Если представить, как во время кульминации фильма о британском суперагенте 007 среди кадра появляется руководитель МИ-6 Джуди Денч, подходит к Бонду, который как раз целится в главного антипода ленты, и говорит: «Понимаешь, Джеймс, мы реформируемся и сокращаем, твои функциональные обязанности вязки, оружие на склад и бегом соответствовать высоким стандартам партнерских спецслужб», – то истерия вокруг реформирования СБУ покажется еще более-менее приемлемой для понимания зрителя, ведь несомненно заслуживает Оскар за остросюжетный сценарий и игру актеров (укр.).
Подпишись на наш Viber: новости, юмор и развлечения!
Подписаться
Всі без винятку представники українського політикуму, напередодні місцевих виборів отримали нагоду в черговий раз попіаритись на темі приведення української спецслужби до стандартів західного зразка. А оскільки влучний PR-хід передбачає деяку відмінність в оцінках і баченнях проблематики, а мається на увазі позиція експертів НАТО, ЄС та США з одного боку та намагань самих спецслужбістів відстояти свою «помірну» версію реформ, питання переформації безпекового сектору набуло ще більше яскравих забарвлень, припущень, звинувачень та відвертої спекуляції на небезпідставній перспективі остаточного нівелювання функцій єдиного в Україні дієвого органу правоохоронної системи.
Міжнародна консультативна група у складі консультативної місії ЄС, офісу зв’язку НАТО і посольства США, закликала Верховну Раду до кінця року прийняти закон про реформування Служби безпеки України, що відповідає вимогам національної безпеки і євроатлантичним стандартам. Щоправда вимоги європейців виявились дещо надмірними в умовах сучасних загроз і майже нереальними з огляду на відсутність для цього відповідної статті бюджету та необхідності комплексного реформування всієї системи. Принаймні, слід зважати на той факт, що ця реформа не відбудеться, поки не завершиться реформа Прокуратури.
Проте, 14 вересня президент Володимир Зеленський ввів у дію нову стратегію національної безпеки, яку перед тим схвалили на засіданні РНБО. Це кроки на шляху «стратегічного курсу держави» із набуття повноправного членства у блоці, визначене ще його попередником. Тому і реформа правоохоронців невідворотня. Питання тільки в тому чи залишиться в Україні останній важіль протидії російській агресії.
За європейським сценарієм Служба має перетворитися на «уповноважений держорган у сферах контррозвідувальної діяльності та охорони державної таємниці, головний орган у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю». Відповідний законопроєкт вже зараз знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Ідея має право на існування і деякі переформації, у т.ч. із розподілення функцій справді давно назріли. Проте, такі докорінні і нагальні зміни у форматі діяльності спецслужби не простять квапливих та необдуманих рішень. Слід розуміти і те, що розпорошення правоохоронних функцій в нашій державі тільки на руку Росії і саме вона безумовно прикладе зусиль для унеможливлення їх подальшого відновлення в розпорядженні СБУ. Звісно, європейський сценарій не має на меті послаблення правоохоронної системи, але і не враховує реальних загроз, які стоять перед українською нацією. І це вже не кажучи про надзвичайну складність реалізації в наявних умовах, як, наприклад, знаходження 20-30 млрд грн на скорочення штату спецслужби, внесення змін до Конституції України задля її демілітаризації чи КПК у пошуках логіки розподілення функцій між плеядою все нових і нових правоохоронних клонів. В європейських країнах принаймні виправдана порівняно незначна кількість штату окремих органів бездоганно налагодженим механізмом кооперації, – в реаліях української правоохоронний системи, нажаль, навпаки, проте скороченню все ж неминуче бути.
До того ж, варто реально оцінювати якість, з якою відбуваються в Україні реформи, і ретельно оцінити небезпеку поспішних рішень у намірах прийняти новий Закон задля того, щоб встигнути закласти відповідні статті бюджету на наступний рік і задовольнити європейських партнерів. Поняття «реформування» – і без того дуже болюче явище в нашій державі, яке, як показує практика, здебільшого має досить беззмістовний характер і ведеться більше для задоволення електорату і замилення очей на шляху євроінтеграції. Відтепер воно торкнулось і національної безпеки. Тому, перш за все, необхідно чітко усвідомлювати, що національна безпека ‒ надто важлива сфера, аби проводити реформу СБУ швидко і шаблонно. Потрібно діяти обережно і поступово. Будь-які зміни мають бути виваженими, про що певно забули попередити амбітну заступницю голови комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яну Безуглу, яка і очолила цю радикальну ідею реформування.
Не будучи обізнаною в специфіці діяльності спецслужб і сліпо прокламуючи основи побажань європейських колег, Безугла залучила до роботи над законопроектом в якості консультанта представника «Українського інституту майбутнього» Івана Ступака. Варто зазначити, що ця громадська організація позиціонує себе як незалежний аналітичний центр, проте фактично являє собою спільний проект представників українського бізнесу та політики. Відтак, наврядчи потрібно пояснювати надмірну ініціативність у виведенні з-під функціоналу Служби протидію корупції та економічним злочинам. В одній з перших версій альтернативного законопроекту, такими експертами навіть пропонувалось провести ребрендінг Служби, перетворивши її в Агентство національної безпеки.
