Від них залежить здоров'я і життя українців: що потрібно знати про облгази

У нашій країні облгази з’явилися в середині ХХ століття, коли населені пункти почали активно газифікувати.

Організації покликані відповідати за безпеку користування «блакитним паливом» і щоб споживач отримував його постійно.Про це пише Рoliteka.

По всій країні в облгазах працює близько 50 тис. співробітників. Вони містять в робочому стані обладнання, виїжджають на виклики, усувають аварії, обслуговують споживачів.

Робота газівників пов’язана з ризиком, оскільки вони забезпечують безпеку споживачів. І від роботи працівників облгазу можуть залежати здоров’я і життя українців.

Україна має 347 тис. км розподільних газопроводів, 63 тис. одиниць обладнання. А в газорозподільних мережах – обладнання десятки тисяч. Все це «багатство» допомагає газу потрапляти в наші будинки.

Мережі обслуговують облгази і газорозподільні підприємства.

Мережі, за якими йде газ, активно будували в 60-70-х роках минулого століття. Ними займалися газконтори. У 90-х роках газконтори зникли, а на їх місці з’явився ПАТ «Облгаз», який приватизували. Цікаво, що глава «Нафтогазу» Ігор Бакай в 1998 році всіляко намагався цієї приватизації протидіяти. До пори до часу йому це вдавалося.

Однак, коли главою держави став Віктор Янукович, акції облгазів попливли від держави до приватників.

При цьому, під час приватизації зі списку приватизованого майна вилучили мережі, і тепер вони «висять» на балансі облгазів, які змушені їх обслуговувати.

Мережі на сьогоднішній день знаходяться в підвішеному стані – частина з них знаходяться у власності у держави, а частина – в приватних руках або у кооперативів.

Облгази – це, як і водоканали і обленерго, монополісти. Погодьтеся, що навряд чи хтось зважиться прокладати в квартиру ще одну лінію електропередач або каналізаційну трубу.

За роботою таких монополістів доглядає держава, а точніше Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ).

У НКРЕКУ є доступ до всієї інформації облгазів. Важливо розуміти, що дана комісія визначає обсяги тарифної виручки для кожної газорозподільної компанії. Нагадаємо, що останній раз тарифи на розподіл газу встановлювалися в кінці 2015 року.

Часто перед українцями постає претензія щодо газопроводу, який вони прокладали самостійно до своїх осель. І споживачі не розуміють, чому вони повинні оплачувати ще й доставку «блакитного палива».

Облгази апелюють тим, що газ споживачі отримують з родовищ, розташованих в східній або західній Україні, а також з інших країн.

Як відомо, вартість газу в Україні 8,55 грн за куб. м. З них 56 копійок «відстібається» за доставку і обслуговування мереж. Якщо споживачі не платитимуть ці «копійки», то система швидко прийде в непридатність.

Практично неможливо обслуговувати газопровід самостійно. Це потягне за собою отримання ліцензії, підготовку висококласних вузьких фахівців, створення сервісних та аварійних служб. Тоді газ споживачеві обійдеться набагато дорожче!

Виходячи з цього, дешевше і без зайвого головного болю наймати професіоналів -газорозподільний компанію, яка і буде обслуговувати мережі.

До речі, такі компанії не гребуть гроші лопатою. Їм з 8,55 грн дістається 56 копійок (7,2%). На отримані кошти і обслуговують мережі, платять зарплати, купують паливо для «аваріек», ремонтують і встановлюють лічильники. Відзначимо, до речі, що 56 копійок вже всі витрати підприємств не покривають.

Щороку держава витрачає на розвиток газорозподільних мереж 300 млн грн. Ці гроші НКРЕКУ бере з тих самих горезвісних 56-ти копійок.

Фахівці підрахували, що це 24 грн на один кілометр газопроводу в місяць (нагадаємо, що у нас 347 тис. км мереж). Ця сума катастрофічно мала, її ледь-ледь вистачає, щоб непогано відремонтувати якусь ділянку мережі або замінити обладнання, що зламане.

Споживачі вимагають установку газового лічильника безкоштовно. В кінці минулого року Верховний суд України ухвалив – газорозподільні компанії встановлюють лічильники за тарифні засоби. Але ті, кого зобов’язали це робити, противляться, мотивуючи це тим, що не вистачає коштів.

Тобто, щоб 3 млн споживачів отримали газові лічильники безкоштовно, необхідно близько 7 млрд грн, а комісія виділяє на це всього 0,5 млрд грн на рік.