У кожного десятого бійця, що повертається з АТО, розлад в сім'ї

Львівські волонтери встигли помітити жахливу статистику - сім'я кожного десятого бійця, який знаходився в АТО і повернувся додому, знаходиться на межі розвалу. Психологи запевняють, що цей відсоток набагато більший - офіційної статистики ніхто не веде, а люди рідко розповідають про свої проблеми.

Кандидат психологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Інна Лук'янець розповіла "Знай" якими люди повертається із зони АТО, як впораться з синдромом АТО і що чекає цих хлопців в майбутньому.

- Інна Володимирівна, що таке синдром АТО?
- Усе життя людину супроводжують стреси. У мирний час це життєві ситуації, які, так чи інакше, зрозумілі. Звільнили з роботи, загубилися гроші, наступили на ногу - з такими стресами людина справляється, хоча і переживає. У період війни, коли люди вирушають на фронт, стрес підсилюється багаторазово - люди бачать кров і смерть, втрачають товаришів, переживають за своє життя. А тому стрес і травматичний синдром в десятки разів сильніше, ніж стрес, скажімо, від звільнення з роботи. Тому психологи для таких випадків і придумали всім зрозумілу назву - синдром війни, або у нас - синдром АТО. Практично кожен, хто повернувся із зони АТО - травмований психологічно. У кожного це протікає по-різному - хтось у пляшку заглядає, хтось ночами не може спати, хтось замикається в собі.

- Але ж ці люди не втрачені для суспільства?
- Ні! Просто вони потребують допомоги. Головне налагодити цю допомогу на державному рівні, залучити до роботи досвідчених психологів.

- Кому з тих, хто повернувся з АТО найбільше потрібна допомога?
- Перебуваючи, деякий час в таких складних стресових умовах, людина дуже гостро починає сприймати дійсність, в яку він повертається. Бачачи смерть, часом буває дуже складно повернутися до нормального життя - тому в психологічної допомоги потребують, насамперед, люди з передової. Ось, скажімо, як людина, яка побувала під кулями і втратила товариша, може адекватно реагувати на скарги дружини про зламаний кран? Відбувається переоцінка цінностей.

Після випробувань на війні у людини включається почуття страху. На війні в якийсь момент організм звикає працювати в умовах стресу - менше спати, менше їсти, переносити якісь побутові негаразди, жити під обстрілами або в окопі. По поверненню, людина дуже довго відвикає і перебудовується працювати у звичайному, нормальному режимі. У багатьох бійців від перенесеного стресу розвиваються психо-соматичні захворювання. Виходить так, що на фронті начебто не був поранений і психіка з вигляду залишилася не порушеною, а з часом починаються проблеми з шлунково-кишковим трактом, з серцем, з нирками. Начебто і передумов ніяких немає, але хвороби виходять назовні. Основою цих хвороб є психологічний стан людини - залишковий страх, почуття провини при втраті товариша ...

- Напевно, дуже важко хлопцям, що повертаються, бачити як тут життя йде у звичному темпі?
- У багатьох є нерозуміння - чому там гинуть люди, а тут на мирній землі, всі живуть спокійним? Припустимо, вчора боєць поховав свого товариша, який загинув у бою. А сьогодні він повертається додому і бачить, що його сусід одружується, гуляють гості, ніхто не згадує про війну або про загиблих. Це додаткова травма. Іноді потрібно просто людині пояснити, що життя продовжується, не дивлячись ні на що - сьогодні хтось на передовій, а хтось гуляє весілля, завтра хлопці повернуться, їх змінить той же чоловік, який сьогодні одружився. Війна - це не привід не випити кави з друзями, не одружитися, не народжувати дітей. Хоча бійцям, які бачили війну, здається що життя тут несправедливе.

Чи відчувають себе бійці захищеними на рівні держави?
- Звичайно, ні. Держава виділяє якісь крихти, тягнуться допомагати волонтери, є купа медальок для бійців АТО, якісь пільги ... Людина повертається з АТО, відгриміли почесті і поздоровлення - а далі він залишається наданий сам собі. Так, у нього є якась пенсія - але хіба на неї можна прожити? Є якісь пільги - але хіба вони істотно спрощують життя? Так, зробили відстрочку по кредиту на період мобілізації - але хіба кредит кудись зник?

