20 років тому, у 1999 році, незважаючи на дискусії як у суспільстві, так і між самими служителями Феміди, Конституційний суд України визнав смертну кару неконституційною.

Мораторій на смертну кару в Україні почав діяти 11 березня 1997 року. Однак, відмова від страт відбувалася у декілька етапів.

Станом на 1991 рік продовжував діяти 50-ти річний кримінальний кодекс, який передбачав можливість засудження до смертної кари за декількома статтями. І хоча з проголошенням Незалежності майже всі положення про страту були вилученні, проте практика смертних вироків продовжувалася.

Так за всi роки незалежностi з 1991—1999 в Українi було виконано 612 страт. Законом України від 17 червня 1992 року було скасовано смертну кару тільки за окремі категорії злочинів.

У 1995 році перед Україною постала необхідність скасування смертної кари. Така дія була необхідною умовою для перебування держави в Раді Європи, як наслідок, у тому ж році на виконання смертних вироків почав діяти мораторій, але через суперечки в уряді невдовзі він був визнаний недійсним. Спеціальний доповідач Європи Ренатте Уолвленд назвала це "варварством" недопустимим у сучасному демократичному суспільстві .

Під натиском європейського суспільства другий президент України Леонід Кучма 11 березня 1997 р. був змушений накласти наступний мораторій на смертну кару.

Проте, на жаль, це не зупинило винесення нових смертних вироків, адже продовжував діяти старий Кримінальний кодекс. У результаті 29 грудня 1999 року Конституційний Суд визнав, що смертна кара суперечить Конституції України. Остаточну крапку у цьому питанні було поставлено 22 лютого 2000 року. У результаті ультиматуму Ради Європи з Кримінального Кодексу України вже назавжди було вилучено навіть саме поняття про страту. Як наслідок, українське суспільство вже майже двадцять років не знає, що таке смертна кара.

Історія смертної кари на теренах України

У Київській Русі, на відміну від західних та східних сусідів, корінним принципом у покаранні залишалась кровна помста. До запровадження християнства спостерігалась майже повна відсутність смертної кари як виду покарання в законодавчих актах Київської Русі.

Перша найдавніша згадка про "страту", як такого поняття загалом, датується 996 роком. У зв’язку з чим більшість дослідників пов’язують це з християнізацією країни Володимиром Великим. Церква, як носій християнської віри, намагалася викоренити кровну помсту як пережиток язичництва, отже, для цього їй потрібен був еквівалент- страта .

Проте не можна стверджувати, що це їй вдалося одразу, адже навіть у 996 році смертна кара застосовувалася тільки за грабіж на торгових шляхах. В Уставі Ярослава Мудрого 1016 року кровна помста взагалі була санкціонована у систему звичаєвого права, як спроба примирити старі звичаї з ранньофеодальним ладом. Кровна помста була заборонена тільки під час правління синів Ярослава Мудрого, у тому числі Всеволода Ярославича(батька Володимира Мономаха).

Остаточне законодавче закріплення страти як покарання за злочини відбулося вже за часів існування Московського князівства у 1397 році у Двінській грамоті, яка повністю замінила "Руську Правду" Ярослава Мудрого.

За часів Війська Запорізького правові інститути ґрунтувалися на Литовських статутах, що передбачали розгалужену систему покарань. Страта за часів Гетьманщини була досить розповсюдженим явищем.

Найстрашніше для козака було закопування у землю живцем, до чого засуджували вбивць побратимів. Вбивцю ховали у труні разом із жертвою. Проте найрозповсюдженою стратою було забивання киями біля ганебного стовпа.

А от найганебнішим покаранням для засудженого була страта через шибеницю: і козаки, і турки вважали, що після такої смерті душа не може потрапити у рай. Єдиним порятунком для приреченого козака могла стати дівчина, яка б побажала вийти заміж за нього.

Нагадаємо, в СРСР тривалий час страчували людей без суду і слідства

Як повідомляв портал Знай.ua, у світі змінюється ставлення до смертного вироку

Також Знай.ua писав, які були найжорстокіші страти в Росії.