Немає на Землі жодного народу, у якого немає своїх перемог і своїх поразок. Невдачі та трагедії так само формують історію та впливають на сучасність, як і славні перемоги. Тому не треба їх соромитись, про них треба знати, їх треба вивчати.
Рівно 777 років тому, 6 грудня 1240 року, Київ було захоплено військами монгольського хана Батия. Це були одні з найстрашніших днів в історії міста за довгі століття. Чому так сталося? Давайте про це сьогодні і поговоримо.
Похід Батия і Субедея
До сих пір достовірно не відомо, чим саме був великомасштабний похід монголів на Захід. Монголи Чингісхана залишили нам не так багато письмових джерел, тому про їхню історію і мотиви ми судимо швидше з їх діяльності.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися
Хтось вважає, що це був звичайний завойовницький похід, але може так бути, що, незважаючи на масштабні завоювання і руйнування, Батий міг відправитися в глибокий попередній кавалерійський рейд. Адже в планах кочівників було в підсумку дійти «до останнього моря», а для цього сили війська було замало. Тому хан дійшов до території сучасної Німеччини і повернув назад. А потім із завоюванням Європи вже якось не склалося, багато було в Орді інших справ. Так буває.
У будь-якому випадку, територія України і сусідні землі постраждали першими і, напевно, сильніше інших. І справа навіть не в кількості монголів, сумарно князі могли виставити рівну по силі армію. Та й воювати, наприклад, у Карпатах, степовим кочівникам було вкрай незручно.
Але армія Батия була єдиним кулаком, що підкорявся волі хана, а місцеві феодали загрузли в постійному з'ясуванні відносин і, в прямому сенсі слова, братовбивчих війнах. Монголи, в свою чергу, вдало вбивали між князями клини, пропонуючи всім свій захист і заступництво. За умови схиляння коліна перед ханом, звичайно.
Багато хто погоджувався. Наприклад, князі Болохівських земель (сучасні Житомирська, Хмельницька та Вінницька області) зробили вибір на користь Орди і відвернулися від Києва та Галицько-Волинського князівства. Багато північних князів, на кшталт Олександра Невського, визнавали владу хана беззастережно, а натомість отримували підтримку в протистоянні з тевтонцями. Показово зруйновані та спалені Козельськ і Рязань не залишали шансів.
Поступово багато хто схилив голову перед Батиєм. Але не Київ. Кияни обрали смерть в бою.
Перед битвою
Київ був ласим шматочком для завойовників ще задовго до цих подій. Ключовий транспортний та торговий центр цих земель, він мав бути важливою опорною точкою для подальшого завоювання.
Першими впритул до Києва підійшли монгольські полководці Субедей і Джебе у 1223 році, після перемоги на Калці. Але тоді вирішили поки почекати. Повернулися кочівники у 1239 році, і після розорення Чернігівських земель, взяли місто в облогу.
Згідно зі звичаєм, Батий послав своє посольство з пропозицією здати місто добровільно і підкоритися. Кияни не просто відповіли відмовою, але вбили послів, давши зрозуміти, що про здачу мови бути не може.
І ось тут сталася досить дивна історія. Князь Мстислав Всеволодович поїхав до Угорщини, шукати підтримки у короля Бели IV, залишивши місто, фактично, без командування. До речі, приблизно в той же час до Белі їздив і Данило Галицький, але підтримки також не отримав.
Обороною міста довелося керувати тисяцькому Дмитру, який служив Галицькому князівству. Сили були явно нерівні. За різними джерелами, у Дмитра в підпорядкуванні виявилося близько 5-10 тисяч воїнів. У той час, як у монголи виділили для облоги ніяк не менше трьох туменів - 30 тисяч чоловік. Крім того, в їх розпорядженні були стінобитні машини.
Облога тривала довгих три місяці, але кияни наполегливо відмовлялися здаватися. Тоді Батий наказав йти на штурм.
Руйнування і слава
5 грудня 1240 року монголи почали бити по стінах міста з каменометів. Довго стіни не протрималися, і через відразу кілька пробоїн в місто хлинули загарбники. Але і тоді кияни не поспішали скласти зброю.
За наказом досвідченого Дмитра, захисники з боями відступили в дитинець - центральну фортецю міста. Спроба взяти фортецю нахрапом успіхом не увінчалася, кияни стояли вкрай стійко.
Тоді Батию довелося знову підігнати стінобитні гармати і на цей раз бити вже по фортеці. 6 грудня місто впало. Монголи проявили крайню жорстокість, розграбувавши все місто і спаливши Десятинну церкву. Можливо, вони були розсерджені тривалим опором, а можливо, помстилися за вбивство своїх послів.
Воєвода Дмитр був важко поранений і потрапив у полон, але, згідно з Іпатіївським літописом, Батий був настільки здивований його сміливістю та стійкістю, що, слідуючи монгольським звичаям, зберіг йому життя. «Мужності заради його». Подальша доля Дмитра невідома, але ми знаємо, що саме він порадив Батию скоріше висуватися на Угорщину і залишити наші землі в спокої. Хан вирішив, що це непогана ідея, застати угорців зненацька, тому почав негайно планувати наступний похід.
Після грози
Подальші події добре відомі. Князь Мстислав, який в битві участі не брав, отримав від Данила Галицького для князювання Луцьк, потім повернувся до Києва, був викликаний в Орду і там страчений. Відповідно до літописів - за відмову присягнути язичницьким ідолам. Але з огляду на, що серед монголів було чимало християн, версія сумнівна, можливо причина була інша.
Угорський король Бела IV, який відмовився допомогти Києву, намагався зупинити монголів в Карпатах, але був вщент розбитий. І в підсумку бігав від них по всій Угорщині, рятуючи свою благородну шкуру.
Батий дійшов майже до самого Відня, налякавши до смерті всю Європу, але спішно повернувся з військом назад, коли в Орді помер хан Угедей. Політичне питання виборів наступного верховного правителя був важливіше завоювань.
Київ відновився, але на довгий час втратив своє економічне і політичне значення. Побув в складі Орди, потім Литовського князівства і Речі Посполитої, потім був частиною Російської імперії і Радянського Союзу.
Але місто вистояло, а разом з ним вистояли його жителі та їх нащадки. Поразка сьогодні ще нічого не означає, якщо є надія на завтра. Навіть, якщо це «завтра» не зовсім зрозуміло, коли настане. Головне ніколи не опускати голови, як не опустили їх наші предки перед самим Батиєм, одне ім'я якого змушувало тремтіти всю Європу.