Особливо важко це переносять молоді люди, які були покликані при першій мобілізації - вони виявилися не готовими до таких проблем. А за період їх відсутності проблеми тільки накопичити - в будинку пора ремонт робити, дітей в школу збирати, вирішувати інші питання. Тому ми, психологи, намагаємося працювати не тільки з людиною з фронту, але і з його родиною. Пояснюємо, що головне зараз для бійців - показати свою любов з боку сім'ї, дати зрозуміти, що вони потрібні, що їх розуміють. Ні в якому разі перший час не скидати вантаж побутових проблем на бійця, поки людина почне приходити до тями.

Якщо цього не може дати йому дружина і діти, значить потрібно постаратися батькам. Є чимало випадків, коли з фронту повертаються додому і потрапляють у звичну для себе атмосферу - незадоволена дружина, відсутність грошей, до того ж дружина починає дорікати: "Навіщо ти туди пішов? Хіба не можна було повирішувати?".

Зрозуміло, що у демобілізованого починаються загострення. Я взагалі раджу парам, які до нас приходять, синдром АТО лікувати любов'ю. Якщо людина відчуває любов у всіх її проявах, він одужує. Дружинам раджу - оточіть чоловіка увагою і турботою, спробувати говорити по душах, любити, проявляти свою ніжність, готувати щось смачне, робити щось приємне. І людина почне одужувати, позбавлятися від цього синдрому.
Ще один хороший спосіб - це праця. Нехай людина буде чимось зайнятий. Це не означає, що йому потрібно терміново відправлятися на роботу і заробляти гроші - ні. Нехай займеться чимось, що йому до душі - щось майструє, копається в грядках, вареники ліпить. Головне, щоб його відвернути від сумних думок і зайняти чимось, що буде йому цікаво.

- А якщо людина на місяць повернувся на ротацію?
- Психологічно такі люди повертаються дуже виснаженими. Деякі з них приїжджають у відпустку і змушені повертатися. Тому радимо створити вдома максимальну атмосферу розуміння і доброзичливості, щоб людина поповнила свої емоційні запаси. Коли запаси духовні поповнені - повертатися в лад набагато простіше.

Як часто до психологів військові звертаються добровільно і як часто приходять родини?
- До Майдану професія психолога здавалася чимось із розряду небожителів. А ось в часи Майдану, багато людей самі не витримували просили допомоги. Психологи пропонували її. Тому останнім часом звернутися до психолога не вважається чимось то з незвичайним.

Статистику - скільки до нас звернулося військовослужбовців ми не ведемо. Психологи працюють при шпиталях і на передовій, працюють волонтери, гарячі лінії - тому врахувати всіх просто не можливо. Хтось може у відкриту прийти в шпиталь і попросити допомоги, хтось дзвонить анонімно на "гарячу лінію". Але люди звертаються, щоб вийти з синдрому АТО і останнім часом за допомогою йдуть не тільки самі бійці, але і їх сім'ї.

Читайте також: Український прапор над Попасною вивісив уроженець Лисичанська

- Не секрет, що є випадки, коли людям просто на вулиці вручають повістки і забирають в зону АТО. Майбутні призовники не звертаються за допомогою?
- Поки особисто у мене таких випадків не було. Але, як психолог, хочу зауважити, що такі випадки мобілізації абсолютно протиприродні. Ті люди, які добровільно йдуть туди - більш підготовлені морально. Кого просто "схопили" на вулиці отримують колосальну травму - адже вони йдуть туди неусвідомлено. Це не сприятиме ні нормальній службі, ні нормальному подальшому життю.

- Чи часто як психологу доводиться чути фразу: я боюся вмирати?
- Війна не завжди буває такою, як її малює уява. Людина боїться, бо прокручує в голові певну картинку. А картинка може виявитися не такою. Може виявитися так, що людина бачила себе Рембо, а в реальності у нього істерика, тому що його товариш, з яким він ділив хліб, зараз лежить розірваний на частини. Людину потрібно психологічно готувати. Найпростіший спосіб - прокрутити в голові ситуацію і визначити - який найгірший сценарій розвитку. Його потрібно пережити психологічно і він вже не буде так лякати.
Адже дуже часто люди плутають страх смерті зі страхом невідомості. Люди бояться не смерті, а невідомості, тому що ніхто не знає, що його чекає на війні. Психологи справляються з такими страхами.

