В ті часи, коли медицина знаходилася на куди більш скромному рівні розвитку, багато хвороб прийнято було пояснювати впливом на людину темних сил. Йдеться, звісно ж, не йде про нежить або нетравлення шлунка. Але якщо людина починала демонструвати дивну поведінку або страждала нервовими розладами, то наші предки робили однозначний висновок - в неї вселився біс.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяХристиянські церкви в міру сил боролися з цим явищем шляхом екзорцизму - обряду вигнання демонів. Зараз, в XXI столітті, багато хвороб і розладів отримали наукове пояснення. Але явище екзорцизму при цьому нікуди не поділося. Та й загадкові випадки дивної поведінки серед людей зустрічаються досі. Сьогодні говоримо про демонів всередині нас та їхнє вигнання.
Війна з бісами
Як і багато інших обрядів, екзорцизм сягає корінням в глибину століть. Перші згадки про подібні вигнання злих духів ми знаходить ще в шумерських і вавілонських міфах. Остаточну форму, близьку до сучасної, цей обряд отримав в іудаїзмі.
Так як у іудеїв немає знайомої нам концепції пекла, то і демони, що вселяються в людину, приходять зовсім не звідти. В нас вселяється діббук - душа злочинця та грішника, яка не може покинути землю і тому шукає собі нове тіло. Прогнати діббука може група, що складається з цадіка та 10 його помічників, які читають заупокійні молитви і сурмлять в шофар - ритуальний ріг.
У християн обряд екзорцизму був трохи інший за формою, але вкрай схожий за змістом. Згідно з Євангелієм, перший християнський обряд провів Ісус Христос. В історію увійшла фраза, яку сказав Ісусові демон: «Ім'я нам - легіон». На відміну від іудеїв, християн вірять, що просто вигнати демона з тіла недостатньо. Якщо не заповнити «спорожнілий сосуд» Божим духом, то демон обов'язково повернеться, ще сильніше, зліше і, можливо, не один.
У православ'ї і католицизмі склалися трохи різні традиції екзорцизму. Католики вважають, що вміння вигнати біса - це особливий дар або результат старанної праці. Екзорцистом можна стати, лише закінчивши спеціальний університет Athenaeum Pontificium Regina Apostolorum.
Православні ж вважають, що будь-який християнин може вигнати демона з тіла ближнього, якщо він достатньо чистий помислами і сповнений віри. Звісно, звичайній людині досягти такого стану куди важче, ніж священику або ченцеві.
Найчастіше одержимими призначали людей з відхиленнями у розвитку або тих, хто страждав душевними хворобами. Втім, не тільки душевними. Серед ознако «зараження» демонами, католицька церква виділяє, наприклад, сморід або дивну консистенцію блювотній маси. Таким чином люди з гормональними або шлунковими проблемами також могли виявитись «одержимими».
Що говорить медицина?
Сучасна медицина не виділяє «одержимість бісами» в якусь окрему категорію захворювань. Хоча в Міжнародній класифікації хвороб є пункт «Транс і одержимість», яка характеризує втратою особистої ідентичності. Сам пацієнт в даному випадку стверджує, що його діями керує хтось інший.
Але в цілому вважається, що описані в релігійній літературі випадки біснуватості дуже сильно нагадують симптоми психозів, шизофренії, істеричних розладів, синдрому Туретта та інших відомих недугів. А випадки лікування пояснюються ефектом плацебо. Тобто дуже віруюча людина, яка вважає себе одержимою, дійсно може вилікуватися від якихось розладів за допомогою церковного обряду. Втім, якщо врахувати вищезазначену думку церкви, що злий дух все-таки має властивість повертатися, дія ефекту плацебо не довговічна.
Церква парирує тим, що фундаментальні причини, наприклад, шизофренії не відомі досі, тому це цілком можуть виявитися демони. А так як віри в світі залишилося мало, то і виганяти їх все важче і важче.
Шість демонів Аннелізи Міхель
У 2005 році на екрани вийшов фільм «Шість демонів Емілі Роуз». Кіно про демонів - жанр популярний, і картин на цю тему знято чимало, починаючи з легендарного «Екзорциста». Але цей конкретний фільм був заснований на реальних подіях.
Аннеліза Міхель була простою дівчинкою з німецької католицької родини. Але в підлітковому віці у неї почалися дивні напади, пов'язані з паралічем і утрудненням диханням. Поступово її стан погіршувався, часто напади супроводжувалися галюцинаціями, після чого Аннелізі поставили діагноз «епілепсія». Але ліки від епілепсії не допомагали, а дівчинці ставало все гірше.
У якийсь момент вона почала демонструвати «одержиму» поведінку - їсти комах і вугілля, цуратися хрестів та інших предметів культу. Після цього батьки відвели її до екзорциста. Протягом 10 місяці священики шукали в тілі Аннелізи демонів і знайшли цілих шість. Дівчинка кликала себе то Люцифером, то Нероном, то Гітлером, іноді різними голосами сперечалася сама з собою.
1 липня 1976 року Аннеліза Міхель померла від виснаження і зневоднення. До сих пір невідомо, що послужило причиною відмови від харчування. Чи то дівчинка довела себе до такого стану добровільно, намагаючись покінчити з хворобою, і з собою, чи то її до цього стану довели.
До речі, пізніше двом священикам і батькам дівчинки були пред'явлені звинувачення в злочинній бездіяльності, що призвело до смерті. Справедливо, адже за медичними показниками, Аннелізу можна було б врятувати, надавши їй лікарську допомогу хоча б за 10 днів до смерті. Обвинувачені отримали по три роки умовно.
Що ж сталося з Аннелізою? Не тільки психіатри, але і деякі священики сходяться на тому, що на одержимість це було не дуже схоже. Висловлювалася думка, що дівчинка страждала на шизофренію та діссоціатівний розлад особистості, а погіршення її стану було викликано саме тим, що батьки відмовилися від медичної допомоги і довірилися екзорцизму. Симптоми наявності демонів сама пацієнтка могла почерпнути з того ж «Екзорциста», який вийшов якраз в 1973 році, коли стан дівчинки різко погіршився. Випадки, коли люди використовували і самі починали вірити в образи з кіно або книг, відомі. Зараз докопатися до правди в історії Аннелізи Міхель вже навряд чи можливо.
Демони або хвороба?
Залежить від того, у що ви вірите. Демони напевно існують, ось тільки це можуть виявитися не злі духи з пекла, а наші власні травми, комплекси та страхи. Але від того, що у цих чорт не рогів і копит, вони не стають менш небезпечними.
Священик-єзуїт і лікар-психіатр Ульріх Німан у випадку Аннелізи Міхель відстоював позицію офіційної медицини, стверджуючи, що будь-яких «одержимих» потрібно лікувати психіатричними методами, але з урахуванням їх віри і культурних особливостей. Цілком можливо, що він мав рацію.
