Журналіст: "Санжари 2. Я в шоці"

Я, як і будь-який громадянин нашої країни, до того ж незалежний журналіст, намагаюсь відслідковувати інформацію стосовно коронавіруса, а також стосовно запобіжних заходів, які вживають в нашій країні, а також по всьому світу для того, щоб застерегти нас від можливих проблем та страшних наслідків пандемії.

Тому мене надзвичайно вразило, коли в засобах масової інформації я прочитав інформацію, що під час карантину, коли максимальній кількості населення рекомендовано залишатись вдома, керівництво Дніпропетровської області готується до виселення дітей-інвалідів з рідних стін їх дитячого будинку. Я просто вжахнувся, до якого маразму можуть дійти наші чиновники.

Згодом, наскільки стало мені відомо, рішення про розселення дітей не було прийняте, вони залишились в рідному дитячому будинку. Я став чекати на лист подяки від пана Олійника за те, що його вберегли від свідомо жахливого рішення та всіх моторошних наслідків, які могли б бути, адже саме його намагались підставити підлеглі у ситуації, що склалася.

Давайте на мить припустимо, щоб сталося, якби це рішення все ж таки було прийняте? Яку картинку отримав би весь цивілізований світ: бідні, хворі діти, яких насильно розкидують і розпихують по чужим для них домівкам, та щоденні зведення як з поля бою, як помирають ці діти? Якої б непоправної шкоди було б завдано престижу країни і президента через загибель сиріт?

І я все чекав, коли ж буде опублікований лист подяки від пана Олійника журналістам, небайдужим громадянам, активістам, які стали на захист дітей і не дали здійснитися цій безмежній дурості ціною в дитячі життя?

Я чекав хоча б на організаційні висновки відносно тих чиновників, які штовхали пана Олійника на такий дурний крок, врешті-решт, на винесення їм доган, чекав хоча б на якусь реакцію керівництва.

І чого ж я дочекався? Так, звільнення відбулись, тільки звільнили директора дитячого будинку, який став на захист дітей і висловив свою точку зору, що такі заходи лише призведуть до загибелі його підопічних.

Виходить, одні й ті самі чиновники вже вдруге підставили свого керівника, ввели в оману, адже звільнили з посади директора КП «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат» Олександра Змієнко за перешкоду посадовим особам обласної ради, які хотіли увійти в будівлю підприємства для моніторингу дотримання умов карантину. Проте інформація ця виявляється повністю неправдивою, місцеві жителі розповідають про те, що комісія була, і приїхала вона не перевіряти умови дотримання карантину, а обговорювати умови розселення дітей і розміщення в дитячому будинку людей, в яких підозрюють коронавірус. Це перша неправда. Другою неправдою є те, що директор начебто не пустив комісію, це не так, оскільки комісія спілкувалась і з директором будинку-інтернату, і з його працівниками.

У відношенні чиновників, які докладали Голові Дніпропетровської обласної ради стосовно розселення дітей з інтернату по іншим закладам для розміщення замість них потенційних носіїв короновіруса варто перефразувати відомі слова «Зачем нужны враги, если есть такие друзья?» – «З такими співробітниками і без роботи можна лишитись». Можливо, це одна з цілей цих чиновників, щоб пан Олійник втратив свою посаду, якщо вони так йому брешуть і підставляють?

І ще одне питання, що тепер буде робити Голова Дніпропетровської обласної ради: розбереться в реальній ситуації, нарешті поспілкується з директором КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат» та його колективом і зрозуміє реальну картину, чи візьме на себе всю відповідальність за цей маразм, який триває і надалі?

Мої колеги журналісти сказали, що я даремно дивуюсь такій ситуації. І звільнення директора дитячого будинку було очевидне, адже він не виконав їх забаганки та усні накази. Вони вважають себе богами порівняно з ним і бажають вирішувати, хто буде жити, а хто – ні.

«На лицах богов воцарилось смятенье,

И то, что творилось на этот раз…

Никто не мог скрыть своего удивленья,

Как пешка не выполняла приказ.

Среди разгневанных лиц

Боги падали ниц!» – Павло Пламенів.

Незалежний журналіст Олександр Білий