Дослідивши діяльність столичної влади за рік, що минає, експерти Громадського руху "Рідна країна" виокремили її головні "здобутки" ,чи то пак, провали, які найвідчутніше позначилися на житті киян.

Фінал "боротьби" мера з цінами проїзд: 8 гривень

Киевское метро
Киевское метро

Перебуваючи 2009 року в опозиції, Блок Кличка у Київраді активно боровся проти "необґрунтованих тарифів" команди Л.Черновецького, а 2011-го навіть позивався в суді проти О.Попова, — мовляв, ініційоване ним підвищення комунальних тарифів незаконне. Тепер сам Віталій Кличко, будучи міським головою, на початку травня заявив про підвищення ціни на проїзд у громадському транспорті одразу аж на 60%. Що й було невдовзі втілено в життя. Якими розрахунками обумовлена нова вартість проїзду — 8 грн. — мешканцям столиці ніхто так і не пояснив. З цього випливає, що позицію українських політиків і далі визначають не здоровий глузд чи економічна обґрунтованість, а місце сидіння, тобто відповідна посада. З проїздом у метро, що нині становить так само 8 грн. з душі — теж цікава історія.

маршрутки в Киеве
маршрутки в Киеве

Виявляється, на плечі пасажирів лягли борги метрополітену перед компанією російського бізнесмена, котра за часів Януковича передала на умовах лізингу (тобто напрокат до виплати) вагони вітчизняного та російського виробництва, а вже за нинішніх часів — стягує через суди мало не 2 мільярди грошей боргу. Простіше кажучи, по 2 гривні з кожних 8 «за проїзд». Де ухвалювалися рішення про ціни на проїзд для киян? Чи, бува, не в одному із закордонних гніздечок, що в них, як стверджують журналісти, досі мешкає родина міського очільника?..

Київ для забудовників, а не для киян

Що у містобудуванні головне? Зручність і безпека життя містян, звичайно ж. Але не в Києві. У мера Кличка, судячи з усього, на першому місці — любі друзі-забудовники, а вже кияни — Бог знає на якому. Хаотична, непродумана забудова унікальних столичних земель незаперечно доводить: кожен черговий очільник керувався одним і тим самим принципом — "після мене — хоч потоп"! Втім, здається, пан Кличко перевершив усіх своїх попередників. Перемігши на виборах не в останню чергу завдяки обіцянкам затято боротися з незаконними забудовами (навіть власноруч паркани валив!), — під час своєї другої каденції й геть забув про обіцянки. Скажімо, на початок 2018 року — за інформацією порталу Domik.ua — перелік незаконних новобудов у столиці сягнув 67 об’єктів на різних стадіях будівництва. Це на початок року, а нині надворі вже його кінець! І це лише житлові будинки, а скільки тих торговельних, розважальних та інших споруд!..

Особливо потерпає від хижацької забудови історична частина міста. Як гриби-поганки, серед унікальних краєвидів старого Києва виникають монстри новітньої «урбаністики». І наша прекрасна, неповторна столиця втрачає свої красу та неповторність, а разом з тим — і туристичну привабливість. До прикладу, вже 2 роки поспіль містяни відважно опираються спритним забудовникам, що у буферній зоні Софії Київської — на вулиці Гончара — заповзялися спорудити 56-поверхову "висотку". Це попри те, що Комітет Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО вже наголошував на загрозі "візуальній та універсальній цінності" Софії як пам’ятки ЮНЕСКО. Та й депутатам Київради, вочевидь, на історичні пам’ятки рідної столиці, даруйте, начхати з високої гори. Бо саме вони у червні цього року провалили голосування за припинення інвестиційного договору із забудовником торговельно-розважального центру на Поштовій площі, де у 2015 році знайшли безцінні історичні залишки вулиці часів Київської Русі. Археологи виявили тут поховання ХІІст., княжі печатки, зброю й цілу низку інших артефактів. Припускають, що це саме та вулиця, якою кияни йшли, аби прийняти Святе Хрещення. Так от: у червні мер Кличко заявив, що тут буде створено музей, а Київрада за це не проголосувала. Могла би влада, скажімо, Парижа, Праги чи Мадрида так ставитися до історії свого міста? Звичайно ж, ні, бо тамтешній владі місто — рідне, а не, як нашим очільникам, "територія бізнесу", - зазначив Голова київської міської партійної організації Громадського руху “Рідна країна” Олександр Федоренко.

Афера з соціальним хлібом

цыни на хліб
цены на хлеб

У грудні 2014 року Київська міська держадміністрація і ПАТ «Київхліб» підписали договір про створення мережі роздрібної торгівлі з продажу соціальних сортів хліба. "Київхліб" отримав можливість відкрити 200 кіосків роздрібної торгівлі, взявши на себе відповідні зобов’язання. А саме:

-Не підвищувати протягом трьох років ціни на 10 сортів хліба простої рецептури — без маргарину та олії (вони ж "соціальні"): хліб "Український" — 5,25 грн., "Пшеничний" — 4,05 грн., батон — 4,15 грн. – Ці види хліба повинні бути завжди в наявності і становити не менше 70% загального асортименту.

