Хоча за законом чоловік і жінка рівні, але до справжньої рівності нам ще далеко. По суті, саме це яскраво показали різноманітні флешмоби в соцмережах, зокрема, недавній - #MeToo. Письменниця і психолог Барбара Кінгсолвер закликає жінок рішучіше відстоювати свою незалежність і безпеку. Ось що вона розповіла.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися"Коли дочки вчилися в 5 класі, я проводила з ними таке тренування: я зображала однокласника, який їх залякує, а вони повинні були дивитися мені прямо в очі і повторювати: «Не смій так говорити зі мною! Не смій так поводитися зі мною! Я це ненавиджу!»- до тих пір, поки у них не виходило вимовляти ці слова абсолютно впевнено. Я була впевнена, що це єдине рішення - навчити моїх дівчаток захищати себе.
Але чому нам так важко буває вимовити хоч слово на свій захист? Чому нам простіше натягнуто посміхатися і говорити що-небудь на зразок: «Ну, не треба ...» заспокійливим тоном, який чоловіки так часто помилково приймають за кокетство?
Жінки мого покоління можуть сказати, що нас так виховували. Ми начебто постаралися виховати своїх дочок інакше, і все ж ситуація на нашому віку не сильно змінювалася: як і раніше чоловіки проявляли сексуальну агресію, а жінки боролися за право її зупинити. І як і раніше критерієм успіху жінки була її привабливість для чоловіка. Чоловіча увага як цінний приз, відкидаючи його, ти ніби виглядаєш грубою і стервозною.
Тепер жінки нарешті стали відмовлятися сприймати чоловічі загравання як нагороду, і за домагання чоловіки можуть навіть втратити роботу. Схоже, світ перевернувся. Але і ті й інші відчувають себе дезорієнтованими, адже нових правил поки не існує. Жінки знають, що їм огидні будь-які непрохані сексуальні наміри. Але їм досі доводиться йти по мінному полю, оскільки чоловіки не можуть взяти втямити, що дозволено, а що ні.
Ми витрачаємо багато сил на те, щоб мати гарний вигляд, але не дуже добрий. Ми хочемо стати справжніми професіоналами, але при цьому не здаватися неприступними. А чоловіки тим часом живуть собі і у вус не дують. Патріархат стоїть на своєму - бо хто ж добровільно відмовляється від влади? Але якщо чесно, безліч жінок теж поділяють переконання, що ми не цілком рівні чоловікам.
Дивно, що ми готові помітити в собі приховані расистські забобони, але при цьому абсолютно не бачимо в собі явних гендерних упереджень. Релігійна ідея про підпорядковане становище жінки все ще править бал на всіх континентах. Найбільш просунуті з нас без роздумів йдуть на матч з американського футболу (єдиний вид спорту, куди досі не допущені жінки) або захоплюються вільнодумством нового Папи, хоча він проти того, щоб жінки самі регулювали народжуваність.
А на весільних церемоніях, релігійних чи світських, всі аплодують, коли присутнім представляють нову «місіс таку-то». Нікого особливо не бентежить, що жінка бере прізвище чоловіка, виходячи заміж.
Звичайно, сьогодні є й інші опції: я, наприклад, залишила своє прізвище і дала його своїм дочкам. Але більшість сучасних наречених без роздумів приймають цю ритуальну відмову від власної ідентичності і переходять на прізвище чоловіка - глави нової сім'ї. Знаю, що багатьох обурюють паралелі між традиційним шлюбом і рабством.
Звичайно, шлюбний договір тепер змінився: сучасну жінку вже ніяк не прирівняти до рухомого майна. І мені скажуть, що ця зміна прізвища - лише данина традиції. На мій погляд, традиція, що дозволяє одним людям контролювати інших, ніяк не заслуговує шанування, навіть символічного. Так, шлюб не рабство, але готовність пожертвувати своїм прізвищем заради партнерства змушує задуматися, яке місце відводиться жінці в подружніх стосунках. Ми можемо жадати гендерної рівності, але ми мало за нього боремося і не встановлюємо чітких меж.
Жіночі журнали запевняють нас, що нам не потрібно вибирати щось одне, що ми можемо бути і незалежними, і спокусливими одночасно. Але погортайте глянцеві картинки - очевидно, що привабливість тісно пов'язана із залежністю, вона припускає найсуворіші заходи по переробці себе самих - лише щоб відповідати чоловічим смакам.
Нам потрібно знайти якийсь здоровий компроміс між цими крайнощами. Для початку варто було б тверезо подумати, наскільки важливо подобатися світу чоловіків в цілому. Звичайно, не всі чоловіки дивляться на вподобану жінку як на здобич. Але такі в меншості. І в цьому вся суть питання. Світ чоловіків не заслуговує нашої нерозбірливої прихильності, і рух #MeToo це підтверджує: він ясно показав, що жінки перебувають під загрозою. Не іноді, а весь час.
Ми всі хочемо покінчити з «культурою згвалтування» раз і назавжди. Але якщо ми будемо говорити вроздріб або ласкаво просити, толку не буде.
У нас немає нескінченного розмаїття опцій для завоювання схвалення чоловіків (так, в нашому світі це називається «схваленням»). Але ще ми хочемо бути коханими, можливо, навіть занадто цього хочемо. Саме коханими. Потерпіть трохи, поки ми в усьому розберемося і зможемо сформулювати це самою прямою і доступною мовою. Здавалося б, не так це і важко - вимагати залишити нас у спокої, щоб ми відчували себе в безпеці, де б ми не працювали, куди б не йшли, який одяг не наділи б. Але для незліченної безлічі жінок, які терплять домагання на роботі, це здається дуже складним, і мало хто наважується дати відсіч мерзотникам.
Тут не до місця природна жіноча м'якість і бажання виправдати винних. Ніяка реакція з нашого боку не буде надмірною, враховуючи нескінченні приниження з боку чоловіків, їхні аргументи типу «Нічого не було!», «Їй самій сподобалося!», «Вона така гарна, коли гнівається!». Нам треба дати вихід своєму гніву, інакше жіноче співтовариство одного разу вибухне.
Нам треба підняти свій голос і говорити таким тоном, щоб нікому не спало на думку, ніби ми фліртуємо. Давайте припинимо тактику заспокоєння чоловіків, що володіють владою. "Не смій так говорити зі мною! Не смій так поводитися зі мною! Я це ненавиджу!"
Раніше портал "Знай.ua" повідомляв, які жіночі якості приваблюють сильну половину людства.