- В Україні є ще одна категорія людей, які постраждали нарівні з учасниками АТО - це біженці. Чи доводиться працювати з ними?
- Зараз в Україні чимало біженців. Всі вони різні і по-різному налаштовані. Іноді, коли зустрічаєшся з деякими, дивуєшся - чому вони в Україні, адже з таким настроєм їм би було простіше і легше в тій же Росії.
Психолог може допомогти впоратися з проблемою в тому випадку, якщо людина хоче сама прийняти цю допомогу. Біженці і переселенці випробували стрес іншого порядку - зруйновані будинки, загиблі рідні, жахи війни. Але вони відчувають стрес і тут - приїжджаючи в чуже, незнайоме місто, з дітьми, старими, без підтримки, роботи. Але бажання впорається з цим, підштовхує їх звернутися за кваліфікованою допомогою - вони приходять, шукають підтримку і допомогу.

Окрема категорія людей - ті, які повертаються із зони АТО інвалідами. Як допомагаєте їм справлятися з ситуацією?
- Намагаємося допомогти. Але насправді - зараз це проблема вже всього суспільства. Більшість бійців-інвалідів вимагають до себе певного ставлення. І мають на це повне право - людина воювала за нас, залишилась калікою на все життя. І вони не розуміють, чому їх ставлять в категорію зі звичайними інвалідами - вони хочуть до себе іншого ставлення, отримати свого роду бонуси за участь у військових діях.

Так, його нагородили, привітали, видали якусь компенсацію, потиснули руку. І тут раптом, через деякий час, про нього забувають - допомоги немає ні моральної, ні матеріальної, перехожі відвертають очі. Людина стикається з іншою реальністю.

І тут уже потрібно постаратися і самому інваліду і суспільству. Адже є ж у нас люди з обмеженими можливостями, які беруть участь у Паралімпійських іграх, танцюють на візках і роблять ще дуже і дуже багато речей. Психологу потрібно направити інвалідів з АТО на правильний шлях, пояснити, що життя навіть без рук або ніг триває і можна жити повноцінно. Суспільству теж потрібно піти назустріч. Тому їх необхідно залучати до громадської роботи - можна запросити бійця в школу, розповісти дітям про війну, можна підключити до волонтерської роботи. Головне, не кинути людину в такому стані, не дати йому озлобитися, закритися в собі.

Читайте також: Як сепаратистський Слов'янськ за рік став патріотичним українським містом

Трохи лякає той факт, що величезна кількість українців пережили психологічну травму. Чим в майбутньому це загрожує?
- Якщо закінчиться війна і всі, так би мовити розійдуться по домівках, то перші кілька років люди будуть приходити до тями. Буде дуже важко психологічно - адже війна прямо або побічно торкнулася всіх. Потім психіка почне звикати до мирного життя. Процес агресії, депресії, образ, травм піде на спад. Думаю, що пік ми вже пройшли, так що далі нас чекає ремісія. Якщо ж війна триватиме, результат буде точно таким же. Людина так влаштована, що він до всього звикає. Люди просто звикнуть, що десь за кілька сотень кілометрів йде війна, і треба жити далі.

Чи можна порівняти конфлікт на Донбасі з війнами - скажімо в Афганістані або з Другою світовою війною?
- Кожен військовий конфлікт унікальний по-своєму і по-різному впливає на людей. Якщо брати війну в Афганістані - то це була війна на чужій території, після неї залишилося "втрачене покоління", але це не торкнулося більшість українців. Якщо брати Другу світову війну - вона теж унікальна тим, що все було більш масштабно, була оголошена війна, піднялися всі. Цікаво, що я тільки недавно читала про Другу світову війну і психології людей. Через масштабність, цілі країни опинялися в стані війни і з часом страх притупився. Люди навіть у стані війни під снарядами садили городи, одружувалися, народжували дітей, придумували якісь розваги. Все через те, що психіка звикла швидко.

Тут же на Донбасі - трохи незрозуміла війна, без воєнного стану, в декількох сотнях кілометрів воюють, а зовсім поруч живуть звичайним життям. У деяких куточках планети люди живуть у стані війни роками. Періодично конфліктні там спалахують і вщухають. Але там професійна армія, найманці, вони живуть у стані війни. А у нас під мобілізацію потрапляють звичайні люди і це, звичайно, відбивається на психіці і заважає звикнути до того факту, що ми вже більше року живемо у стані війни. Але навіть в таких умовах, організм і психіка людини адаптується, формується думка, що від цього нікуди не піти і потрібно продовжувати жити. Стрес в таких умовах знижується і людина звикає.