Захворювання вражає 2–4% населення, і, за даними Міжнародної ліги дерматологічних товариств (ILDS), приблизно у третини пацієнтів воно починається ще до 18 років — у віці, коли прийняття з боку оточення має особливе значення. Всесвітня асамблея охорони здоров’я вперше офіційно визнала, що шкірні захворювання мають серйозні не лише фізичні, а й психологічні, соціальні та економічні наслідки: відповідну резолюцію підтримали всі 194 держави — члени ВООЗ.
Для Анастасії Хмари — лікарки-дерматовенерологині та дитячої дерматовенерологині з Києва, яка зараз проживає у Варшаві та завершує процес отримання повного права на самостійну лікарську практику в Польщі, — ця тема не нова. Ще під час навчання в Національному медичному університеті ім. Богомольця вона вивчала психологічні наслідки шкірних захворювань, зокрема депресію у пацієнтів із дерматологічними діагнозами та якість життя людей із бульозним епідермолізом.
«Це не заразно?»
«Психологічному стану пацієнтів зі шкірними захворюваннями досі приділяють недостатньо уваги, — говорить Анастасія. — Багато шкірних хвороб є хронічними. Повністю позбутися їх вдається не завжди, але можна досягти тривалої ремісії та значно покращити якість життя. А коли до постійного свербежу, болю, печіння додаються переживання через зовнішній вигляд, це неминуче позначається на емоційному стані».
За її словами, шкірні захворювання буквально перебувають на виду, а суспільство поки що не готове до них. «Нерідко перша думка, коли бачиш людину з помітними змінами на шкірі: "А це не заразно?" Люди починають цуратися, уникати спілкування і навіть дотиків. Хоча багато поширених хронічних захворювань — псоріаз, атопічний дерматит, вітіліго — абсолютно не заразні».
Іноді наслідки виходять далеко за межі шкіри. «Буває, що людям зі шкірними захворюваннями складніше працевлаштуватися — і не через реальні медичні протипоказання, а виключно через зовнішній вигляд і упередження, — розповідає лікарка. — Людина поступово замикається в собі, почувається "не такою, як усі". Особливо болісно це переживають підлітки та молоді люди, для яких прийняття з боку оточення має величезне значення. Шкірне захворювання — далеко не завжди лише проблема шкіри. Іноді воно зачіпає все: від самооцінки та особистих стосунків до професійної реалізації».
Жодних «злих лікарів»
Окрема частина практики Анастасії — маленькі пацієнти. «Для мене важливо не лише розібратися зі шкірною проблемою, а й зробити так, щоб у дитини не залишилося страху перед лікарями, — говорить вона. — На жаль, іноді цей страх формують самі батьки фразами на кшталт: "Ось прийде злий лікар і зробить тобі укол!" Користуючись нагодою, дуже прошу так не робити. Потім нам доводиться довго переконувати малюка, що ми зовсім не збираємося завдавати йому болю».
Тому прийом дітей у неї найчастіше проходить в ігровій формі. Анастасія простими словами пояснює, що робитиме, а іноді спочатку демонструє все на собі або на мамі й татові — наприклад, як відбувається безболісний огляд за допомогою дерматоскопа. «Хороший контакт із маленьким пацієнтом — це вже половина успіху. А довіра, сформована в дитинстві, може впливати на ставлення до лікарів протягом багатьох років».
Найчастіше батьки, за її спостереженнями, недооцінюють підліткове акне. «Багато хто вважає, що дитина просто "переросте" його. Але акне — це хронічне запальне захворювання, яке може зберігатися і в дорослому віці, а без своєчасного лікування, особливо у важких випадках, залишає рубці постакне. Боротися з ними набагато складніше, а іноді повністю усунути їх майже неможливо».
Надмірну тривожність батьків, навпаки, вона не засуджуватиме: «Коли йдеться про здоров’я дитини, бажання перестрахуватися цілком природне. Я за розумну настороженість без паніки. І завжди рада, коли після огляду можу сказати: усе гаразд».
