В Україні можна за місяць розірвати сімейні узи…
Подпишись на наш Viber: новости, юмор и развлечения!
ПодписатьсяВ Україні ринок житла в оренду визначив правило, за яким власник житла може виселити орендаря житла, попередивши його за місяць…
… І тільки українець-власник землі не має права розривати (припиняти) договір оренди землі за власним волевиявленням, а, навпаки, зобов’язаний віддати землю не менше ніж на 7 років в оренду. Це не норма права, це порушення Конституції, що суперечить суспільним і економічним інтересам. І це ще й не всі конституційні порушення.
Головною помилкою правників є бачення, що право регулює суспільні відносини. Внаслідок цього виникає ситуація, при якій право визначає, що може бути, а що ні. Дія права всупереч суспільним інтересам призводить до нелегетимності такого права – це не норма права.
Норма – це відповідність суспільному інтересу, який сформувала більшість.
Право повинно формуватися суспільним інтересом, і тільки після формування з’являються правові норми.
Якщо суспільство хоче поділятися на рабів і їх власників, то в такому суспільстві прописуються й рабські закони.
Вільне й рівне суспільство живе за Конституцією, в якій закріплюються суспільні інтереси, а не за правовим регулюванням (диктатом кимось встановлених правил).
Конституція написана для громадян, в інтересах їх прав і свобод. Людина (громадянин) і її права є найвищою цінністю.
Всі норми й правила, які діють не в інтересах громадян, автоматично є неконституційними.
Конституція діє не в інтересах бізнесу, не в інтересах юридичних осіб, не в інтересах орендарів землі, а діє виключно в інтересах громадян України.
Конституція закріплює особистий і суспільний розвиток.
Закони, які діють проти суспільного розвитку, є неконституційними.
Ситуація (обставини), при якій відсутнє врегулювання законом суспільних відносин, в яких порушуються права і свободи громадян, припиняється чи порушується особистий або суспільний розвиток, є антиконституційною і повинна бути припинена або врегульована законом невідкладної дії.
Суб’єктом права власності на землю може бути тільки народ України. Українці-власники землі є уособленням народу України в здійсненні прав на українську землю.
Встановлення обов'язкових строків оренди землі, відсутність у власника землі права розривати (припиняти) договір оренди, відсутність (обмеження) можливості самостійного господарювання на власні землі - є порушенням Конституційних прав і свобод громадянина України та обмеженням у здійсненні права власності на землю її власником.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними!
Небхідно вимагати здійснення конституційних прав громадянин-власників землі вільно розпоряджатися землею, головними серед яких є:
- право розривати (припиняти) договори оренди землі за власним волевиявленням,
- право й гарантування можливостей самостійного господарювання на власній землі.
У поєднанні положення статей 3, 4, 13, 14, 24, 41, 43 Конституції України (текст положень статей надано в кінці статті) означають, що:
- здійснення права власності на землю громадянином-власником землі не може бути обмежено;
- громадянин-власник землі повинен самостійно господарювати на своїй землі одноосібно чи через участь у суспільних об’єднаннях (Товариства власників землі) з таким ж власниками землі;
- держава в особі органів державної влади зобов’язана забезпечити громадянам-власникам землі можливості здійснення права власності на землю, а саме забезпечити самостійне господарювання на землі одноосібно чи через участь в суспільних об’єднаннях (Товариства власників землі) з таким ж власниками землі;
- будь-який процес, який не відповідає суспільним інтересам та не відповідає соціальній спрямованості економіки, повинен бути припинений відповідними законами чи змінами до законів.
Що ж ми маємо зараз?
Відповідно до ст. 19 закону “Про оренду землі” строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим, як 7 років (Зміни внесено законом 191-VIII від 12.02.2015) . Це пряме порушення здійснення прав на земельну ділянку її власником в неконституційний спосіб. Неконституційною нормою громадянина зобов’язали проти її волі, а значить, в обмеження її свободи, виконати дії в інтересах іншої особи й проти своїх інтересів. Ця норма повинна бути визнана неконституційною, і це є підставою для припинення дії договорів оренди землі, які були укладені після прийняття цієї неконституційної норми.
