Обмін полоненими чи подарунок ФСБ: як і на кого працююють російські спецслужби в Україні

Чи означає обмін полоненими та умовна тиша на Сході те, що Росія відмовилась від планів стосовно України? Аж ніяк. Просто на даний момент військова агресія остаточно перетворилась на гібридну війну. І Україна – все ще її головний полігон. Про цеповідомляє Upmp.news.

Вітчизняні фахівці зізнаються – ледь не щодня вони фіксують активності російських хакерів – чи то спроби зламати державні реєстри, чи то отримати доступ до різноманітних баз даних. Як правило, кіберфахівці СБУ ставлять блок, але сили занадто нерівні.

Адже на російські спецслужби працюють кілька серйозних хакерських груп, одні з кращих в світі. Наприклад, на головне управління генштабу РФ працюють хакери з «АРТ 28» та «Sandworm». На ФСБ – «Turla» й «Dragonfly», а на Службу зовнішньої розвідки РФ – «APT 29». Навіть у кримських фсбшників є своя кишенькова кібер-армія – «Armagedon».

Завдання просте – зібрати максимум інформації, щоб потім використати її у спецопераціях. Й, до речі, мова йде не лише про секретні дані.

Окремий напрям роботи росіян – соціальні мережі. Вони моніторять їх дуже уважно. А потім починають використовувати. Як саме?

По-перше, для вербування.

Чим більше інформації знають про об’єкт – тим легше воно проходить. Недавній приклад – співробітниця одного з аналітичних підрозділів СБУ в Херсонській області була завербована ФСБ і передавала до РФ робочі документи. А все почалося після дружнього спілкування в соціальних мережах.

По-друге, для організації серйозних злочинів.

Кілька років тому спецслужби РФ здійснили теракт – загинув полковник СБУ. Для організації вбивства росіяни використали багато інформації з відкритих джерел та різних баз даних.

По-третє, для тиску на працівників українських спецслужб.

Так, на російському та сєпар-тб називали прізвища українців, яких звинувачують у вбивстві «Мотороли» та «Гіві». Часто на сепаратистських каналах з’являються і відверті фейки про «каратєлей» – також з конкретними прізвищами.

«Нам відомі їх місця проживання, сімейний стан, автомобілі, ми знаємо, чим вони займаються», – дослівна цитата з програми пропагандиста Дмитра Кісєльова, де він демонструє фотографії українських СБУшників та їх прізвища.

Зрозуміло, що рос-тб здебільшого надуває щоки, але тим не менше – що, коли ФСБ дійсно отримає доступ до інформації про наших військових?

І в цьому контексті виникає дилема: з одного боку добре, що ми живемо в демократичній країні, де будь-яка інформація стає рано чи пізно прозорою, а з іншого – чи не занадто ми самі спрощуємо життя російським спецслужбам? Фактично – даємо ворогу зброю до рук.

І справа тут не тільки у відкритих соцмережах. Мова йде про зміни до закону, які зобов’язують працівників спецслужб оприлюднювати свої декларації. Здається – логічна справа із точки зору демократії. А з точки зору ФСБ – просто подарунок. Адже Росія на тарілочці отримує величезний масив даних про українських фахівців. І додаткові інструменти для вбивств та терактів …

Додайте до цього той факт, що немало наших «спеців» – самі родом зі Сходу, а в багатьох там досі живуть родичі. Тож вплив на них не матиме жодної проблеми для ФСБ: декларацію почитали, додали трохи своєї інформації і пазл склався. Можна вербувати, можна посадити до в’язниці, а можна і вбити.

Що ж від цього отримає Україна? Відтік кадрів (бо хто при здоровому глузді наражатиме рідних на небезпеку – краще звільнитися), ризик появи нових ворожих агентів, завербованих РФ (ми ж самі даємо росіянам додаткові козирі), базу для нових інформаційних атак, нові вбивства й теракти всередині країні… Чи не занадто висока ціна, аби показати прозорість?

Безумовно, контроль за майном та фінансами працівників спецслужб має бути. Але це вже питання до відділів внутрішньої безпеки і, зрештою, реформи СБУ, як такої. Бо після того, як в ній пройде серйозне скорочення кадрів, а сама Служба перестане займатися економікою і зосередиться на контррозвідці, проблема корупції вже не буде стояти гостро.

Це нормально, коли ми хочемо мати спецслужбу західного зразка. Але хіба можна собі уявити, щоб терористи мали доступ до даних ЦРУ чи МІ6? Навряд чи. Тож чому цей процес маємо запускати ми? Щоб хтось відзвітував про прозорість і пропіарився? Здається, це занадто чутливе питання – аби заради лайків у Фейсбуці ставити під загрозу всю систему національної безпеки.

Іван Стімковський