-Обсяги виробництва та продажу цього хліба мають бути чітко визначені — в достатній кількості відповідно до потреб киян — а його виготовлення і постачання повинні бути безперебійними.

подорожание хлеба
подорожание хлеба

– Якість хліба має бути високою й відповідати державним стандартам. Що натомість отримали кияни? Біля кіосків з продажу "соціального хліба" з раннього ранку вишиковувалися довжелезні, як за радянських часів, черги. Люди чекали на хліб годинами. Ні постійної наявності, ні 70% від усього асортименту й близько не було. У липні 2018-го працювало лише 90 таких кіосків. Міська влада пояснює це закінченням інвестиційної угоди. То чим у такому разі торгують кіоски, які мали продавати 70% соціального продукту? Схоже на те, що міська влада спільно з ПАТ "Київхліб" на пільгових умовах, під виглядом турботи про соціально незахищених киян, створила підконтрольну мережу роздрібної торгівлі, яка сьогодні продає все, що завгодно — крім того, для чого її, власне, створили. Така от фірмова мережа, щось на кшталт мережі магазинів «Рошен». Варто нагадати: цього ж таки літа столичні чиновники присягалися, що найближчим часом буде укладено новий договір, і тоді щасливі малозабезпечені кияни купуватимуть за "соціальною" ціною не тільки хліб, а й молоко, м’ясо, овочі. Як тут не згадати Остапа Бендера з його "Нью-Васюками"…

"Втомлені" мости, налякані містяни

Наприкінці лютого 2017 року киян ошелешили звісткою: обвалився Шулявський міст, один з найважливіших шляхопроводів. Отоді й виявилося, що "Київавтошляхміст" — комунальне підприємство, яке відповідає за утримання та ремонт київських мостів і шляхосполучень — стан об’єкта вчасно не перевіряв, а ремонт зазвичай зводився до суто косметичних маніпуляцій. Влада нібито спохопилася, восени міський голова Кличко повідомив про інспектування всіх мостів, і воно начебто показало, що 70 об’єктів перебувають у аварійному стані.

Подекуди якийся млявий ремонт наче й провадився, а потім — бац! — гроші закінчилися. Наприкінці липня обвалився міст на О.Теліги. В середині листопада провалилася пішохідна частина мосту над Броварським проспектом, біля метро "Дарниця". Міст у Солом’янському районі «дихає на ладан». Фахівці говорять, що в зоні особливого ризику перебувають міст Патона та особливо — міст Метро, який щодня перетинає понад 500 поїздів. На щастя, там, де вже "сталося", Господь уберіг — обійшлося без людських жертв. Але столична влада, здається,і надалі має намір покладатися винятково на милість Божу. Інакше чого ж бо їй більше до вподоби «латати дірки», тобто не випереджувати можливі катастрофи, а так-сяк долати наслідки…

Стихійні лиха: чотири пори року плюс влада

Дощ, спека, сніг, мороз, відлига… Щоразу вони для київських начальничків — ніби вперше в житті. Й щоразу — нездоланне стихійне лихо. От, скажімо, випало цього літа стільки опадів у вигляді дощу, скільки не було майже 130 років перед тим. Київ на якийся час став Венецією, все попливло. І випливло, що зливову каналізацію (так звані "лівньовки") ніхто заздалегідь не чистив. До того ж через непродуману забудову каналізаційні мережі у столиці взагалі дуже перевантажені. Не спонукали міських очільників до тверезих дій і весняні міні-повені, котрі ніби попереджали, що проблеми зі стоками в Києві є, й цьому слід давати раду.

За літом спливла осінь, аж гульк! — чергова несподіванка: засніжило. І що, Кличко та компанія були готові до катаклізму? Ну, скажімо, збиралися готуватися — у вересні мер афішував наміри купити іноземну снігоплавильну техніку. (Щоправда, у 2012-му, після нищівного зимового сезону, пан Попов теж таке обіцяв, тобто наміри ось уже поспіль 6 років існують). Техніка непогана, її, до прикладу, в Канаді застосовують: одна машина сніг збирає, друга — плавить. Але ж на снігоочисні машини грошей треба! А де їх взяти, коли просто посеред зими, у січні 2018-го, заступники пана Кличка отримали — не інакше як "за добру успішність і відмінну поведінку" — від 50 до 115 тисяч преміальних кожне, загалом на суму 615 тисяч гривень!..

А може, наступного січня дорогих для всіх нас чиновників варто заохотити якось креативніше? Скажімо, відрядити до сніжних країн по досвід? До тієї ж Канади, чи у крайньому випадку — до Фінляндії (там дороги гравієм підсипають, а не, як у нас, сіллю чи якоюсь "хімією", що від неї машини іржавіють, а пішоходи мало не босоніж додому з вулиці повертаються).Чом би й не відрядити — на Різдвяні канікули. Нашим, звичайно, коштом. Одначе жарти жартами, а питання серйозне: як перезимує столиця? Із застарілими комунікаціями, що лускають на морозі як горіхи; без належної сніготехніки… Та чи серйозне воно, питання, для київських владців? Вони ж бо поки що перейняли у Західної Європи тільки рівень життя, та й то лише для себе, рідненьких.

