У попередній статті ми показали, що основним паливом революції, яка знищила Російську імперію, було селянство, що становить 80% населення країни, а причиною послужила військово-фіскальна криза, яка продемонструвала невміння режиму утримувати себе і придушувати виступи численних незадоволених. Однак це свідчить нам лише про некомпетентність монархічного уряду, але нічого – про режим, що запанував, коли «затягнуло тванню революційне лоно».
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяТепер, через століття, ми можемо озирнутися назад і зробити з подій висновки. Перш за все слід зрозуміти, що революція радикально не змінила суті Російської імперії. Точніше, не настільки радикально, як це хочуть подати і прихильники комуністичного режиму, і його супротивники. Радянська імперія навіть не несла на собі родових плям царської Росії, вона вся була однією великою родовою плямою. Фактично в період НЕПу більшовики в основному займалися реалізацією давно назрілих реформ. І, за словами Т. Шаніна, в період з 1922 по 1929 рік СРСР був найбільш селянсько-орієнтованою країною за всю історію Московії.
Та ж федералізація, що вилилася на практиці в створення СРСР, як і створення національно-культурних автономій, відкрито обговорювалися з 50-х років XIX століття. Оскільки це була реальна управлінська проблема, той факт, що для реалізації цих реформ знадобилася революція, говорить багато поганого про царську Росію. Однак, реформістське щастя було недовгим, оскільки новостворена комуністична держава знаходилася не в вакуумі й була змушена перейти до вирішення військово-політичних проблем на зовнішній арені. В кінцевому підсумку, лише війна є справжнім іспитом на ефективність держави. Ось тут і проявилися як схожість, так і відмінності Російської імперії та СРСР.
Комуністи позбулися поміщиків, які не дозволяли державі безпосередньо викачувати ресурси із селянства. І це після колективізації (другої версії кріпосного права) дозволило владі вилучати зерно і, продаючи його за кордон, отримувати ресурси, необхідні для форсованої індустріалізації. Фактично Сталін повторив дії Петра I: продаж сировинних товарів на Захід у поєднанні з масовим використанням примусової праці на «будовах століття». В обох випадках стався стрімкий ривок у плані мілітаристської моці і різке підвищення смертності серед населення. Проте СРСР виконав усі завдання, на яких зламався попередній режим, дійшовши до Берліна і розгромивши Японію на Далекому Сході.
Нинішні коментатори часто втрачають почуття перспективи. Сучасна нам пропаганда любить порівнювати пізній Радянський Союз із країнами Першого світу і говорити про те, якими жебраками були «комуністи». При цьому забуваючи, що люди, які жили у перші десятиліття існування СРСР, порівнювали його не із США 80-х і 90-х років, а з дореволюційними порядками у себе вдома або, у найгіршому разі, із Третім рейхом і його союзниками. Та й у тих же Штатах на той момент була Велика депресія, що «демонструвала» вірність марксистсько-ленінського вчення. Що відразу робило «комуністичну» соціальну практику як мінімум прийнятною, а як максимум кращою.
Таким чином, ми можемо впевнено говорити, що в перші десятиліття свого існування СРСР був успішним проектом. Насправді, причини його подальшого падіння були в його початкових успіхах. Фактично Радянський Союз містить у собі два різні суспільства. Спочатку це було суспільство соціалістично налаштованих селян. Але в 60-70-ті роки минулого століття відбувається становлення радянської міської цивілізації, і це призводить до величезного розриву форми і змісту. І якщо «сільський» СРСР – це суспільство суворих звичаїв, терору, концтаборів, голодоморів і «самовідданості» соціалістичним ідеалам, то «міський» СРСР – це суспільство, яке ми всі «любимо», а люди старшого віку навіть і пам'ятають. Суспільство м'якого авторитаризму, брежнєвського застою, «Кавказької полонянки» і налагодженого державного механізму.
Але перш за все це суспільство, уражене глибоким цинізмом. З тієї причини, що городянин істота індивідуалістична і капіталістична. А значить, схильна або до націоналізму, визначаючи свою належність не через сільську громаду, а через «уявне» співтовариство, досить реальне, щоб бути втіленим у державі, але досить абстрактне, щоб не контролювати його повсякденне життя, або до лібералізму, як ідеології, що захищає його власність і маленькі людські права.
