Індійська цивілізація по праву вважається однією з найбільш древніх, поряд з давньоєгипетською і шумерською. Виникнувши близько п'яти тисячоліть назад, вона досягла найбільшого свого розквіту близько 2200-х років до нашої ери. Проаналізувавши режим доступу до води у цього древнього суспільства, археологам вдалося з'ясувати секрет стійкості цієї культури до періодичних посух. Як повідомляє видання Головне, навіть суттєва зміна клімату в районі 1900 року до нашої ери не змогло повністю зруйнувати цю цивілізацію.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяВ долині Інду Кемерон Петрі (Cameron Petrie) з Кембриджського університету (Великобританія) і його колеги нещодавно виявили сліди незвичайної системи обробітку сільськогосподарських культур, яка вказала на те, що жителі долини Інду одночасно вирощували відразу кілька видів злаків і овочів. Це наштовхнуло вчених на думку, що подібним чином мешканці Ракхигари і його передмість захищалися від наслідків посух.
Проаналізувавши дані, зібрані в ході цих розкопок, вчені помітили одну спільну рису всіх громад Харапською цивілізації, – всі вони розташовувалися в кліматичних зонах, де сезони дощів в літній та зимовий сезони перетиналися. Завдяки цьому, землероби Ракхигари могли переносити періодичні посухи, так як невдалий річний урожай міг бути заповнений більш вдалим урожаєм зимової культури. Ця тактика, як показують відкладення на дні озера Котла-Дахар, працювала приблизно до 2200 року до нашої ери, коли мусони різко і дуже надовго послабилися. Рівень опадів значно знизився і не підвищувався протягом майже трьохсот років, що призвело до пересихання озера і, як вважають вчені, спустошення міст і депопуляції біля його берегів.
Раніше портал "Знай.ua" повідомляв про найдавніший тунель
