11 лютого 1900 року була створена прародителька всіх політичних сил Наддніпрянської України - Революційна Українська Партія (РУП). Хоча сама РУП не відзначилась якимись значущими досягненнями і незабаром припинила своє існування, вона залишила помітний слід в українській політиці.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПартія була заснована у Харкові як підпільна політична організація на так званій "Раді чотирьох". Засновниками РУП були члени Харківської студентської громади Дмитро Антонович, Боніфарій Камінський, Левко Мацієвич і Михайло Русов. Активними членами партії були також Юрій Коллард, Олександр Коваленко, Дмитро Познанський та інші.
Настав час, коли інтелігенція переходила від культурницької діяльності (зокрема, народництва) до політичної, тому постання РУП було природнім процесом. Партія була підпільною, основною її політичною діяльністю було агітація на місцях і поширення тематичної літератури та революційних брошур, газет, часописів. Головним завданням своєї ідеологічної роботи члени Революційної української партії бачили в піднесенні політичної свідомості насамперед українського селянства.
Першим політичним маніфестом РУПівців була промова Миколи Міхновського, виголошена ним на Шевченківських святах 1900 р. в Полтаві та Харкові. Вона вийшла окремою брошурою у Львові під назвою "Самостійна Україна".
У своїй промові Міхновський констатував: "Коли доводиться нам іти на свої збори під допитливими поглядами цілої фаланги урядових шпигунів, коли українцеві не вільно признаватися до своєї національності й коли любити вітчизну рівнозначно, що бути державним зрадником, тоді зовсім до речі виникає повне обурення питання: яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій території, наче зі своїми рабами?" Автор закликав суспільство до боротьби за національне визволення і створення політично незалежної України.
У промові проголошено гасло "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ" і, як найближчу мету, поставлено вимогу "повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії".
Установчий з'їзд РУП у грудні 1902 р. затвердив 6 партійних комітетів (вільних громад): Київський, Харківський, Чернігівський, Полтавський, Лубенський і Кубанський (Чорноморський). ЦК РУП представляли Є. Голицинський, Д. Антонович і В. Козиненко. До Закордонного комітету у Львові входили Д. Антонович і В. Винниченко.
Головним друкованим органом партії була газета "Гасло" (виходила з 1902), іншими - газета "Селянин" (1903-1905), "Добра новина" (1904), "Праця" (1904-1905).
У 1903 році РУП очолив Микола Порш. Керівники РУП виступили з критикою брошури Міхновського, визнали її проголошення помилковим і в проекті програми, що був складений того ж року, ухвалили "основні принципи, конечні цілі й тактику міжнародної соціал-демократії", тобто настанови так званої Ерфуртської програми. Гасло самостійності України було відкинуто і замінено вимогою національно-територіальної автономії України в межах Російської імперії.
Така еволюція аж ніяк не влаштовувала настроєну вкрай націоналістично групу під проводом М. Міхновського, тому в 1902 році вона відкололася від РУП. А 1903 р. те саме вчинила група Б. Ярошевського. Перша з них згодом перетворилася на Українську народну партію (УНП), її політичне кредо Міхновський сформулював у "10 заповідях", найвідомішою серед яких стала така: "Україна — для українців!"
Група Ярошевського проголосила себе Українською соціалістичною партією (УСП). Однак обидві партії, не діставши підтримки з боку революційних мас, занепали.
У грудні 1904 р. під час спроби провести у Львові свій II з'їзд РУП розпалася остаточно. Частина її членів під керівництвом М. Меленського на початку 1905 року утворила Українську соціал-демократичну спілку, а інша, до керівного ядра якої належали В. Винниченко, С. Петлюра й М. Порш, у грудні 1905 року трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).
Їй судилося відіграти величезну роль у розгортанні українського національно-визвольного руху.
Програма УСДРП за змістом нагадувала ту, яку виробила німецька соціал-демократія, і в ній, на відміну від програми загальноросійської соціал-демократичної партії, не було положення про диктатуру пролетаріату. Українські соціал-демократи виступали за безкоштовну передачу удільних, кабінетських, церковних і монастирських земель у власність органів місцевого самоврядування (муніципалізація земель). Конфіскації поміщицьких земель не передбачалося. Партія домагалася автономії України. Визнаючи ненормальною багатопартійність соціал-демократії, УСДРП вважала за можливе об'єднання з РСДРП на федеративних засадах за умови визнання її єдиним представником українського пролетаріату. Подібних позицій дотримувалися в цьому питанні єврейські та польські соціал-демократи.
Як повідомляв портал "Знай.ua", під Крутами група українських добровольців, як 300 спартанців, вийшла проти переважаючих сил більшовиків, і всі до одного полягли, затримавши "червоних" на кілька днів.
Також "Знай.ua" писав про успіхи та невдачі головного отамана військ УНР Симона Петлюри.
