Українцям, які довго не мали власної незалежної держави, часто доводилося брати участь у найрізноманітніших історичних подіях під чужими прапорами. Неодноразово наші співвітчизники проявляли себе як герої, але так само часто їх подвиги забувалися. Та й на історичній батьківщині, тобто у нас в Україні, про цих людей згадують не часто. Давайте відновимо історичну справедливість і згадаємо героїв-українців, які залишили слід у військовій історії інших країн та народів.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяІванко Сушик
Почнемо з давньої історії. У 1410 році недалеко від села Грюнвальд у Польщі відбулася битва між об'єднаним польсько-литовським військом і могутнім Тевтонським орденом. Битва закінчилася повним розгромом тевтонців та їх відмовою від претензій на східнослов'янські землі.
Серед численних союзників Польщі та Литви були не тільки татари і чехи, а й українці. На війну з тевтонцями відправився цілий загін лицарів Львівщини, який бився під власною хоругвою з золотим левом на синьому тлі. За оцінками істориків, всього в битві брало участь близько 1000 лицарів і їх людей, в основному лучників.
Особливо відзначився лицар Іванко Сушик з Романова, якому після битви польський король Ягайло подарував три села на Галичині за проявлений героїзм. Серед інших українських лицарів цього загону згадують Станіслава Коритка, Драгіна Волоха, Данила Задеревенецького, Ходко Черемиша, одного представника династії Попелів, та інших славних воїнів української землі.
Майкл Стренк і Олексій Берест
Перейдемо до сучасної історії. Під час Другої світової війни етнічні українці воювали під різними прапорами. Серед них були два українця з дуже різними долями, яким було призначено зіграти свою роль в історії війни.
Майкл Стренк народився в селі Орябіна, яке і зараз знаходиться на території Словаччини. Але третина села і тепер - українці, лемки. Навіть у місцевій школі українську мову вивчають. З лемківської родини був і Майкл, якого до еміграції сім'ї в США звали просто Міхал.
Школу Майкл закінчив у Пенсільванії, там і завербувався в Корпус морської піхоти США. З 1942 року молодий морпех брав участь у Другій світовій війні, б'ючись з японцями. 19 лютого 1942 року сталась грандіозна битва за Іводзіму, яку американці виграли. Весь світ облетіла фотографія бійців, які ставлять американський прапор на вершині гори Сурібаті.
Був серед цих героїв і сержант Майкл Стренк, більш того, він був серед них старшим за званням, командиром загону. На жаль, кінця війни Майкл не застав. До кінця березня 1945 року троє з шести бійців з фотографії загинуть, в тому числі і Стренк.
Про цю битву Клінт Іствуд зняв два фільми: «Прапори наших батьків» і «Листи з Іводзіми». Майкла Стренка зіграв американський актор Баррі Пеппер.
А ось інший українець - уродженець села Горяйстівка, що на Сумщині, Олексій Прокопович Берест під час Другої світової війни служив у Червоній армії. Пройшов усю війну, з першого дня і до самого Берліна, штурмував Рейхстаг.
Відверто кажучи, радянська пропаганда так все заплутала, що з'ясувати, хто саме першим встановив червоний прапор над Рейхстагом, зараз уже неможливо. Офіційно це були Михайло Єгоров і Мелітон Кантарія. Деякі дослідники вважають, що першим був солдат на ім'я Геннадій Булатов, якого потім незаслужено обійшли званнями і нагородами. Учасники подій стверджують, що прапорів було встановлено кілька.
Одне можна сказати точно. Олексій Берест був командиром Єгорова та Кантарії, і саме він допоміг їм залізти на дах, а потім брав участь в установці того прапора, за який члени їх загону отримали звання Героїв. Ось тільки самого Береста, як і Булатова, званням обійшли, в списках на нагородження він так і не з'явився.
У 1970 році Олексій Прокопович загинув під колесами поїзда, рятуючи п'ятирічну дівчинку. До самої смерті він так і залишився справжнім героєм, нехай і без офіційного звання. Тільки в 2005 році Олексій Берест посмертно отримав звання Героя України.
Пітер Дмитрук
Син українських емігрантів, Пітер Дмитрук народився в 1920 році в Канаді. З 1941 року брав участь у війні, був льотчиком. Канадські військово-повітряні сили тоді допомагали воювати з нацистами у Франції.
Під час одного з бойових вильотів літак Дмитрука збили німецькі зенітники. Сам пілот вижив, якийсь час ховався в лісі, а потім знайшов притулок у місцевих жителів. Спочатку Дмитрук хотів таємно покинути країну через Іспанію, щоб повернутися до своєї служби у ВПС Канади. Але в підсумку вирішив залишитися у Французькому Опорі, де отримав прізвисько П'єр Канадець.
8 грудня 1943 року бійці Опору під керівництвом Дмитрука підірвали німецький ешелон недалеко від невеликого села Ле-Мартр-де-Вейр. Зазвичай німці в таких випадках просто спалювали село, вимагаючи, щоб місцеві видали партизан. Але після того як Дмитрук загинув (за одними даними - в перестрілці, за іншими - був розстріляний за відмову від співпраці), виявилося, що він не француз. Німці вирішили, що історія з ешелоном - справа рук британських спецслужб, і спалювати село не стали.
Цікаво, що вже після війни в Канаді про Пітера Дмитрука забули. А ось врятовані льотчиком французи пам'ятали його і щороку проводили панахиду біля його могили. Посмертно Пітер був нагороджений Військовим хрестом - орденом за військові заслуги Франції. Уже в 1972 році мер Ле-Мартр-де-Вейра надіслав листа мерові канадського Віньярда, де Дмитрук народився, запропонувавши йому разом вшановувати пам'ять героя і стати містами-побратимами.
Степан Вайда і Володимир Янів
Однією з найбільш кровопролитних битв Другої світової на території Італії був штурм монастиря Монте Кассіно, де надовго окопалися німецькі війська. Особливо в цій битві відзначився польський корпус під командуванням генерала Владислава Андерса. Серед бійців цього корпусу були і українці.
Наприклад, підхорунжий Володимир Янів, який в бою за Монте Кассіно героїчно врятував п'ять офіцерів, за що був нагороджений польським Орденом військової доблесті.
Ще один українець відзначився у складі 1-го окремого чехословацького батальйону Червоної армії. Степан Миколайович Вайда народився на Закарпатті, в селі Дулово, недалеко від Тячева, в сім'ї русинів. З чуток, був членом організації «Просвіта». Після окупації Закарпаття угорцями, втік до СРСР, але там був заарештований і засуджений на три роки таборів. Вийшовши з ув'язнення в 1943 році, записався в чехословацьке військо, які тоді формувала радянська влада.
На своєму танку Вайда звільняв Київ, Білу Церкву і рідне Закарпаття. Загинув Степан Миколайович уже в самому кінці війни в Польщі. 6 квітня 1945-го його підстеріг німецький снайпер. Посмертно танкісту було присвоєно звання Героя.
Залишитися в пам'яті
На жаль, наших героїв, яким волею історичного випадку випало боротися на чужих фронтах або під чужими прапорами, ми часто забуваємо. Хоча їх пам'ятають французи, чехи, поляки, з якими вони воювали пліч-о-пліч.
Але будемо сподіватися, що поступово ситуація виправиться, і всі ці гідні люди займуть належні їм місця в нашій народній пам'яті.
