Місцеві вибори почалися задовго до їх офіційного старту. Адже в передвиборчій компанії головне не реєстрація учасником виборчих перегонів – необхідно мати план чи стратегію, яка буде сприйнята й підтримана виборцями, а головне - реалізуєма.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяСтратегії немає. Може, поки що, а може, її не буде взагалі.
Зробити Київ комфортним – це не стратегія. Це результат, до якого необхідно, як до будь-якого ефективного результату, додати критерії ефективності.
Зробити Київ інвестиційно привабливим – це що? В чиїх інтересах? Роздати землю київської громади й побудувати нерухомість – це інвестиція, але постає запитання: хто отримуватиме прибутки від цього? Звісна річ, що не кияни.
Побороти корупцію. Як? Де системна пропозиція?
Києву необхідна стратегія, складовою якої буде система, а не особистість. Система повинна діяти в інтересах киян. Особистість необхідна для того, щоб реалізувати систему, і реалізувати її так, щоб і самій цій особистості неможливо було втручатися в систему. Таким чином вирішиться і подолання корупції, і інвестиції знайдуться, і недобудов не буде, метро закольцується й до комфортності наблизимося.
Безумовно, не всі правильні ідеї з’являються й сприймаються одразу. Сприйняття таких ідей потребує проходження етапу сумнівів та помилок, але на те й існує поняття стратегії як сукупності дій у часі, спрямованих на досягнення суспільно важливих позитивних результатів.
Будь-яка стратегія має свій предмет (об’єкт дії, впливу чи реалізації), направленість, яка визначає, в інтересах кого вона діє, та механізми її реалізації. Саме механізми реалізації стратегії вже стають ключовим запитанням виборців – за рахунок чого та кого будуть зроблені покращення.
Всі ми розуміємо, що Києву необхідно кардинально змінити систему визначення пріоритетних задач для Києва, як сукупності суспільно-економічних зв’язків, та систему їх вирішення.
Необхідність такої кардинальні зміни спричинена абсолютним і відносним відставанням Києва вже не тільки від інших столиць світу, а й від обласних центрів України.
Наприклад, за останні шість років у Мінську побудовано 14 станцій метро, які з’єднується 17 кілометрами колій. У Москві побудована 41 станція метро, які з’єднуються 71 кілометром колій. У Києві – жодної станції!
За останні шість років у Києві не побудовано жодної транспортної “розв’язки”, не говорячи вже про сучасні підземні переходи замість «лежачих поліцейських» та “острівців” безпеки. У Києві відсутній розвинений громадський транспорт, чому доказ - черги в метро за “одним жетоном в одні руки”.
За шість років нічого не вирішено з паркувальним простором, окрім карманів для паркування на вул. Богдана Хмельницького та роздачі «втупу» парковок орендарям. Що то за орендарі, ми розуміємо. Місто, кияни втрачають сотні мільйонів на такій безгосподарності.
Управлінці Києва не спромоглися зробити зупинки й віддали їх на аутсорсинг для торгівлі цигарками, щоб більш ефективно завдавати шкоди здоров’ю киян. Хоча є спеціалізовані комунальні підприємства з торгівлі, і вони могли б розвинути економічну монополію зупинок – в інтересах громади Києва й без шкідливого куріння.
За останні два роки повністю скорумпована під “Прайм” зовнішня реклама в Києві, і практично мільярд гривень втрачає місто, втрачають кияни, втрачає Україна.
Таких сотен мільйонів втрат можна перераховувати ще багато. Як і багато “розбазарених” грошей і втрачених можливостей.
Кияни мали б бути власниками цих монополії, а зараз недоотримують сотні мільйонів гривень. Замість «Прайму» мало б бути комунальне підприємство, і бюджет мав би отримувати додаткові сотні мільйонів, а поки що це ділиться між корупціонерами.
Сотні мільйонів гривень недоотримує й паркувальний простір Києва. Цей простір не тільки не управляється, але й віддається в аутсорсинг – і вже нові некомунальні паркувальники на віджатій у киян парковці виставляють трикратну ціну, беручи “налом”, проти чого так “успішно” боровся Віталій Кличко. Цю економічну монополію теж необхідно повертати, припиняючи передачу паркувального простору в приватні корумповані руки, і не боятися “живих” грошей в бюджет киян.
