанії "Дніпроавіа" терміналу діючого аеропорту. Бо якщо мер закриватиме на це очі, люди його не зрозуміють, і коли-небудь ця ситуація рвоне, як з-під кришки.

Філатова хоч цькуй, хоч не цькуй – йому все як з гуски вода. Я до цього звик. Під час виборчої кампанії мене цілодобово поливали брудом п'ять всеукраїнських каналів. Передачі, викриття, навіть ряджених показували, які у військовій формі стверджували, що я організував Іловайський котел. Так, були люди, які сиділи в камуфляжі, з медалями і таке говорили. Ну й нічого зі мною після цього не сталося.

От кажуть, що Філатов вкрав то півтора мільярда гривень, то півтора мільйона доларів. Ніхто не бачив жодного документа. Розповідають, що Філатов зносить ларьки, щоб свої поставити, – і ніхто жодного мого ларька не бачив. На це багато людей ведеться з тієї простої причини, що крали завжди, і цей такий же. Ситуація тут дуже проста – проти мене об'єдналися ті, хто політично об'єднатися не може.

Той же "Опоблок", який я помножив "на нуль", – до них приєднався мій колишній заступник зі своїми амбіціями, якого я сам звідси відправив, плюс депутат від "Опоблоку" Сергій Суханов, який зараз всім розповідає, що я його мало викруткою не зарізав.

Все це об'єдналося під соусом а-ля "вічно незадоволені демократи". До них приєдналися громадські активісти ... Я дивлюся на це об'єднання, як на братання жаби і жука. І якщо завтра я піду зі свого місця, вони повбивають одне одного, бо все, що їх об'єднує зараз, – це тільки моя персона.

Вплив Коломойського на внутрішній партійний конфлікт переоцінюється. Багатьом моїм однопартійцям не подобається історія мого успіху. Взяти того ж Купрія – я вам чесно скажу, якщо він завтра буде балотуватися по мажоритарному округу, я думаю, він набере від 0,3 до 3%. І такі люди у нас є. У них конгломерат мотивацій об'єднається проти мене - амбіції, помста, майнові інтереси. Адже я багатьом наступив на хвіст, але місто залишилося нерозграбованим. І щоб ви розуміли – коли я прийшов сюди, у Дніпра вкрали РАЦС, три відділення поліції, бібліотеку і навіть військкомат. Тобто сидить воєнком у військкоматі, і він ще не знає, що будівля вже не міська, а в приватній власності. Зараз повернути військкомат місту допомагає обласна прокуратура.

Історія давно знає, що люди, яких висадили з-за столу, об'єднуються проти тих, хто їх з-за столу й висадив.

Продовження розмови з Борисом Філатовим читайте на порталі Знай.ua у четвер, 1 грудня 2016 року.

Теги: Борис Філатов, Дніпро, мерія
Автор матеріалу: Олена Вовченко

ЦІКАВІ МАТЕРІАЛИ

Loading...

Вибір редакції


все лучшие материалы по версии редакции ›

Фото та відео

Володимир Парасюк про ідеологію протесту, схеми Ахметова та революцію до кінця (відео)
ЧитальняАналітика 23 лютого

Хто кого блокує, як довго все це триватиме та що здатне фундаментально змінити країну, розповів гість Politeka Online народний депутат […]

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, аби завжди бути в курсі найсвіжіших новин та найцікавіших подій

Догори