Так вийшло, що в народній пам'яті деякі історичні події залишаються надовго, а ось інші - забуваються. Буквально в минулому році громадяни ламали списи через історичну постать гетьмана Івана Мазепи, в зв'язку з пропозицією назвати його ім'ям аеропорт. Мазепу знають і пам'ятають добре, незважаючи на полярність думок про нього.

А ось двох інших козацьких воєначальників - полковника Івана Палія та наказного гетьмана Самійла Самуся - згадують рідко. Хоча вони жили з Мазепою в одній час і навіть підняли в 1699 році повстання, яке охопило майже всю Правобережну Україну. Давайте ж відновимо історичну справедливість і поговоримо про ці події.

Поділ України

26 квітня 1686 року Річ Посполита і Російське царство підписали епохальний договір під назвою "Вічний мир". Виходячи з положень цього договору, Україна поділялася на дві частини по Дніпру. Правобережна Україна залишалася полякам, а Київ і Лівобережна - росіянам.

Передумови масового повстання треба шукати саме тут, адже разом із Російським царством прийшло й активне закріпачення селян, які до того мали деякі вольності. Не відставали від росіян і польські пани, які поступово позбавляли селян їх законних прав. Природно, українські селяни намагалися по можливості йти в козаки, ховалися далеко від сіл і міст. І якщо на Лівобережній Україні рятував степ, де не було ніякої влади і можна було ховатися до пори до часу, то на польській території діватися було нікуди, так що серед бідноти швидко зростало невдоволення.

Відправною точкою повстання стало рішення поляків розпустити кілька козачих полків на Київщині та Брацлавщині. Офіційно таке рішення мотивувалося тим, що, мовляв, з турками зараз усе одно не воюємо, так що утримувати козацькі полки нема чого. Само собою, поляки прекрасно розуміли, що організована армія козаків при зростаючому невдоволенні українців просто небезпечна. Тому, крім наказу про розпуск, були направлені війська, щоб простежити за виконанням наказу. Хмари збиралися.

Початок повстання

Спочатку козаки намагалися вирішити справу мирно. Гетьман Самусь відмовився передавати полякам військові клейноди: булаву, бунчук, печатку і п'ять гармат, а полковник Палій вирішив не залишати Фастів, привівши війська в бойову готовність. Але надія на мирне врегулювання все ж була. Козаки написали листа королю Речі Посполитої Августу II із проханням розібратися у ситуації.

Але і король був скутий по руках і ногах, адже назрівала війна зі Швецією, і підтримка місцевої шляхти, що бажала розпуску козачого війська, була для нього важливіше.

Польські війська пішли на штурм Фастова і навіть підпалили його, але змушені були відступити під натиском козаків Палія. В цей же час почалася Північна війна, і поляки були змушені поки забути про Україну і зосередитися на шведах. Козаки отримали час на перепочинок.

Перші успіхи і роль Мазепи

Мазепа і Палій

У 1702 році в Фастові відбулася загальна рада, куди Палій і Самусь покликали представників селянства та духовенства. Рада постановила, що треба переходити в наступ і звільняти Правобережжя від поляків.

Уже до кінця року повстанці оволоділи Білою Церквою, Бердичевом, Калушем і багатьма меншими містами. Постало резонне питання: а що, власне, робити далі? Контрудар поляків обіцяв бути серйозним, так що лідери повстання вирішили звернутися до Лівобережного гетьмана Івана Мазепи та його сюзерена - Петра I. Вони сподівалися отримати від Російського царства захист, адже ще по тому самому Вічному миру цар зобов'язався захищати православне населення. Але отримали раптову відмову. Більш того, Петро I закликав козаків не чинити опір полякам, а краще відправитися воювати зі шведами.

Є чимало версій причин цієї відмови. Частина істориків вважають, що вирішальну роль у цих подіях зіграв сам Мазепа, який сприймав Самуся і Палія як конкурентів. Молодий Петро перебував у певній залежності від думки більш досвідченого гетьмана, який переконав царя поки не втручатися в хід повстання. А поляки тим часом готували реванш.

Розгром повстання і зрада

У січні 1703 року 15-тисячне польське військо ступило на територію України. У повстанців на той момент було 12 тисяч чоловік, до того ж вони були розкидані по всьому фронту. Протягом кількох місяців поляки взяли Вінницю і витіснили повстанців із Поділля. Запідозреним в симпатіях до козаків селянам відрізали ліве вухо, а багатьох просто садили на палю.

В бою біля Ладижина був важко поранений, захоплений в полон і страчений вірний Палію полковник Абазін. У розгромі повстання взяли участь і татари, які відгукнулися на заклик поляків та прислали трохи кінноти. Москва поки що займала нейтральну позицію. Але ближче до кінця 1703 року раптово вирішила допомогти козакам фінансово, що надало сил утримати Білу Церкву, Фастів і Корсунь.

На початку 1704 року Самусь і Палій приїхали на Лівобережну Україну до Мазепи з пропозицією об'єднати обидві України під протекторатом російського царя. Але знову отримали відмову. Більш того, Мазепа під страхом смерті заборонив лівобережним козакам та селянам їздити на Правий берег Дніпра і допомагати повстанцям.

Тим часом шведи захопили частину центральної Польщі, а король Август II виявився позбавлений влади Сеймом. Петро I вирішив під шумок прибрати до рук Правобережжя, ось тільки вільні козаки, які вже котрий рік пропонували йому союз, виявилися царю не потрібні.

Мазепа з військом перейшов Дніпро і об'єднався з Палієм та Самусем. Але тільки для того, щоб, дочекавшись моменту, заарештувати Палія і відправити його в Москву. Вражені такою зрадою з боку гетьмана Лівобережжя, якого вони так чи інакше вважали своїм союзником, козаки незабаром припинили повстання. А полковника Палія в 1705 році вислали в Сибір, звідки, правда, у 1708-му він повернувся, щоб взяти участь у війні на боці Петра I вже проти самого Мазепи.

Цікаво те, що хитрий гетьман Іван Мазепа трохи прорахувався, коли намагався підняти власне повстання, грубо усунувши конкурентів трьома роками раніше. Багато селян та козаків уже просто не повірили Мазепі і не стали під його знамена в найвідповідальніший момент.