Звичайно, в міській культурі є місце соціалізму, як ідеології зніженої інтелігенції, що знає про експлуатацію в основному з книжок, і профспілок, що борються за права робітників. Але в умовах, коли єдиний наймач – держава, а соціальну нерівність зведено до мінімуму, будь-яка подібна активність безглузда або пахне заколотом. В результаті, в формально соціалістичній державі не залишилося місця для соціалістичного світогляду. Тому навіть ті, хто зараз сумує за СРСР, це в жодному разі не носії марксистських поглядів, а просто носії «радянського» націоналізму, що пережили свій вік.
Природне формування міської культури – не вирок для держави «робітників і селян». Яскравий приклад тому Китай, що формально зберіг комуністичну ідеологію, але давно й міцно став на рейки капіталістичного розвитку та імперського шовінізму. Однак радянські партократи, замість того, щоб провести реформи, стали на шлях перетворення СРСР на сировинний придаток західних економік. У підсумку досить розвинена держава 60-х, куплена ціною неймовірної кількості крові і поневірянь, перетворилася на типову сировинну олігархію Третього світу. А коли ціни на нафту впали, уряд кинув своїх громадян напризволяще, залишивши в руках місцевих князьків. Саморозпуск Радянського Союзу дозволив номенклатурі легітимізувати свої багатства, відмовитися від гонки озброєнь і не ділитися грошима з національними окраїнами. Все просто, як усе геніальне.
Такий сумний кінець довгої і кривавої повісті про СРСР. Але тепер нам слід запитати себе, чому наші офіційні історіографи трактують ту революцію як явище однозначно негативне, і чи були можливі інші варіанти розвитку подій?
Коли ми обговорюємо питання історичної рецепції (сприйняття) минулого, то неминуче стикаємося з тим, що будь-який історик у минулому бачить суспільство, що породило його самого. Нещодавно я мав нагоду читати книгу «Юлій Цезар. Політична біографія», написану російським істориком Олексієм Єгоровим. Юлій Цезар в ній був представлений як правозахисник, що бореться за реабілітацію репресованих при Суллі (Сталіні). Думаю, дізнайся Цезар про таку інтерпретацію своєї боротьби за владу, він був би дуже здивований.
Саме тому, коли ми стикаємося з тезою, що революція – зло, і якби в Російській імперії перемогла демократія, вона досягла б неймовірних висот, перше, що потрібно запитати: «А судді хто?». Якщо ми глянемо на нашу країну і на Росію через сто років потому, то побачимо, що структурно нічого не змінилося. Перед нами держави, які є сировинними придатками Заходу, а такий економічний базис в якості політичної надбудови неминуче породжує олігархію.
І якщо РФ хоча б перекваліфікувалася на торгівлю енергоносіями, то «незалежна» Україна після 2014 року примудрилася пробити дно, зробивши першою статтею свого експорту аграрну продукцію. Тим самим наша країна остаточно стала поганим ремейком Російської імперії, без пригнобленого селянства і видатної культури, звичайно. Природно, олігархічні режими не можуть вітати революцію, особливо якщо це справжня революція, а не масові народні гуляння, які символізують передачу влади від одного олігархічного клану іншому. Тому нинішнім можновладцям легко впізнати себе і своїх близьких у репресованій еліті Російської імперії.
Але якщо ми поглянемо на ситуацію 1917 року, очевидно, що революція була неминучою. А чи були інші варіанти розвитку подій? У 1917 році – ні, але взагалі – так.
Революція 1917-о року
У Російській імперії цілком міг встановитися фашизм. Зрозуміло, коли йдеться про фашизм, спершу на розум, звичайно, приходить нацистська Німеччина. Але не варто забувати, що насправді першою країною, де переміг фашизм, була далеко не передова Німеччина, а відстала аграрна Італія та інші слаборозвинені країни Європи. І більшість фашистських країн, незважаючи на суворий мілітаризм і авторитаризм, не ставили собі за мету знищення цілих етнічних груп. Знищення євреїв і слов'ян було особистим заскоком Гітлера. Сумний факт тут полягає в тому, що, оскільки цей неврівноважений психопат очолював найсильнішу державу фашистського блоку, він зумів нав'язати свої маревні ідеї практично всім своїм союзникам. Що і додало Голокосту загальноєвропейського масштабу. Імперська Росія цілком могла піти цим шляхом, якби в Першу світову війну вибрала шлях нейтралітету і почала активно збагачуватися за рахунок поставок воюючим сторонам.
