26 лютого 1939 року за винесеним того ж дня вироком Військової колегії Верховного суду СРСР у Москві було розстріляно перших осіб УСРР та КП(б)У 1932-1933 років - Павла Постишева, Станіслава Косіора та Власа Чубара. Всі вони були посмертно реабілітовані, а в 2010-у визнанні винними у геноциді в Україні в 1932-33 роках.

Розстріляні у 1939 році діячі займали найвищі посади у владній ієрархії УСРР у 1932-1933 роках. Влас Чубар ще з 1923 року незмінно очолював Раду народних комісарів - уряд УСРР. Станіслав Косіор з літа 1928 року, тобто після від'їзду Лазаря Кагановича, був генеральним секретарем ЦК КП(б)У. Павла Постишева, який працював в Україні до 1930 року, а потім переїхав до Москви та став секретарем ЦК ВКП(б), було відряджено до України у січні 1933 року з особливим повноваженнями - він став другим секретарем ЦК КП(б)У, залишаючись при цьому секретарем ЦК ВКП(б).

Таким чином, формально саме в руках цих осіб зосереджувалася основна влада в УСРР в роки Голодомору. Однак роль їх у його творенні була різна.

У 1932 році як Чубар, так і Косіор разом із головою ВУЦВК Григорієм Петровським, потрапили в немилість до Йосифа Сталіна. Це було зумовлено насамперед їхніми коливаннями та недостатньою "твердістю" у здійсненні партійної лінії щодо хлібозаготівель. Так, Чубар та Петровський у червні 1932 року звернулися до Сталіна з проханням про допомогу та про перегляд плану хлібозаготівель. Це обурило генсека ЦК ВКП(б), який у листі до Лазара Кагановича від 2 липня наполягав на потребі "звернути особливу увагу на Україну", керівники якої, як він вважав, "злочинно легковажним ставленням до справи геть загублять Україну". Для занепокоєння були певні підстави - ситуація в Україні була недостатньо контрольованою, а на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 6 липня 1932 року усі його члени висловилися за зниження плану для України. Щоправда, на Всеукраїнській партконференції, яка почалася у Харкові того ж самого дня, Станіслав Косіор, вже "захищав позицію виконання плану" - свою роль зіграло спілкування із сталінськими емісарами В.Молотовим та Л.Кагановичем.

Популярні новини зараз

У Росії побачили привид Михайла Круга: фото, від якого кожному стане не по собі

ЗСУ вдарили по бойовикам з повітря: українці в захваті, у цих кадрах - надія на перемогу

Пугачова розкрила всю правду про перуку: "Хоч лиса — все одно найулюбленіша"

У мережі з'явилися фото колишнього Насті Каменських: з дуже багатої родини і молодший за Потапа

Показати ще

"Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. …Ви повинні зібрати зерно до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт", - заявив Косіор, виступаючи на зборах партактиву

У той же час в листі до Кагановича від 11 серпня Сталін оцінює ситуацію в Україні як дуже небезпечну: "Найголовніше тепер Україна. Справи на Україні вкрай погані. Погано по партійній лінії. Кажуть, що у двох областях України (здається, у Київській і Дніпропетровській) біля 50-ти райкомів висловились проти плану хлібозаготівлі, визнали його нереальним. В інших райкомах справа є, як зазначають, не найкраща. Куди це годиться? Це не партія, а парламент, карикатура на парламент. Замість того, щоб керувати районами, Косіор весь час викручувався між директивами ЦК ВКП і вимогами райкомів і ось - довикручувався до ручки. Правильно казав Ленін, що людина, що не має мужності піти в потрібний момент проти течії, - не може бути справжнім більшовицьким керівником. Погано по лінії радянській. Чубар - не керівник". І робить висновок: "Якщо не візьмемося тепер же за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити".

Втім Сталін розумів, що одномоментна заміна партійного та радянського керівництва УСРР у тогочасних умовах нічого дати не могла, тому вирішив використати саме цих діячів для повного опанування Україною. Найжахливішим методом цього плану став Голодомор, організований в Україні під постійним тиском і прямими вказівками Сталіна та відряджуваних до України Молотова і Кагановича.

У січні 1933-го, Сталін сам послав Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б) України. І дав йому більші повноваження, ніж мали тодішні керівники республіки — перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор і голова Раднародкому Влас Чубар.

Зліва направо: Лазар Каганович, Йосип Сталін, Павло Постишев і Климент Ворошилов
Зліва направо: Лазар Каганович, Йосип Сталін, Павло Постишев і Климент Ворошилов

В Україні вже лютував штучний голод, та їх все одно в Москві вважають недостатньо жорсткими. Надто мало викачують хліба для потреб сталінської індустріалізації.

"Чубарю і Косіору керувати не під силу, — пише Сталін. — Своєю гнилою дипломатією вони остаточно втратять Україну".

Фактичним господарем України стає Постишев й одразу береться наводити "порядок" залізною рукою.

"Куркулі мають бути проведені через горнило розкуркулення й відчути на собі вістря нашої каральної політики, — виголошує з трибуни Постишев.