Метою розпаювання (приватизації) колгоспів було те, що земля отримає свого персоналізованого власника, який в об’єднанні з іншими власниками буде працювати на землі більш продуктивно. Держава не підтримала нових власників землі, не проінформувала про їх конституційні права й можливості, не забезпечила фінансову й організаційну підтримку самостійного господарювання, а, навпаки, примусила до оренди, і вже орендарі почали прописувати в законах всі умови земельних відносин під себе. Крім того, на превеликий жаль, і наука встала на сторону оренди землі, «заваливши» вдосконаленнями й пропозиціями розвитку орендних відносин.
Орендні земельні відносини суперечать нормам конституції – земля може оброблятися виключно суб’єктом її права.
Орендні земельні відносини не прогресивні й не відповідають суспільним інтересам, що протирічить Конституції України, а це є підставою для їх припинення.
Орендні земельні відносини не відповідають соціальній спрямованості економіки, яка визначена Конституцією України, що також є підставою для їх припинення.
Землі сільськогосподарського призначення є первинним засобом виробництва, основою економіки та безпеки країни, які повинні забезпечувати необхідні та достатні потреби власників землі, українського народу, українського суспільства та держави України. На жаль, на сьогодні, як засіб виробництва, земля забезпечує виключно обмежену групу осіб, що не відповідає конституційним нормам, і це повинно бути припинено.
Відсутність законів, які б гарантували можливість самостійного господарювання на землі її власником, – це порушення Конституції, яке повинно бути виправлено.
Як висновок - оренда землі сільськогосподарського призначення по своїй природі є неконституційною формою здійснення права власності на землю. Орендна форма земельних відносин повинна припинити своє існування.
Для приведення законодавства до суспільних норм конституційної поведінки необхідно:
- надати власникам землі право розривати (припиняти) договори користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення за власним волевиявленням, про що користувач попереджається за 1 рік до припинення;
- законодавчо забезпечити (гарантувати) можливості самостійного господарювання власниками землі особисто (одноосібно) чи через участь у суспільному утворенні (господарському товаристві – Товаристві Власників Землі).
Припинення орендних відносин буде замінюватися прогресивними земельними відносинами, побудованими на принципах самостійного господарювання. В такий спосіб будуть приведено земельні відносини у відповідність до Конституції України та суспільних потреб.
Розроблений мною проект закону «Про прогресивні земельні відносини» (№3208 від 12.03.2019) відповідає потребам власників землі, суспільним потребам і відповідає нормам Конституції:
- надає власнику землі право розривати (припиняти) договори користування земельною ділянкою за власним волевиявленням;
- забезпечує повернення незаконно відчуженої земельної ділянки її власнику;
- надає можливості й державну підтримку для самостійного господарювання на власній землі особисто (одноосібно) чи через участь у Товаристві Власників Землі;
- надає власнику земельної ділянки право продати, а будь-якому українцю, який ще не мав земельної ділянки сілськогосподарського призначення у власності, купити земельну ділянку для самостійного господарювання;
- забезпечує розвиток соціально-спрямованої економіки та прав і свобод громадян;
- приведення земельних відносин у відповідність із суспільними потребами.
У проєктному рішенні Конституційного Суду України надано конституційну оцінку земельним відносинам, відповідно до яких повинні бути приведені всі законодавчі норми, які стосуються земельних відносин. Наш проект закону не тільки відповідає проектному рішенню Конституційного Суду України відносно земельних відносин, а й містить більш розширені норми в інтересах власників землі, які б необхідно було прописати в рішенні Суду.
Таку діяльність Конституційного Суду і рішення в інтересах власників землі необхідно підтримувати.
Відповідно до Положень статей 3, 5, 13, 14 Конституції України:
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 3).
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. (стаття5).
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13).
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14).
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14)
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (стаття 24).
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41).
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (стаття 41).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43).
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (стаття 43).
