Чи відбулася у Вірменії "помаранчева революція"? - The Washington Post

Суспільство
27.07 19:40
Переклад Юрій Рудницький
2067
0

Через те, що у вірменської "тарифної революції" не виявилося лідерів, вона обмежилася суто економічними вимогами. Підконтрольна Кремлю вірменська влада показала, що наразі вона здатна утримати ситуацію під контролем. Однак наступні вибори в країні можуть вивести на політичну арену нове покоління суспільно активних громадян.

Про це пишуть Жанна Андреасян і Георгій Дерлугуян на шпальтах газети The Washington Post.

Вірменія, невеличка й традиційно проросійська колишня радянська республіка, не так давно пережила "захоплююче виверження масових протестів". На перший погляд, воно було спрямоване проти досить незначного збільшення тарифів на електроенергію. У Москві, проте, консервативні журналісти забили на сполох, ніби Америка вдається до чергової "зміни режиму" в підчерев'ї Росії.

Читайте також: У Єревані виступили проти залежності від Росії – правозахисник

Однак великі протестні рухи часто виявляються такими раптовими й несподіваними тому, що вони базуються на попередніх громадянських "мікро-мобілізаціях" навколо місцевих питань, на котрі мало звертали увагу мейнстрімові мас-медіа.

"Події у Вірменії розвивалися саме за цією динамікою", - вважають Жанна Андреасян і Георгій Дерлугуян.

17 червня, уряд Вірменії схвалив збільшення цін на електроенергію на 16,9%. Широко пішли чутки, що зростання цін було тільки прикриттям безгосподарності й корупції. Гасло протесту було настільки ж емоційним, наскільки й туманним: "Ні грабунку!"

Спочатку протест із легкістю ігнорувався владою, відтак увечері 22 червня протестувальники зайняли проспект маршала Баграмяна, головної магістралі Єревана, де розташовані парламент і президентський палац. Вранці 23 червня поліція Вірменії розігнала демонстрантів водометами і ненадовго затримала 237 з них. Від цієї новини Єреван, здавалося, вибухнув.

Багато в чому подібно до того, як це сталося на Євромайдані в Києві в листопаді 2013 року, дії поліції викликали спротив.

"Відтоді на проспект Баграмяна стікалися тисячі людей, у тому числі місцеві медійні та спортивні знаменитості, які весело позували для фотографій і робили "селфіз". Серед них була і американська поп-особистість вірменського походження Кім Кардашян", - пишуть вірменські автори.

Газета звертає увагу на те, що влада Вірменії ретельно уникала використання сили проти своїх же вірмен. Протягом наступних тижнів протестуючі стояли за барикадами зі сміттєвих баків, а поліція терпляче стояла фалангою за щитами в декількох кроках від готелю. Щоб полегшити психологічну напругу, натовп танцював, розмахував вірменськими прапорами, люди виголошували імпровізовані промови майже цілодобово.

"І тут траєкторія вірменського протесту розійшлася з тогорічною українською революцією", - наголошує The Washington Post.

Розходження проявилося в тому, що невеликій групі вірмен, яка намагалася розгорнути прапори Європейського Союзу, як на українському Євромайдані, не давали це зробити і проганяли їх. Уряд прагнув уникнути насильства, а протестуючі наполягали, що у них не було жодних політичних вимог. Влада зі свого боку визнала протест мирними і суто соціальним.

Читайте також: На протестах в Єревані з'явилися прапори України

Коли ж президент Серж Саркісян запросив представників протестувальників до свого палацу для переговорів, ті з гордістю заявили, що у них нема ані лідерів, ані переговорників. Замість цього вони стверджували, що репрезентують вірменський народ в цілому, а вимога у них єдина: скасувати підвищення тарифів.

Святкова й безпечна атмосфера мітингів у Вірменії сприяла зміцненню незвичної гендерної рівності, звертає увагу читача The Washington Post.

"Вірменія залишається досить патріархальною та соціально-консервативною. Але цей широко підтримуваний протест дав молодим освіченим жінкам прекрасну можливість заявити про себе вголос, що знайшло вираження у гаслі, котре більше нагадує Захід 1968 року: "Ні грабунку – так короткому волоссю!" Або навіть "Так – вибору жінки!"", - деталізують автори статті.

Чиновники намагалися затаврувати протестуючих молодих жінок, посилаючись на традиційні стандарти скромності. Але офіційні нападки "знову і знову викликали подальшу радикалізацію, а юнаки на проспекті Баграмяна почали скандувати, що реальні дівчата, на яких варто одружуватися, знаходяться серед протестуючих і перебувають протягом ночі на барикадах", - згадують автори.

Проте, пишуть вони далі, сам успіх руху без лідера в певний момент спричинився до його власної загибелі: "Хто або що могли би узаконити досягнення протестів? Простіше кажучи, хто оголосив би перемогу й закінчив мітинг? Відтак протест затягнувся, поступово втрачаючи свою емоційну енергію".

Велика і складна проблема в тому, що електромережа у Вірменії належить російській компанії, РАО "Об'єднані енергетичні системи". В останні роки російські корпорації опанували цілі сектори економіки Вірменії в рахунок заборгованості держави за активами. Руки у вірменської влади були зв'язані.

27 червня Саркісян оголосив про компроміс, який зберігав обличчя владі: бюджет Вірменії покриє зростання цін, а незалежна комісія за участю представників протестуючих зможе перевірити економічне обґрунтування нових тарифів на енергоносії.

Протестуючі відтак розділилися на дві фракції, як це завжди буває в громадських рухах – "фундаменталістів" і "реалістів". "Реалісти", яких серед протестуючих була меншість, прийняли президентське запрошення брати участь у громадському аудиті й відійшли з проспекту Баграмяна. "Фундаменталістська" більшість вирішила залишитися на барикадах і наполягати на своїх вимогах до кінця.

Розв'язки довелося чекати ще тиждень. Поліція регулярно попереджала, що більше не може терпіти порушення вуличного руху, але не рухалася. Вона розрахувала, що рух сам себе вичерпає – як виявилося, правильно. Неможливо за допомогою танців утримувати емоційну енергію під час затяжних мітингів з невизначеними цілями.

"Зрештою, поліція майже ніжно видалила останніх протестуючих і легко демонтувала їхні барикади", - пише The Washington Post.

Як це часто трапляється в політичних суперечках, обидві сторони щось виграють, а щось втрачають.

"Уряд Вірменії виграв, принаймні, в короткостроковій перспективі. Він витримав виклик і показав своїм покровителям у Москві, що здатен залишатися при владі без насильства. Протестуючі ж, незважаючи на свою недовгу славу й подальший розкол, можливо, виграли в довгостроковій перспективі. Залишається побачити, яких політичних форм може набути їхній рух. Багато що буде залежати від того, чому в подальшому навчаться молоді вірменські активісти", - пишуть автори статті.

Жанна Андреасян і Георгій Дерлугуян доходять висновку, що протестний рух у Вірменії доріс до такого етапу, на якому йому доведеться формувати своє власне політичне обличчя.

"Хай там як, нині цілком зрозуміло, що нове політичне покоління досягло повноліття. Цей рух робить чергові вибори у Вірменії менш передбачуваними, ніж лише місяць тому", - зазначають вони.

Автор матеріалу: Переклад Юрій Рудницький

ЦІКАВІ МАТЕРІАЛИ

Loading...

Вибір редакції


ПолітикаВибір редакціїРозслідування08.01
ПолітикаВибір редакціїРозслідування05.01
все лучшие материалы по версии редакции ›

Фото та відео

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, аби завжди бути в курсі найсвіжіших новин та найцікавіших подій

Догори