Опалюємося на умовах Нафтогазу

Півроку поспіль мешканці столиці потерпали без гарячої води. Причина: міська влада заплуталася з боргами. Віталій Кличко-2 (тобто у другій мерській інкарнації ), начебто у відповідь на численні скарги, вирішив,що постачати гарячу воду та подавати тепло буде не компанія "Київенерго", а комунальне підприємство "Київтеплоенерго". Проте "Нафтогаз" почав вимагати від міської влади визнати борги "Київенерго", що накопичились упродовж її діяльності. Брати на себе борги приватної компанії місто відмовилося. Віталій Кличко задекларував, що не забиратиме гроші у мешканців столиці, за які він міг би побудувати садочки чи прокласти дороги. На нові садочки чи якісні дороги кияни навряд чи можуть особливо розраховувати, а от борги на себе взяло Міністерство фінансів. І вийшла цікава схема: міський голова, замість у суді захистити інтереси киян та й загалом українців, "перекинув" борг на бюджет України, тобто вирішив питання в інтересах "Нафтогазу", який мав би вимагати кошти з ахметовського "Київенерго". Тобто, питання вирішене… в інтересах монополістів.

Скоро Новий Рік: чистять пляжі

украинский пляж
украинский пляж

Така от сучасна прикмета по-київськи. І все ж — із якого б це дива у грудні чистити озера та затівати прибирання пляжів? А от з якого. Є таке собі комунальне підприємство "Плесо". І воно оголосило у останній місяць року тендери. На капремонт і розчищення озера Чорторий; проектно-вишукувальні роботи на Алмазному; реконструкцію Північно-Дарницького меліоканалу і таке інше. Загалом же щороку на діяльність КП "Плесо" з міського бюджету виділяється 300 мільйонів гривень. Громадські активісти стверджують, що тендери розігруються між фіктивними фірмами. Журналісти 24-го каналу оприлюднили інформацію й пообіцяли передати її правоохоронним органам. Столичні очільники цю дивину з пляжами, здається, не коментували. Не в курсі, мабуть. Чи навпаки — в курсі?

Рейтинг марнотратства та марнославства

Громадський рух "Рідна країна" у своєму проекті #Наш бюджет — під громадський контроль не раз аналізував, наскільки раціонально і доцільно витрачаються бюджетні кошти, зокрема, в столиці. До переліку об’єктів сумнівної необхідності увійшли:

– Бюджетне фінансування комунальних ЗМІ.

В межах міської цільової програми "Київ інформаційний" кошти отримають телекомпанія "Київ", радіостанція "Голос Києва" та газета "Вечірній Київ" — 105,69 млн. грн.

– Пішохідний міст завдовжки 222 метри від Володимирської гірки (поблизу колони Магдебурзького права) до парку "Хрещатий".

На спорудження мосту тільки у 2018 році бюджетом передбачено 80 млн. грн., а очікувана загальна вартість будівництва становить 260,47 млн. грн.

– Флагшток Державного прапора.

Наприкінці грудня 2017 р. в системі публічних закупівель ProZorro було оголошено тендер на встановлення флагштока Державного прапора України на території Меморіального комплексу "Національний музей історії України у Другій світовій війні" — з очікуваною вартістю 47,5 млн. грн. Після того, як про цю нічогеньку оборудку стало відомо широкому загалові, тендер скасували. Проте, за інформацією замовника тендеру — КП "Спецжитлофонд" — розробка проектної документації на цей об’єкт триває. Що однозначно свідчить про нестримне прагнення таки "освоїти" 47,5 млн. з бюджету.

– Оформлення Києва до Ліги Чемпіонів.

Не новина, що організація та проведення масових спортивних заходів зазвичай є справою збитковою. Щоб бюджет міста не страждав, у інших країнах для фінансування таких подій намагаються залучити якомога менше бюджетних коштів і якомога більше — спонсорських. Київ витратив на проведення фіналу Ліги Чемпіонів аж 25 млн. грн.

– В`їзні знаки на околицях Києва.

Рішення ухвалене розпорядженням КМДА від 21.07.2017 № 207 "Про встановлення на в’їздах у місто Київ в’їзних знаків". Без того, щоб порадитися з громадськістю чи бодай обговорити в депутатському середовищі. Загальна вартість будівельних робіт на трьох об’єктах — 9,47 млн. грн. За нашими підрахунками, коштуватимуть всі ці об’єкти столичному бюджетові близько 450 млн. грн. Отже, мости падають, вулиці топляться, машини провалюються під асфальт (як нещодавно на перетині вулиць Ш.Руставелі та Саксаганського, де прорвало трубу, й гаряча вода ринула потоком)…. А чиновники — створюється таке враження — зайняті страшенно: вони бюджет "освоюють".