Відправитись у подорож у XXI столітті дуже просто. Бери квиток на літак і вперед. А саму подорож можна записувати на камеру. У XIV столітті все було зовсім по-іншому. Життєвий простір людини було вкрай маленьким. Мало хто-то уявляв собі, що відбувається в сусідніх країнах і землях. Але арабського мандрівника Ібн Батуту не зупинили труднощі та небезпеки. Він пройшов півсвіту від Китаю до Гранади, а на пам'ять нащадкам залишив рукопис «Подарунок споглядачам про дива міст та чудеса подорожей». Про що ж він там написав?
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяРаптова подорож
Повне ім'я нашого героя краще навіть не намагатися завчити напам'ять. Абу 'Абдуллах Мухаммад ібн' Абдуллах ібнх Мухаммад ібн Ібрагім ібн Юсуф аль-Ляваті ат-Танджі ібн Батута ібн Хамід аль-Газі ібн аль-Курайш аль-'Алі. Тому будемо кликати його коротко і зрозуміло, Ібн Батута.
Зате вже з самого імені зрозуміло, що народився майбутній мандрівник в знатній сім'ї берберського шейха дуже древнього роду. Він отримав чудову освіту і в 1325 році, як будь-який правовірний мусульманин, вирішив зробити паломництво в Мекку.
Його рідне місто Танджа знаходиться на території сучасного Марокко, тобто в Північній Африці. Тому шлях до Мекки виявився неблизьким. За час переходу через Сахару Ібн Батута вперше дізнався, що таке голод, холод і сутички з розбійниками. І йому це раптово сподобалося.
"Я вирушив на самоті, без товариша, дружба якого розважала б мене в дорозі, без каравану, до якого міг би приєднатися; мене спонукала рішучість, і сильне прагнення душі, і пристрасне бажання побачити шляхетні святині. Я твердо вирішив розлучитися з друзями - чоловіками і жінками, покинути батьківщину, як птахи залишають свої гнізда. Батьки мої були ще тоді в узах життя, і я, так само як і вони, переніс багато скорботи, покинувши їх. Було мені тоді двадцять два», - так описав він початок своїх мандрівок.
Через два роки молодий паломник дістався до Олександрії (подолавши, на секундочку, 3500 км). І там він побачив знаменитий Олександрійський маяк, одне з семи чудес світу. Маяк так вразив Ібн Батуту, що він зрозумів своє покликання - подорожувати, побачити, якщо не весь світ, то хоча б якомога більше.
Дійшовши до Мекки, мандрівник затримався там на пару років, заодно відвідавши Єрусалим, Дамаск, Багдад та інші перлини арабського світу. Але цей світ був йому і так добре знайомий, а душа вимагала диких незвіданих земель.
У наших краях
Ібн Батута вирішив йти слідами легендарного Синдбада-мореплавця. Перепливши в 1330 році Червоне море, він «прогулявся» по Східній Африці, побував в Могадішо, нинішньої столиці Сомалі. Тоді це було багате і процвітаюче місто, яе вразило своєю розкішшю навіть сина шейха.
Далі шлях мандрівника лежав в Туреччину, а звідти - в Україну. Так, Ібн Батута дістався і до наших берегів. Разом з грецькими моряками він прибув до Криму, трохи помандрував про Причорномор'ю та Приазов'ю. Крим тоді був татарський, тому ніяких труднощів з місцевими у мандрівника не було.
«Після багатьох днів шляху я прибув в Азак (Азов), невелике місто, розташоване на морському березі. У ньому перебуває емір, поставлений султаном Мухаммед Узбек-ханом; він надав нам шану і гостинність. Звідси ми проїхали в Маджар, значне, гарне місто. Татарські жінки в тих краях мають велику повагу, особливо вдови вельмож і ханів. Жінки ці благочестиві, а також щедрі на милостиню та інші добрі справи. Вони ходять без покривал з абсолютно відкритими обличчями», - записав він у щоденнику.
З Приазов'я і Криму Ібн Батута відправився через Кавказ в землі Золотої Орди. Хан Узбек тоді тільки-тільки ввів іслам в якості основної релігії, тому вчений ісламський юрист і богослов в особі Ібн Батути з'явився дуже вчасно. Якийсь час мандрівник провів при дворі Узбека в якості, як би сказали зараз, експерта по мусульманському питанню.
Росіяни та Країна Мороку
Саме в момент переходу через Кавказ, мандрівник залишив свій єдиний запис, яка стосувалася предків сучасних росіян. Ібн Батута написав, що далі, за Кавказом, лежать «гори Руських», які, як йому відомо - це народ, що «сповідує християнство, рудоволосий і блакитноокий, негарний і віроломний». Їхати в гості до цих неприємних людей мандрівник не став та обійшов їх землі стороною.
Зате на Кавказі йому розповіли, що ще далі на північ починається Країна Мороку, під якою, очевидно, тоді розуміли Крайню Північ, з населенням якої деякі татарські купці примудрялися торгувати. Дамо слово самому мандрівникові:
«Провідником в тій землі служить собака, який там вже не раз бував. Такий собака стоїть до тисячі динарів. Візок прикріплюють до його шиї, і кожен з таких возів тягнуть три собаки. Господар не б'є собак і не кричить на них. Коли приносять їжу, він спочатку годує собак, а потім вже людей; інакше собаки розгніваються і розбіжаться, залишивши господаря вмирати. Пройшовши сорок днів, подорожні досягають Країни Мороку. Там вони залишають товари, з якими прийшли, і відправляються спати. На ранок замість свого товару вони виявляють соболів, білок, куниць. Так у них відбувається купівля-продаж. Ті, хто туди приїхав, не знають, з ким вони торгують - з джиннами або людьми».
На Схід
У 1334 Ібн Баттута покинув землі Орди, щоб відправитися ще далі на схід. Він побував в Індії і в Китаї. Хоча до палацу китайського імператора не доїхав, але деякий опис цієї країни залишив.
По дорозі, в 1343 році, мандрівник заскочив на Шрі-Ланку і на Мальдіви. Вважається, що йому належить чи не перший опис Мальдів в історії. Потім він згадував:
«Я вирішив плисти в Дхібат Алма хал, про які багато чув ... Ці острови - одне з чудес світу».
Напевно, багато сучасних туристів з ним більш ніж згодні. До речі, населення Мальдів тоді теж недавно прийняло іслам. Тому Ібн Батута і там трохи затримався, допомагаючи місцевим розтлумачувати настанови пророка Магомета.
Додому і знову в дорогу
Неймовірно, але до 1350 року Ібн Батута повернувся в рідну Танджу, через 25 років мандрів. Повернувся усього на кілька днів, щоб перепочити і відправитися тепер уже на захід через Гібралтар.
Південь Іспанії тоді був все ще під владою Гранадского емірату, так що мандрівник провів якийсь час серед одновірців в Гранаді, але і до християн в Валенсію заїжджав. Але вже до 1352 року все-таки повернувся додому.
Останню подорож Ібн Батута зробив в Західну Африку, де тоді перебувало багате королівство Малі, дійшовши до самого Томбукту, де якийсь час провів при дворі правителя Мансі Муси.
Останні записи про свої мандри Ібн Батута зробив у 1355 році, рівно через 30 років, після початку своєї «легкої прогулянки». Відомо, що потім він повернувся в рідне Марокко, де обіймав важливі державні пости аж до своєї смерті чи то у 1368, чи то у 1369 році.
За все своє життя Ібн Батута пройшов біля 120 тисяч кілометрів, що втричі більше за довжину екватора. Це була людина, яка в повній мірі реалізувала принцип «А чого вдома сидіти?».