Невдовзі він пройде через те горнило і відчує на собі те вістря. А поки що він керує конаючою з голоду Україною. І влада його майже безмежна. Селяни, рятуючись від голодної смерті, намагаються втекти з України. Політбюро ЦК КП(б)У за ініціативи Постишева забороняє випускати їх за межі республіки. Їх контролюють червоноармійські частини.

Водночас "другий перший секретар", як поза очі називають Постишева, зачищає партійну верхівку республіки від "українських націоналістів". Перший під удар потрапляє нарком освіти Микола Скрипник — головний ідеолог більшовицької українізації. Звинувачення: викривлення партійної лінії "на фронті мовознавства". Загнаний у кут, той застрелився в липні ­1933-го.­ Перед тим, у травні, у розпал арештів українських письменників, кулю в лоба пустив собі Микола Хвильовий.

У той же час в українських селах мільйони дітей далі пухнули й умирали з голоду. А в школах та інститутах тривав погром усього українського.

"Було вигнано понад дві тисячі осіб націоналістичних елементів із системи Наркомату освіти. Наступного дня ми вибили з центральних установ понад 200 осіб націоналістів і білогвардійців", — звітує Постишев до Москви після смерті Скрипника.

Сам же він до кінця життя у графі "освіта" писатиме: "незакінчена початкова" — мав за спиною один клас ремісничого училища в рідному Іваново. Загалом в обласних управліннях народної освіти репресовано 100% керівництва, у районних — 90%. 4 тис. вчителів були звільнені як "класово-ворожі елементи".

Не міг зупинитися Постишев і в Києві, куди уряд радянської України переїхав у червні 1934-го. За його ініціативи в місті руйнують десятки храмів. Зокрема Михайлівський Золотоверхий собор. І далі всюди шукає ворогів.

Після голодоморного 1933 року доля трьох розстріляних 26 лютого керівників радянської України склалася по різному. Найдовше залишився в Україні Станіслав Косіор, якого у січні 1938 року на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У замінив Микита Хрущов. Косіора ж спочатку перевели на іншу роботу, а в травні він був заарештований.

Найдовше протримався на свободі Влас Чубар, який залишив Україну найпершим - його відкликали ще в 1934 році. Він встиг побувати заступником голови Раднаркому та наркомом фінансів СРСР, а з 1935 по 1938 рік навіть перебував у складі політбюро ЦК ВКП(б). Але у червні 1938 року Чубара було виведено зі складу політбюро ЦК ВКП(б), а згодом - заарештовано.

Павла Постишева з України забрали на початку 1937 року, його було призначено головою Куйбишевського обкому РКП(б), а заарештовано було найпершим з цієї "трійці" - у лютому 1938 року.

У ніч на 22 лютого 1938-го його разом із дружиною арештовують. Постишев першим здає Станіслава Косіора, з яким разом морили голодом Україну.

Однак слідчі навіть під тортурами не можуть вибити з Косіора визнання своєї провини. Тоді Єжов наказує привести на допит 16-річну доньку арештанта. На очах у батька дівчину зґвалтували кілька міліціонерів. Косіор не витримує й визнає себе винним. Його доньку відпустили. Дорогою додому та кинулася під потяг.

Вирок усім трьом -  Постишеву, Косіору і Чубарю - було винесено після зняття Єжова з посади очільника НКВС. Формальні звинувачення не співпадали. Чубара звинуватили в антирадянській і терористичній діяльності, у шкідництві та у тому, що був агентом німецької розвідки. Постишеву інкримінувалася участь в контрреволюційній організації та шпигунстві, зокрема його називали польським, німецьким та японським шпигуном. Найколоритніші звинувачення дісталися Косіору - організація шпигунсько-повстанської та диверсійно-шкідницької роботи на Україні, керівництво змовницьким центром та зв'язок з Польською організацією військовою.

Усі троє рішенням Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 26 лютого 1939 року були визнані винними та отримали розстрільний вирок, який того ж дня було виконано.

Усі троє поховані на Донському кладовищі Москви. Усі троє були реабілітовані після смерті Сталіна рішенням Військової Колегії Верховного Суду СРСР.

У січні 2010 року апеляційний суд Києва завершив розгляд у кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках, у матеріалах якої фігурували і розстріляні 26 лютого 1939 року Павло Постишев, Станіслав Косіор та Влас Чубар. У постанові суду, зокрема, зазначалося:

"Органом досудового слідства з усією повнотою та всебічністю встановлено спеціальний намір Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубара В. Я. і Хатаєвича М. М. - знищення частини саме української (а не будь-якої іншої) національної групи і об'єктивно доведено, що цей намір стосувався саме української національної групи як такої". Суд закрив справу через смерть обвинувачених.

Нагадаємо про найжахливіші факти голодомору в Україні.

Як повідомляв портал Знай.ua, у США визнали Голодомор 1932-33 року геноцидом українського народу.

Також Знай.ua писав, у Торонто (Канада) з'явився меморіал жертвам Голодомору в Україні.