Найбільш незручним персонажем для російської історії та політикуму є український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі Петро Сагайдачний. Його не звинуватиш в тому, що він був поганим полководцем чи флотоводцем, або ж у тому, що був якимось неуком – Сагайдачний закінчив Острозьку академію і був відзначений за навчання литовським канцлером.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЙого не можна звинуватити у зраді, так як звинуватили Мазепу і Виговського. Історію про нього неможливо переписати, оскільки Сагайдачний гетьман має бездоганну репутацію.
Важливим моментом у військовій біографії полководця став похід на Москву в 1618 році. Саме цей "незручний" факт спонукав російських і радянських істориків замовчувати діяння Сагайдачного, навмисне відводити цю історичну постать на "задній план".
Ким ж була ця людина і в чому його заслуги перед своєю Батьківщиною?
Регулярні напади татарських орд супроводжувались знищенням міст і сіл, а також: взяттям у полон великої кількості українців, тому для протистояння навалі потрібна була чітко вишколена організована військова сила. Саме тут і знадобився талант Петра Конашевича-Сагайдачного, якого козаки обрали гетьманом. Він розробив стратегію проти ханської орди та турецьких військ, і запорожці почали свої успішні сухопутні та морські походи.
Ось його основні звитяги:
• 1605 рік – козаки Сагайдачного захопили Варну та спалили її до тла.
• 1608 рік – захопили Перекопську фортецю та також знищили її.
• 1609 рік осінь – на 16-ти чайках увійшли в дельту Дунаю та напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.
• 1615 рік – на вісімдесяти чайках підійшли до Стамбула і на очах у султана спалили гавані Мізевії та Архіокі. Турецький флот наздогнав козаків, але запорожці перемогли турків і захопили в полон їхнього адмірала.
• 1616 рік – битва на сорока чайках двох тисяч козаків із турецьким флотом в Дніпро-Бузькому лимані, що закінчилась черговою перемогою та захопленням п’ятнадцяти галер.
• 1616 рік – захоплення Кафи (нині Феодосія) – найбільшого невільничого ринку та звільнення тисяч людей із турецької неволі а також знищення чотирнадцятитисячного гарнізону турків та великої ескадри.
• 1618 рік – козаки ввійшли до Стамбулу, вбили 6 тисяч турків, багато кого взяли в полон та спалили половину міста.
У той час Московське царство переживало лихі часи - практично ще не скінчилося "смутное время", тривала боротьба за московський престол.
Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ сподівався за допомогою військової сили посадити на нього свого сина Владислава. Королевич зі своїм військом наближався до Москви. Однак сил йому бракувало.
Тоді Сигізмунд ІІІ звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу.
Сагайдачний вирушив на допомогу королевичу Владиславу з 20-тисячним козацьким військом. Він рейдом пройшов через Сіверщину, Єлець, Шацьк, Коломну та інші російські міста, та захопив їх. А під Москвою об’єднався з Владиславом.
11 жовтня 1618 р. військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападники змогли увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, атака зупинилася.
Справа в тому, що польська шляхта не збиралася битися на смерть, до того ж двоє найманців – французьких інженерів – перебігли через несплату платні на сторону москалів і передали їм плани атакуючих.
Однак, важкі воєнні обставини змусили московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московськими послами. Кожна з сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника.
Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати московські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський та Вологодський повіти, тим самим підриваючи економічні ресурси держави.
Наприкінці жовтня Сагайдачний направив 8-тисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берега Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття Калуги – стратегічно важливого міста із добре укріпленою фортецею. Першим помітним населеним пунктом на шляху цього рейду став Серпухов.
3 листопада 1618 р. козацькі полки під керівництвом полковників Ємця, Ф. Пирського, Милосного та Б. Конши розпочали штурм міста. Протягом декількох годин козаки взяли міський посад, проте не стали штурмувати кам’яний міський кремль, що був розташований у важкодоступному місці, оскільки шансів на його швидке здобуття було небагато.
Далі ці полки рушили на з’єднання із полком Петра Сагайдачного під Калугу і в ніч з 3 на 4 грудня 1618 року об’єднане військо розпочало штурм міста. Запорожці, в результаті блискавичної атаки, захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир’я.
1 грудня 1618 р. Річ Посполита уклала з Московією Деулінське перемир’я, після якого Московія втрачала Смоленськ, Чернігів, Новгород-Сіверський. Всього – 29 міст.
Загалом, протягом трьох місячного походу козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). За дослідженнями О. Гуржія і В. Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15–20 км на добу, в 6–8 разів швидше, ніж поляки, в 2–3 рази – ніж європейці.
Після повернення до України, військо Сагайдачного стало на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7 000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького, по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул гетьмана України й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.
Як повідомляв портал "Знай.ua", в 1708 році російські війська під командуванням Олександра Меншикова зруйнували гетьманську столицю Батурин, закатувавши понад 6 тисяч мирних жителів міста.
Також Знай.ua писав, Вселенський патріархат ніколи не визнавав канонічної анафеми, накладеної РПУ на гетьмана Івана Мазепу. Вона була накладена з політичних мотивів, як засіб політико-ідеологічних репресій та помсти Петра І.