Отже, не дивно, що головною темою для суперечок і досі є позбавлення Служби повноважень, а поряд з цим і питання, чи повинна Служба безпеки залишатися повноцінним слідчим органом паралельно з Нацполіціею, ГБР, НАБУ, або вона повинна поступово перетворюватися в розвідувальний орган, спецслужбу західного зразку, що відповідає порадам і практиці країн НАТО і ЄС. Очевидно, що бачення реформи у самому відомстві та за його межами помітно відрізняється, адже ліквідація управління «К» не вирішить проблему з корупцією в країні, як і позбавлення функцій у «Економіки» не нівелює незаконну торгівлю зброєю, тіньовий бізнес, яким займаються бойовики на окупованих територіях чи фінансові схеми під контролем спецслужб РФ, які реалізовані через легальний бізнес-сектор в Україні.
У сучасному світі організована злочинність активно використовується як іноземними спецслужбами для проведення підривної діяльності, так і терористичними організаціями для створення фінансового підгрунтя для свого існування. Для прикладу: канали контрабанди, які функціонували для економічної наживи, на початку російської агресії на Сході України були використані для перекидання зброї та людей. Що вже казати про вплив на стратегічні об’єкти, які окрім імовірних диверсій можуть елементарно бути доведеними до банкрутства.
У країні, яка воює, повинна бути сильна Служба безпеки, яка якісно розслідує все, що пов’язано з обороною та державною безпекою. Тому перед тим, як щось ліквідувати, потрібно створити щось натомість, а перспектива створення Бюро економічної безпеки, принаймні в форматі нещодавно прийнятого законопроекту №3087-д, більше схоже на відновлення податкової міліції з усіма її репресивно-слідчими нахилами. Цей проект не знаходив підтримки вже декілька років ні в Кабміні, ні в Парламенті, але знову піднятий щоб врятувати ситуацію із обмеженими строками. Найбільш вірогідним припущенням є перспектива ще більшого розпорошення, а згодом і остаточної втрати механізму протидії злочинній діяльності у цій сфері.
Сьогодні в Україні діє цілий ряд правоохоронних органів у сфері боротьби з економічними злочинами – це НАБУ, НАЗК, ГБР, СБУ, Нацполіція. Їх функції постійно перетинаються, дублюють один одного, а в підсумку – зводять нанівець всю слідчу роботу.
Більше того, від наявності такої кількості клонів страждають бюджет і бізнес. Створення Бюро економічної безпеки тільки розширить цей перелік безконтрольних структур. Вірніше навіть цілком контрольованих, але західними спецслужбами як то САП чи НАБУ, які по суті є їхніми представництвами.
Займатися реформою Служби безпеки України повинні українські фахівці, а не представники іноземних партнерів, бо це може позбавити Україну одного із фундаментів незалежності та суверенітету України. Відтак, партнери не повинні рекомендувати нам реформи, які послаблять Службу безпеки та її можливості для протистояння існуючим загрозам.
Та і до чого призвело реформування МВС чи ГПУ, або створення НАЗК, НАБУ, ДБР, Антикорупційного суду. МВС після реформи Згуладзе та Деканоїдзе тільки на п’ятий рік оговтується й починає працювати, щоправда вже не нехтує методами роботи старої міліції. В прокуратурі після реформи вже понад двох тисяч кримінальних проваджень без процесуального прокурорського супроводження і не можуть надійти в суди. НАЗК в найкращій перспективі зможе запрацювати хоча б на шостий рік існування. Після створення НАБУ рівень корупції тільки збільшився, а в ДБР і досі не можуть призначити керівництво. Робота суддів і реформи в цій сфері взагалі не вписуються в будь-які рамки свідомого уявлення про сліпе судочинство.
Попереду складна і терниста робота із пошуку компромісу між прихильниками поміркованої еволюції СБУ і реформаторами, поєднання рекомендацій ЄС і НАТО про обмеження повноважень СБУ з бажанням влади продемонструвати швидкий результат, проведення модернізації Служби із збереженням її ефективності в захисті державної безпеки.
Ці питання стали предметом надзвичайної кількості дискусій. Вірогідно через те, що виокремленні суспільством як найбільш важливі, але далеко не єдині викреслені європейськими партнерами із попередньої редакції Закону. Президентський закон про СБУ містив норму, яка теоретично дозволяє спецслужбі взяти на себе захист духовності, що здебільшого було піднято на сміх. «Об’єктами національної безпеки України» оголошувались «духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності» суспільства. Що саме це означає, ким і навіщо ці норми були додані у проект Зеленського, – достеменно не відомо. Та чи так вже і не варто врешті сприймати культурні та історичні цінності нашої нації саме як те, що необхідно боронити всією нацією, адже саме національна ідентичність, та непорушне усвідомлення себе Українцем найпершими опинились під прицілом ідеологічної війни РФ. Та й кому як не країні «духовних скреп» розуміти важливість самоідентифікації нації, а з тим і небезпеку, що несе їй відродження української духовності та почуття нації єдиним цілим. Небезпеку втратити можливість спекулювати на мовному питанні, насаджувати автономістські ідеї в Україні і контролювати всі ті ідеологічні маркери, завдяки яким і стала можлива так коректно звана «гібридна війна».