Баррингтон Мур-молодший прямо каже про таку можливість, а Теодор Шанін довго й докладно розповідає, як у царській Росії виник рух «чорносотенців», що багато в чому перегукується своїми методами і поведінкою з фашистськими рухами інших країн Європи в період після Першої світової.
Так, поза всяких сумнівів, такий варіант розвитку подій міг би стати більш сприятливішим для слов'янського населення Російської імперії. Неучасть у Першій світовій, а значить і успішне уникнення Громадянської війни, зберегло б мільйони життів і дало поштовх економічному розвитку. Що дозволило би зберегти ще мільйони життів, оскільки відпала б необхідність у форсованій індустріалізації і супутніх їй жертвах. Цілком можливо, що тоталітарний Російський рейх став би кращим другом Рейха німецького. Що врятувало б іще мільйони життів.
Розквіт Третього Рейху
Не варто мені дорікати в фашистських симпатіях. Поза всяким сумнівом, це був би такий самий тоталітарний однопартійний монстр, як і СРСР. Просто замість того, щоб вбивати за класовою ознакою, почали б вбивати за національною. У тій же царськії Росії антисемітизм був державною політикою, так що бажаючих остаточно вирішити єврейське питання було би більш ніж достатньо, заодно вбивши більшу частину неслов'янських меншин імперії. Тому, з точки зору побутового жаху, це могли бути цілком порівнянні держави. Але в цьому випадку сокира репресій могла б оминути Україну. Однак, скажемо відверто, без Громадянської війни і тих поступок різного роду нацменшинам, у тому числі і нам, до 2017 року ніяких білорусів і українців не було б у природі. А лише півмільярда русявих слов'яноарійськіх бестій, що гордо несуть «тягар білої людини».
Знову-таки ймовірність того, що подібна держава отримала б ядерний удар по голові від США, була б значно вищою, ніж у нашій реальності. Все-таки роль СРСР у холодній війні була «страждальною». Відставання від Америки в усіх сферах життя настільки було колосальним, що про якийсь паритет можна було говорити тільки після 1973-го, коли стрибок цін на нафту дозволив Кремлю конкурувати з Вашингтоном на рівних, не заганяючи своїх громадян у зовсім вже повну убогість. І відразу ж після закінчення періоду високих цін на нафту все рухнуло.
У «фашистській реальності» Росія дійсно була б повноправним конкурентом із зовсім іншими ресурсами і можливостями, що робить варіант з ядерною війною більш ніж реальним. Таким чином, ми цілком можливо живемо «в найкращому зі світів».
Можливо живемо «в найкращому зі світів»
Так чому саме ми змогли навчитися за підсумками Жовтневої соціалістичної революції? Відверто кажучи, дивлячись на сьогоднішню Росію, мені здається, що у них урок засвоєний, і вони там будують звичайний фашизм. І одного разу настане день, коли Путіну набридне прикидатися президентом, і він прямо проголосить себе «фюрером».
Україна ж демонструє клінічний приклад нездатності до навчання. Наша країна наполегливо, за активної зовнішньої підтримки Росії, йде по слідах Російської імперії. Лише питання часу, коли наша держава увійде у військово-фіскальну кризу й отримає повноцінну революцію, про що я писав в окремій статті. Однак з огляду на те, що ніяких соціалістично налаштованих селян у нашій країні немає, (псевдо)комуністичної революції у нас не буде. Тому революція відбудеться під правими гаслами. В результаті ми ризикуємо побачити, як дві ультраправі держави, РФ і Україна, зійдуться в останній битві, за підсумками якої має залишитися хтось один.
Олександр Вольський, спеціально для Знай.ua
