Донька загиблого активіста у роковини загибелі батька написала зворушливий пост. Дівчина розповіла, як складно жити з цим, спілкуватися з іншими на цю тему, згадувати. 18 лютого минуло 6 років з дня, коли сім'я Ірини Дідич отримала страшну звістку з Києва.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяДонька загиблого майданівця згадує той день з сильним смутком — дівчинці на той час було всього 12 років. Ірина досі пам'ятає крик своєї бабусі, яка дізналася, що її сина вбили. Дівчинка саме повернулася зі школи, робила уроки і дивилася трансляцію з Києва.
"Я була дитиною коли його вбили. Мені було 12. Того дня я повернулася зі школи додому. Робила уроки. Дивилася прямі трансляції з Майдану. Вогонь. Колеса. Крик. І гордилася своїми батьками, що вони там. А потім дізналася, що мого тата вбили. Мого тата", - написала дівчина у Facebook.
Ірина зізнається, що їй важко з ким би то не було розмовляти на цю тему. Сьогодні їй вже складно згадати його голос, усмішку, обійми. Однак інколи це вдається зробити хіба що у найглибших снах. У своєму дописі дівчина згадує відпущених у Росію беркутівців, "дегероїзацію" активістів Майдану, боротьба за заслужену соцдопомогу.
Мій тато на Майдані загинув. І так, я з цим живу. Так плачу коли про жертовність говорять. Коли беркутівців в Росію відпускають. Коли "дегероїзують". Коли б’ються за соцдопомогу. Коли вирішують хто за кого має помирати. Але ж живу. І що ви мені відповісте? Зазвичай люди мовчать. Або обіймають. (Це вже трохи краще. Але не для мене. Тільки для них.) Бо про смерть говорити незручно.
Нагадаємо,
Як повідомляв портал "Знай.ua",
Також "Знай.ua" писав,
