Ще у 1919 році Британська імперія була найбільшою з усіх держав, які коли-небудь існували на Землі. З усіма колоніями і підконтрольними територіями Британія займала цілих 22% всієї земної суші, а підданими британської корони вважалися 480 млн чоловік, тобто чверть всього населення планети на той момент.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяАле усі імперії рано чи пізно розпадаються. Спочатку фактичну незалежність отримали Канада, Австралія і Нова Зеландія, а з 1945 року почався процес глобальної деколонізації, який було вже не зупинити. Рівно 70 років тому, 15 серпня 1947, відбувся розділ Британської Індії, в результаті якого імперія втратила одну зі своїх найбільш значних колоній, а на карті світу з'явилися дві нові держави - Індія та Пакистан. Втім, між ними досі точиться суперечка за територію. Про це сьогодні і поговоримо.
Боротьба за незалежність
Починаючи з 20-х років ХХ століття в Індії почалв активно набирати силу національно-визвольний рух. Ще з кінця XIX століття існував Індійський національний конгрес, члени якого постійно намагалися домогтися у метрополії ширшої автономії і прав для місцевого населення.
Коли в боротьбу включилися Махатма Ганді, Субхас Чандра Бос та інші видатні індійські політики та інтелектуали, Британія поступово почала йти на поступки. Метод ненасильницького опору, запропонований Ганді, виявився досить ефективним. Масовий бойкот жителями Індії офіційних британських служб і державних органів, змусив метрополію в 1929 році визнати цю територію британським домініоном, а не колонією, тобто істотно розширити її права і дати можливість місцевим обиратися та призначатися на офіційні посади.
Разом з тим, британці таким чином вбили клин між двома фракціями Індійського національного конгресу - ісламською та індуїстською.
Релігійне питання
Мусульмани завжди були в Індії меншістю. Спочатку вони взагалі не були представлені в національному конгресі. Індійські націоналісти виступали проти будь-якої співпраці з мусульманами, так що релігійні чвари здавалися справою часу.
У якийсь момент ситуацію «охолодив» Махатма Ганді. Його авторитет був такий великий, що коли він закликав мусульман і індуїстів об'єднатися проти спільного ворога - Британії - суперечки дійсно вщухли. Але лише на деякий час.
Розрахунок британців був, в цілому, вірний. У той момент, коли Індійський національний конгрес став офіційною партією і отримав владу у свіжоутворениму домініоні, виявилося, що мусульман там не так і багато. Багато з них почали йти з партії в «Мусульманську лігу», яка наполягала на розділі Індії за релігійною ознакою. Ця нерівність і стала причиною активізації конфлікту.
16 серпня 1946 року у Калькутті відбулися зіткнення між мусульманами і індуїстами. Причиною стала чергова вимога «Мусульманської ліги» провести поділ країни, на яку Національний конгрес відповів відмовою. З іншого боку конфлікт підігрівали індійські націоналісти, які теж не хотіли жити в одній країні з іновірцями. В результаті зіткнень загинуло близько 5 тисяч осіб, а ще 100 тисяч залишилися без даху над головою. Стало зрозуміло, що мусульманам та індуїстам разом вже не жити, не дивлячись на всі заклики Ганді до примирення. Розділ країн був неминучий.
Розкол
Розділом країни керувала Британія, яка на той час вже готова була визнати незалежність свого домініону, тому виступала скоріше зовнішнім арбітром. Британцям було необхідно визначити межі майбутніх держав.
Спеціальна комісія, в яку входили як мусульмани, так і індуїсти, під головуванням лорда-судді сера Сиріла Редкліффа, визначила, де саме пройде межа, яка згодом і отримав назву «лінія Редкліффа». Треба сказати, що це було непростим завданням, тому що в багатьох регіонах мусульмани та індуїсти жили пліч-о-пліч. До речі, сер Редкліфф перед від'їздом назад до Британії знищив всі документи про роботу комісії, так що причини багатьох рішень до сих пір залишаються загадкою.
Наслідки
За результатами роботи комісії виявилося, що Пакистан розділений на дві частини - Західний, який власне і є Пакистаном зараз, і Східний. Східний Пакистан виходив анклавом на території Індії, що було не цілком логічно. До речі, зараз Східний Пакистан є незалежною державою і називається Бангладеш. Ось тільки незалежність він отримав в 1971 році в результаті кровопролитної національно-визвольної війни. Власне і сам Пакистан перестав бути повністю незалежним від Британії тільки 1956 році в результаті військового перевороту.
625 князівствам комісія дала право вибору, частиною якої держави їм бути. В результаті утворилося три нових держави - Хайдарабад, Гоа і Кашмір. Перші дві були в підсумку анексовані Індією. А ось Кашмір досі залишається спірною територією. На даний момент він не має чіткого юридичного статусу, різні його регіони контролюють не тільки Індія і Пакистан, але навіть кмітливий Китай.
Крім територіальних суперечок, тяжким наслідком розділу Британської Індії стала масова міграція. Мусульмани спішно покидали територію Індії, а індуїсти - Пакистану. Близько 25 мільйонів чоловік змінили місце проживання, що обернулося справжньою гуманітарною катастрофою. Обидві держави не справлялися з таким потоком біженців, траплялися сутички і конфлікти на кордоні. До сих пір точно невідомо, скільки людей загинуло в результаті цього масового переселення.
Прагнути єдності
Розділ будь-якої держави - це завжди трохи катастрофа. Навіть якщо він здається логічним і обумовленим конкретними релігійними, національними чи політичними причинами. Індуїсти та мусульмани так поспішали позбутися один від одного, що виявилися не готові до багатьох супутніх проблем. Коли Махатма Ганді закликав їх до єдності, він передбачав наслідки конфлікту, і намагався попередити обидві сторони. Але його тоді ніхто не послухав.
