Сім'я Моньє була відома і шанована в суспільстві у кінці XVIII на початку XIX століття. Подружжя Луїза-Леонарда і Шарль-Еміль славилися зразками чесноти: набожні, щедрі благодійники.

Проте за праведністю і благородством ховалася страшна правда.

Все почалося 25 років тому, коли в сім'ї Моньє зникла їхня донька — 24-річна дівчина з чудовим волоссям і прекрасною фігурою. Тоді поліції так і не вдалося знайти юну Бланш. Але правда, яка розкрилася через десятки років шокувала навіть найстійкіших поліцейських.

З'ясувалося, що Луїза-Леонарда насправді була жінкою сварливою і жадібною. За словами слуг, вона навіть нехтувала правилами гігієни і довго носила одне і те ж брудне плаття.

Не ясно, як Шарль-Еміль зважився створювати сім'ю з цією жінкою. Адже він був дуже освіченою людиною, але м'який і навіть слабохарактерний. Він обіймав посаду декана філологічного факультету в ліцеї Пуатьє.

Первісток подружжя Марсель також страждав досить поганими нахилами. У Марселя був, до всього, абсолютно відсутній нюх.

Журналіст газети "Temps" дав подібний опис Марселя Моньє:

"Це маленький миршавий чоловік, тонкі кінцівки якого губляться в надмірно широкому одязі. Його гостра голова з блискучою верхівкою, русява борода з сивиною, широкі вилиці, гачкуватий ніс, пенсне з товстими лінзами на переніссі, різкий профіль, розгублений вигляд — все це надавало йому вигляд нічного птаха, захопленого зненацька яскравим світлом".

Відразу через рік після народження сина на світ з'явилася і Бланш.

Дівчинка провела щасливе дитинство, багато грала з братом. Однак, все життя страждала незрозумілими нападами, була нервовою та істеричною.

З віком ставало гірше: вона всюди бачила примар, іноді реготала без причини, задирала спідницю і в у такому вигляді, гола, висовувалася з вікна.

Це страшно дратувало її мати Луїзу, відносини ставали гірше з кожним роком. Ймовірно, подібні істеричні припадки Бланш пояснювалися саме цим - середовище, в якому вона росла, було далеко від благополучного.

Йшли роки, і юна красуня закохалася в сусіда адвоката, але мати дівчини казала, що той їй не пара і весілля не допустить. Бланш було все рівно, вони зустрічалися майже кожен вечір.

З чуток, дівчина завагітніла і ніби народила дитину, чи вона вже була мертвою, чи її вбили.

Зрештою, щоб уникнути ганьби, Луїза-Леонарда замкнула дочку в тісній темній кімнаті. Та не пручалася — вона просто не думала, що її ув'язнення триватиме 25 років.

Одного разу, в 1901 році, було доставлено анонімний лист в поліцію французького містечка Пуатьє.

"Пане генеральний прокурор, маю честь повідомити вам про виключно серйозну ситуацію. Я кажу про стару діву, яка замкнена в будинку мадам Моньє. Жінка живе впроголодь і спить на гнилій підстилці впродовж останніх двадцяти п'яти років серед власних нечистот"

Коли поліція прибула в будинок Моньє, вдова сімейства трималася з гідністю. Навіть коли служителі порядку відшукали таємну кімнату, замкнені на амбарний замок, і зламали його, витримка не змінила Луїзі.

Луїза Моньє

У тісній кімнатці панував абсолютний морок, а мерзенний сморід буквально відштовхнув їх від дверей: вікна були забиті.

У гнилому солом'яному матраці серед власних екскрементів і осклизлих залишків їжі лежала, вкрита щільним килимом темного волосся, суха стара. Красуні Бланш тепер було 49 років, при зрості 166 сантиметрів вона важила не більше 26 кілограм.

Всюди бігали пацюки, які стали єдиними її супутниками в ув'язненні. Їм тут було чим поживитися - мати віддавала дочці залишки власної трапези, яку Бланш ділила з волохатими сусідами.

Коли нещасну виводили, загорнуту в ковдру, мати сиділа у вітальні і пила каву.

Бланш відправили в шпиталь, де у неї діагностували найсильніший ступінь виснаження. За чутками, вона вела себе спокійно - погодилася поїсти, прийняти ванну і навіть сказала: "Як це добре!"

24 травня 1901 року Марселя і Луїзу Моньє заарештували. Через 15 днів Луїза померла у в'язниці, не доживши до процесу. Марселя засудили до 15 місяців в'язниці, але йому і його адвокату це здалося несправедливим.

Сусіди розповідали, що часом чули зі сторони будинку крики і навіть розбирали окремі слова: "милосердя", "свобода", "поліція" і "благаю".

Один із свідків говорив, що 16 серпня 1892 року чув, як жінка кричала:

"Що я зробила, що замкнули мене тут? Я  не заслуговую такої страшної тортури! Бога немає. Якщо він був, живі істоти не могли би так страждати. Чому ніхто не прийде мені на допомогу?"

Але ніхто так і не звернувся до поліції. Просто байдуже проігнорували цей факт.

До кінця днів Бланш Моньє залишалася у психіатричній лікарні - там її обстригли, тому що вичесати ковтуни, в які збилися її, колись чудові локони, було неможливо. Її волосся відросло, а розум вона втратила назавжди.

Нагадаємо, у другій половині XIX століття відбувалися страшні речі. Малюки стали головним товаром для диявольською вбивці.

Як повідомляв портал "Знай.uа", генетики визначили особистість самого легендарного вбивці XIX століття.  

Також "Знай.uа" писав, як гонитва за вічною молодістю перетворила графиню Баторі на втілення диявола.