Україна через своє географічне і політичне становище часто бувала ареною руйнівних воєн та масштабних битв. Апогеєм хвилі насильства на наших землях стала, звичайно, Друга світова війна. Радянські історики любили згадувати Сталінградську битву, англійські - Ель-Аламейн, але був ще одне масштабний бій, який відбувся переважно в Україні та мав найважливіше значення для визволення Києва. В історію він увійшов як битва за Дніпро. Про нього ми і пропонуємо згадати.

Переломний момент

У лютому 1943 року закінчилася битва під Сталінградом, яка сильно змінила розстановку сил на Східному фронті. Вперше німці здригнулися. Сам факт здачі в полон фельдмаршала Паулюса сильно похитнув їх віру в перемогу. Але і так просто Вермахт здаватись не звик.

Після успіху Донбаської наступальної операції, стало зрозуміло, що у німців є тільки один шанс утримати хоча б половину України - зміцнитися на Дніпрі. За наказом Гітлера в серпні 1943 року почалося будівництво грандіозного оборонного укріплення, так званої лінії Пантера - Вотан, яка була в довжину майже 1400 км, від Нарви до Приазов'я. Покладалися німці і на рельєф місцевості, адже правий берег Дніпра значно вище лівого.

Популярні новини зараз
Скільки українцям доведеться платити за світло взимку: озвучено ціну 1 кВт Разом з пенсією "капне" кругленька сума: виплатять одноразову грошову допомогу до кінця літа Кого в першу чергу мобілізують після оновлення даних Платити за електроенергію потрібно по-новому: постачальник послуг попередив споживачів
Показати ще

Але добудувати лінію німці не встигли, вже 26 серпня радянські дивізії перейшли у наступ. У «совітів» була перевага в чисельності військ і кількості техніки: 2 650 000 солдатів проти 1 240 000 у німців. Але оборонятися завжди простіше, ніж наступати, так що у Вермахті були рішуче налаштовані Дніпро відстояти і навіть перейти у контрнаступ, якщо буде така можливість.

Відповідно, перед радянським командування стояла не менш складна задача - форсувати Дніпро, закріпитися на правому березі і не дати противнику перегрупуватися. Завдання ускладнювалось тим, що протистояв «совітам» один з найуспішніших полководців ХХ століття - генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн. Битва двох найчисельніших армій того часу почалась.

Хід боїв

Для початку потрібно було вибити залишки німців з Лівобережної України і змусити їх повністю переміститися на правий берег. У цьому чимало допомогла 60-я армія, якою командував уродженець Черкаської області Іван Черняховський. Саме дивізії Черняховського були на вістрі атаки і вибили німців з їх позицій по лінії Глухів - Ніжин. До речі, сам Черняховський загине пізніше, в 1945-му, а в 2012 році його ім'ям назвуть Національний університет оборони України.

Вже до 15 вересня німецькі війська були змушені переправиться на правий берег. Але от далі у радянського командування почалися проблеми. Завдання з Москви стояло майже нездійсненне - форсувати Дніпро на найскладніших ділянках фронту і паралельно заважати німцям відступати. Частково це завдання виконали - вже до 20 вересня на правому березі було 23 радянських плацдарму, але план широкомасштабного наступу провалився, армія була занадто виснажена боями.

Кривавий Букринський плацдарм

Одним з найстрашніших та найбільш кровопролитних епізодів битви за Дніпро стали бої на Букринському плацдармі. Саме цей палцдарм був ключем до взяття Києва, тому радянське командування солдат не шкодувало.

Німці окопалися міцно і оборонялися з особливою ретельністю, так що «совіти» просто посилали в цю м'ясорубку немислиму кількість штрафників та новобранців. При цьому навіть не подбавши толком про переправи.

Доктор історичних наук Віктор Король у своїй книзі «Битва за Дніпро: героїзм і трагедія» вказує, що 22 вересня 1943 року на Букринському плацдармі було всього 16 понтонних мостів. Радянські солдати були змушені плисти своїми силами, на дошках і колодах, поки німці поливали їх свинцем з іншого боку. Річка стала багряного кольору, а вода в ній - солоною на смак. Тут і там плавали тисячі трупів.

Коли німцям стало зрозуміло, що радянська армія трохи видихалась, вони завдали нищівного удару по Букринському плацдарму 29 вересня. Контрнаступу не вдалося, але становище радянських військ стало ще більш жалюгідним. Саме з цих епізодом битви пов'язана історія про «чорнопіджачників» - новобранців, яким не видавали навіть форму, просто пускаючи на німецькі кулемети.

Фраза маршала Жукова, про те, що українців треба топити в Дніпрі є, швидше за все, вигадкою, ніякі серйозні джерела її не підтверджують. Що, втім, не заперечує того факту, що маршал дійсно вважав за краще «завалити ворога трупами», і йому було все одно чиїми саме. Кількість загиблих на Букринському плацдармі точно невідомо, але це ніяк не менше, ніж 250 000 чоловік. У всій битві за Дніпро втрати радянської сторони склали трохи більше, ніж 400 000, так що як мінімум половина загиблих склали голову саме на цій ділянці фронту.

Взяття Києва

Вже 15 жовтня спроби взяти Київ довелося призупинити. Навіть радянське командування усвідомило, що цей бій коштує занадто дорого. До 24 жовтня бої по Дніпру тривали в, скажімо так, звичайному режимі, м'ясорубка трохи сповільнила хід.

Розрахунок радянського командування був в цілому вірний. Якщо не виходить взяти Київ нахрапом, то треба почекати удачі ну інших ділянках фронту. І ці удачі були. Активізувалася «південна» частина радянських військ, взявши кілька великих міст, так що над німцями нависла загроза оточення.

25 жовтня радянські частини поспіхом перегруповувались, на Букринському плацдармі залишилися оперативні резерви, основні ж частини повинні були завдати раптового удару по Києву з півночі. І трюк вдався. Поки німці чекали атаки зі звичного боку, «совіти» завдали удару з Лютізького плацдарму силами 1-го Українського фронту.

4 і 5 листопада радянські війська увійшли до Києва, почалися вуличні бої. 6 листопада Київ був узятий.

Звичайно, був час і більш детально продумати операцію, і, можливо, взяти місто меншою кров'ю. Але радянське командування поспішало звільнити місто до дати 7 листопада - дня Жовтневої революції. І, на жаль, гуманізм в цей момент вже нікого не цікавив.

Наслідки

Битва за Дніпро стала однією з найважливіших битв, які зумовили результат війни. Звичайно, серед тих, хто бився і загинув там було багато українців, яких радянська влада не особливо і шкодувала. Хоча, вона найчастіше нікого не шкодувала.

Говорячи про ці події потрібно пам'ятати, що перемога на Дніпрі далася тоді вкрай високою ціною.