Тебе дуже не вистачає: волонтер розповів про відважного бійця

Навчені та мотивовані – недарма ці дві характеристики міцно закріпилися за тими, кого по праву називають "богами війни", українськими артилеристами.

Спогадами про героїчні вчинки одного із них на сторінці у Facebook поділився волонтер Роман Сініцин.

Звичайний військовий Вова, без жодних позивних та претензій на славу, таких у лавах ЗСУ сотні. Але тільки найближчі друзі знали, наскільки сильна духом ця людина.

Він добре знав слабкі сторони ворога, усвідомлював, коли і як потрібно діяти:

"От телефон, я по ньому тільки з сепарами базарю, якщо в мене є їхні 200, то я їх на кості своїх пацанів міняю. Я знаю, де ті кості, і маю всі звідти забрати і заберу. У сепарів є афганці, з ними можна говорити, з козачками говорити не можна. Сам ходжу за міст (у Щасті), з ними там зустрічаюсь, сам забираю, потім ДНК роблять..." - зізнавався він волонтеру.

У Вови була окрема таблиця із прізвищами загиблих, зберігав ці дані навіть тоді, коли доводилося сидіти в засаді, адже його рота втратила чимало людей, але завжди готова була давати бій.

Позиції поблизу Щастинської ТЕЦ військовий знав краще від абетки чи таблички множення, і все працювало, немов злагоджений механізм швейцарського годинника. Вовина батарея за кілька секунд була здатна зробити так, щоб противник тікав подалі і не зважувався повертатися іще довго.

"Вову обожнював особовий склад і дуже боялись сепари. Останнім часом по ТЕЦ особливо не стріляли навіть, бо прилітало звідти багато і точно. Вова сам ходив у розвідку на ту сторону. Постійно ходив. Коли Вові було скучно - брав бетер і пару мінометів і їхав у бік Станиці. Там "сепари непугані". Так Вова казав. У Вови в "Фейсбуці" обкладинка була: "Маю честь битись за Україну", - згадував Сініцин.

Як цьому диваку з артилерії вдавалося не спати ночами, знав тільки він сам: звичайно, не обходилося без шкідливих, але дієвих енергетичних напоїв. Закрити очі на хвилину було дуже небезпечно, можна проспати атаку противника і поставити під загрозу життя побратимів.

Але найголовніше, чим він запам'ятався – баченням, як потрібно змінити українську армію. Звичайний воїн, якому кортіло повністю переламати існуючу систему. Саме тому його так не вистачає не тільки волонтерам, а й кожному, хто знав Вову. Таким кмітливим і простим одночасно, справжнім обличчям ЗСУ:

"Треба реформувати ЗСУ. А ми ніфіга не робимо. Ось в чому весь мій біль", - написав мені Вова якось в липні 15-го. І це дійсно був його біль. Він постійно воював із "штабними" і постійно про це говорив. Про те, що треба все міняти. Треба натівські стандарти і реформу. Тебе дуже не вистачає, Вова. Дуже".