Найскладніше — допомогти прийняти діагноз
Серед останніх випадків Анастасії особливо запам’яталася консультація молодої військовослужбовиці, у якої вона виявила важке хронічне захворювання шкіри. «Найскладніше було повідомити діагноз і пояснити, що попереду тривале й непросте лікування, — згадує лікарка. — Я дуже не люблю бути тією, хто першою повідомляє такі новини, але це теж частина нашої роботи».
Дівчині було важко прийняти не лише діагноз, а й те, що лікування потребуватиме змін, зокрема тимчасової перерви у службі. «Значну частину консультації ми обговорювали, чи можна обійтися лише маззю. Мені дуже хотілося дати їй простішу відповідь, але я розуміла, що в її випадку цього буде недостатньо, — говорить Анастасія. — Іноді найскладніше в роботі лікаря — не поставити діагноз і навіть не підібрати лікування, а допомогти людині прийняти, що її життя на певний час зміниться».
«І кожен фініш — це, по суті, старт»
Шість років Анастасія керувала власною студією в Києві. Повномасштабне вторгнення змусило переглянути плани, і зараз вона продовжує свій шлях у Польщі. «Мені не вперше починати все спочатку, — говорить вона. — У такі моменти згадуються рядки Ліни Костенко: "І все на світі треба пережити, і кожен фініш — це, по суті, старт". Непросто залишати позаду те, у що вкладено стільки часу, сил і душі. Але весь досвід і знання залишилися зі мною, і на цьому фундаменті можна будувати нове. Для мене це не початок із нуля, а продовження шляху в нових умовах».
Опорою в цьому, за її словами, став чоловік — фізичний терапевт і реабілітолог. «Він неймовірно багато допомагав і продовжує допомагати мені як у професійних питаннях, так і в розвитку власної справи. Дуже цінно, коли поруч є людина, з якою можна обговорити складні ситуації та поділитися сумнівами».
Майже три роки Анастасія була спікеркою та тренеркою Pelart Laboratory. Що їй ближче — лікувати чи навчати, — вона так і не обрала: «Одне доповнює інше. Навіть під час звичайного прийому я намагаюся пояснити пацієнту, чому виникло захворювання і що ми можемо з цим зробити. Коли людина розуміє, що відбувається з її організмом, їй простіше свідомо ставитися до лікування».
Лікар в епоху блогерів
Сьогодні, вважає Анастасія, завдання лікаря — не лише лікувати, а й допомагати пацієнтам орієнтуватися в потоці інформації із соціальних мереж. «Що частіше ми бачимо певну пораду, особливо від відомої людини, то більше їй довіряємо. Але популярність засобу чи процедури не свідчить про їхню ефективність і безпеку. Іноді значна частина консультації йде на те, щоб пояснити, чому чергова порада з інтернету не підходить, а може навіть зашкодити. Важливо не просто сказати "не робіть так", а пояснити чому. Водночас соціальні мережі — чудовий інструмент для поширення корисної інформації, якщо навчитися відрізняти обґрунтовані рекомендації від красивої реклами».
Головна професійна мрія на найближчі п’ять років пов’язана з проєктом, який має зробити раннє виявлення раку шкіри доступнішим — особливо у віддалених населених пунктах і прифронтових територіях, де потрапити до дерматолога складно.
«Поки не хочу розкривати подробиці, попереду багато роботи, — говорить Анастасія Хмара. — Але якщо завдяки цьому проєкту хоча б частина пацієнтів зможе отримати допомогу раніше, це вже буде дуже вагомим результатом».
Джерела статистики: National Psoriasis Foundation (125 млн людей із псоріазом і псоріатичним артритом); ILDS (2–4% населення, близько третини випадків починаються до 18 років); Dermatology Times (резолюція Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, 194 країни).
