У нашому суспільстві, особливо в процесі «батлів» диванних військ у соцмережах, йде з’ясування питання «хто більший патріот» і скільки зробила/незробила гарного попередня влада.
Подпишись на наш Viber: новости, юмор и развлечения!
ПодписатьсяОсобисто мені здається, що левову долю того позитивного, що отримала Україна за останні роки, було зроблено не через якісь там «добрі наміри» влади. Було усвідомлення запитів суспільства після Майдану і чітке розуміння: виконання цих запитів є запорукою виживання діючої влади. Але, разом з інстинктом самозбереження, влада залишалася, як і раніше, всеїдною, жадібною і абсолютно нерозбірливою у підборі людей.
Показовим в цьому плані є фігури з найближчого оточення Петра Олексійовича Порошенка, точніше голови його адміністрації. Особливо «порадувала» остання новина щодо Ігоря Райніна. Нагадаємо, цей діяч з 2016 по травень 2019 року керував Адміністрацією президента України. Ну, зрозуміло, патріот (а як же інакше?), «армія, мова, віра». Зовсім небагато часу минуло і раптом 27 листопада він очолює Харківський осередок прокремлівської партії Опозиційна платформа — За життя. Ні,я не зрозумів – або це таке «прозріння» в інший бік, або це такий «штірліц» Віктора Медведчука, або підбором кадрів у Петра Олексійовича займалися сліпі і глухі. До речі, другий варіант – найсумніший, якщо згадати хто у Медведчука кум. Тоді виходить, що «штірліц» взагалі з напряму від Путіна…
До речі, а хто ж займався підбором «цінних кадрів»? Попередній глава Адміністрації? Ага, згадуємо… Ложкін! Борис Євгенович! Колишній хазяїн Українського медіа-холдінгу (кілька десятків видань), в якому українською була тільки назва – всі видання були російськомовні. Недаремно Ложкін в 2013-му був нагороджений грамотою Ради Федерації Росії за просування російських медіа, тобто за русифікацію України.
Ложкін був одним з ініціаторів масового призначення іноземців на керівні посади. Ну, ясно, бо ми всі продажі, та й «хахли нє справятся». Мабуть також слід зазначити, що заступниками Ложкін набрав собі соратників Януковича.
Як кажуть, «шо нє ясно»? Бо «армія, мова, віра» – то лише для населення, яке дивиться на плакати та вивіски вздовж широкого шляху. А призначенням на посади (особливо – на «хлібні», де можна замість реформ цупити гроші) – займаються райніни та ложкіни.
Дані факти – не жарт долі і не випадковість. А регулярна присутність пана Кличка на медведчуківських телеканалах – це просто тому, що його там так поважають і люблять? А колишня соратниця Кличка і Порошенка в Київраді пані Приходько тим часом обирається о списку кремлівсько-медведчуківської партії до Верховної Ради . До речі, чудовий приклад «непотопляємого» політика. Наталія Ігорівна родом зі славного міста Львова, при владі Януковича працювала в апараті Верховної Ради, в «нові часи» – заступниця начальника управління – начальниця відділу у Київраді, під крилом Віталія Кличка, у 2015 стала депутатом Київради від Блоку Петра Порошенка, а в 2019 – отримала 26 місце в списках Опоблока на виборах до Верховної Ради. Чим все це не підтвердження того, що для даної категорії людей патріотизм – то «для народу», а «потрібні питання» вирішуються в затишних теплих кабінетах поки народ мітингує на вулиці.
Хотілося б закінчити допис чимось повчальним на зразок: «от, новій владі треба врахувати…». Але, враховуючи, що в парламенті серед «слуг народу» вже розкриваються відверто «малоросійські» персонажі, оптимізму немає.
І як не погодитися з недавнім дописом Миколи Томенка, де він каже: «З огляду на реалії, революція має всі шанси стати перманентним процесом… …майбутнє України – лише зі світоглядно, ціннісно українською владою, чесною і спроможною на самопожертву ради рідної країни».
Павло Аніськович
представник політичної партії Громадський рух «Рідна країна»