Ці проблеми та ще багато інших мали б бути визначені завданнями до вирішення. Відносно цих проблем повинна бути вибудована стратегія, а не якісь комфортні мрії-ілюзії.
Тепер перед новим київським міським головою буде стояти завдання наздоганяти 6 років застою й деградації Києва, відновлювати й реалізовувати втрачені Києвом можливості. Інакше кияни опиняться сам на сам з продовженням відставання Києва, декомфортизації й деградації.
Новий міський голова - це не прихований натяк на те, що Кличка ми не беремо до уваги – він може оновитися, публічно визнати помилки, публічно видати своїх корупціонерів і оголосити, що вони йому не друзі, і головне - прийняти стратегію, яка нарешті буде для Киян, а не для «смотрящих», які чомусь постійно змінюються у Кличка, як фаворитки у короля.
В конкурентах до Кличка необхідно в першу чергу вбачати висуванців від парламентських партій.
Олександр Попов, скоріше за все, піде від ОПЗЖ. У нього є результати з попереднього керівництва Києвом, яких, на жаль, немає за 6 років у Кличко. Мова йде про будівництво метро, нових мостів та розв’язок. Безумовно, Попову пригадають і сніг і гріх, але в порівнянні з Кличківськими гріхами – то дріб’язок. Попов буде базувати виборчу компанію на заслугах минулого.
Олексій Кучеренко, як і Олександр Попов, - з багажем роботи на державній службі. Ставку буде робити на так зване ЖКГ (система «будинок-прибудинок»), а за спиною буде стояти Нестор і не тільки він. З цим ЖКГ у Кучеренко все так заплутано, що, уявімо, якби Кучеренко став мером, то й сам би не був би радий тим судам, які він же й розпочав.
Ірина Верещук в польоті й поки що не приземлилася. Чи то зонт завеликий, чи то кран опустите її ніяк не може. Хоча вона вже заощадила купу грошей, які б мали бути витрачені на збільшення її «впізнаваності». У Верещук в руках Президент, але скористатися б правами Президента раніше, то й питання Києва могло б бути вирішено легше. Мова йде про те, що Кличка було необхідно звільняти з голови КМДА й брати Київ під президентський контроль і на прикладі Києві показати, як може бути все чудово в країні. А поки що Верещук-Мері Поппінс необхідно вирішити питання стратегій, і чим ця стратегія буде брутальніше, тим більше в неї повірять, адже в руках Президент, а за спиною - парламентська більшість (правда вже ситуативна).
Андрій Пальчевський до свого виходу в кандидати готувався як не все своє життя, так, принаймні, всю свою телевізійну кар’єру. Його, як і Кличка, впізнають, але ця фора порівняно з іншими кандидатами може бути втрачена у разі відсутності пропозиції стратегії. Необхідно кардинально змінювати підходи до кампанії.
Сергій Притула так і не зрозумів, що він не в «камеді клаб», хоч сказав, що не здасть мандату, як Славко, у випадку перемоги. І якщо сказати його ж словами щодо нього, то «свайпаємо» далі, бо все не в голос.
Цікаво було б побачити Миколу Томенка зі своєю командою в київській міській раді. Томенко єдиний, хто проявляв позитивну активність з прицілом на Київ. Киянам потрібен Томенко.
Владислав Береза пішов в екологічну тематику, принаймні на плакатах. Якоїсь діяльності у Берези відносно Києва і киян якось і не відчувалося.
Ну і тут, як «вішенка на торті», Петро Олекcійович. А чому б і ні? Та й рейтинги «Європейської солідарності» вище за ударівські. І Порошенко точно «стартоне» з рейтингу власної партії. А от рейтинг Кличка може впасти до рейтингу його партії. Рейтинг партії – як похідна від рейтингу лідера і визначає прискорення рейтингу і його напрям. Рейтинг партії менше рейтингу лідера – чекаймо на падіння рейтингу лідера.
Маніпуляції про те, що всі технічні кандидати, чи про те, що всі зливаються під Кличка, а Порошенко просто шантажує Кличка і розводить на щось таке цікаве, не мають підґрунтя – всі хочуть бути мером, всі хочуть перемогти, навіть пані Поппінс.
Шанс отримати нового мера є. Нового, а не оновленого.
Кличко прекрасно знає, що він боксує так, як йому дозволяють суперники. Якщо забув, то я нагадав. Інші це правило або не розуміють, або починають розуміти, а тим часом час спливає і все на користь Кличка.
Бій!
