Серце Києва у вогні: як Поділ за лічені секунди перетворився на руїни

9 липня 1811 року спалахнув Поділ - нижня й головна тоді частина Києва. Вогонь знищив 2 тис.будинків, 12 церков, 3 монастирі. Це була одна з найпотужніших і катастрофічних пожеж в історії Києва - вистояли лише поодинокі споруди.Одні казали, ніби то пожежа розпочалася в глухому куті вузької вулиці поблизу Житнього ринку й церкви Миколи Притиска. Інші - що першим загорівся будинок теслі на Спаській вулиці. Ще одні - що спочатку полум'я з'явилося на Костянтинівській.

Поділ тоді був майже всуціль дерев'яний. Того дня стояла спека й дув сильний вітер. Тож вогонь умить перекидався з однієї садиби на іншу. За 3 години весь район перетворився, за словами очевидця, на "вогненне море". Палали дерев'яні будинки, паркани, дерев'яні брущатки, навіть сади. "Заграву вночі можна було бачити за 100 верст", - писав директор Київської гімназії Мишковський. Києво-подільську пожежу за масштабом називає "першою з часів Батия".

Жителі, які не встигли врятуватися, із криками бігали вулицями, щоб вирватися з вогню. Та, з усіх боків оточені полум'ям, згорали заживо. Багато києво-подолян загинули в погребах і церквах, де ховалися від вогню. Кілька черниць, які знайшли притулок у храмі Флорівського монастиря, задихнулися від диму. Обгорілі муровані церкви Подолу залишилися без бань.

Погорільці розташувалися на Оболоні в нашвидкуруч зведених халабудах із гілок і листя. Ченців Братського монастиря, що до 1934-го розміщався на території сучасної Могилянки, прихистив Софійський монастир. Черниць Флорівської обителі, розташованої під Замковою горою, коло Житнього ринку, поселили в Миколаївському монастирі на Печерську - його ченці тимчасово перейшли до Лаври.

Коли небезпека всчухла, подолянам дозволили повертатися до своїх згарищ і зводити собі нові домівки. Багато хто з них голодував. "Весьма многие из жителей едва могли находить пропитание", - свідчив Закревський. Вулицями пустили військові фури, з яких безкоштовно роздавали хліб.

Значний попит на деревину призвів до шаленого підвищення цін на неї. Уряд і приватні меценати вислали київським погорільцям "підйомні" на відбудову. Але більшість коштів осіли в кишенях міських чиновників.

Центральний пункт спостереження вогнеборців був розташований на високій вежі міської ратуші на Контрактовій площі. Звідти переважно одноповерховий Поділ було видно як на долоні. Траплялося, вогонь охоплював той чи інший будинок. Але пожежники, які чергували цілодобово, щоразу швидко його гасили. Чому цього дня вони забарилися?

Київ був одним із перших у Російській імперії міст, де з'явилася спеціальна пожежна техніка. Восени 1784 року на гроші, зібрані з ремісничих цехів, київські вогнеборці придбали три пожежні труби, 39 бочок, 47 багрів. Це перший в Україні випадок централізованої закупівлі пожежної техніки. Та 1811 року все це не допомогло.

Микола Закревський уранці 9 липня був на Подолі - там жила його родина. Він стверджував: люди "увидели страшный огонь в четырех или пяти противоположных концах города". Отже, був навмисний підпал. Києвом закружляло, що його вчинили французькі шпигуни "посредством зажженного трута, скоропалительных свечей и других удобно возгорающихся веществ".

Незадовго перед тим уже були підозрілі підпали. "В продолжении двух месяцев в Киеве было всех вообще зажигательств около 20", - записав у своїх нотатках магістратський суддя Миславський. Зокрема, на Печерську згоріли склади військової аптеки, на Кудрявці - облаштований під госпіталь митрополичий заміський будинок, двічі гасили флігель Царського - нині Маріїнського - палацу, де жив генерал-губернатор.

Аби покласти край чуткам, що сіяли паніку, з Петербурга до Києва надіслали "слідчого пристава". Завдання - з'ясувати й дати офіційне пояснення причини пожежі. Він провів серію допитів. Він витягнув із 15-річного Василя Авдієвського зізнання, ніби 9 липня той бавився саморобною петардою з гусячого пера й пороху. "В то время, когда отец и мать его спали, - повідомив слідчий у своєму рапорті на ім'я міністра поліції, - начинив перо порохом, зажег оное, которое бросил в бывшую у нужного места солому, и в то время, когда оная начала уже гореть, он, испугавшись, ушел со двора".

Кияни скептично поставилися до такого висновку. Бо були певні: вогонь одночасно спалахнув у різних кінцях Подолу. А коли в червні 1812 року Наполеон пішов війною на Російську імперію, городяни знов згадали про "французько-шпигунський" слід торішньої пожежі.

- Якщо я візьму Київ, - не раз казав французький імператор Наполеон, - візьму Росію за ноги. Якщо я оволодію Петербургом, візьму її за голову. Здобувши Москву, поцілю їй у серце.

У разі перемоги Наполеон збирався від'єднати українські землі від Російської імперії. Правобережжя разом із Києвом планував віддати Польщі, що знову стала б незалежною. На території Чернігівщини й Полтавщини намічав створити державу на чолі з гетьманом, але під протекторатом Франції. І ще одну, так само контрольовану Парижем, на українському Півдні - з Катеринославщини, Херсонщини, Таврії та Криму.

1816 року, одразу по завершенні Наполеонівських воєн, розпочалася відбудова Подолу. Цар Олександр І зажадав, щоб цей древній район Києва розпланували по-новому - у регулярному стилі. Надіслав із Петербурга свого зодчого Вільяма Гесте. Той із 1810 року фактично був головним архітектором імперії.

У генеральному плані Гесте замість одвічних на Подолі вузьких кривеньких вуличок і провулків накреслив широкі прямі магістралі, паралельні до Дніпра, й перпендикулярні до них вулиці.

Центром композиції обрав Контрактову площу. З одного боку її замикали муровані, а тому вцілілі при пожежі, зведені за гетьмана Івана Мазепи Братський монастир і старий корпус Києво-Могилянської академії.

Серце Подолу, Контрактову площу, як її задумав Гесте, забудували лише частково. Замість урочистого ансамблю з трьох великих кам'яниць звели одну - Контрактовий будинок - 1817 року. Сусідні дві ділянки, де передбачалися об'єднані колонадою ратуша й пошта, порожні й досі. Кілька років тому київська влада оголосила, що хоче довести до кінця архітектурний задум Гесте. Далі наміру поки що справа не пішла.

"Не лише Київ, згорає Бердичів і Житомир, горить Волинь і Малоросія. Тут, у Києві, спалахують багато будинків, іще недобудовані: горять ті, у яких у печах зовсім не палять; і такі будівлі охоплює вогонь, у яких зовсім немає печей. Усе це дає підстави для різноманітних здогадок і сумнівів. Припускають, що є палії, що вони становлять особливу секту чи таємне товариство, що випущені з Польщі, із герцогства Варшавського, де наперсник Наполеона, злобний Даву, готує в пітьмі блискавиці для підпалу священних градів Росії", - писав улітку 1811 року ад'ютант київського генерал-губернатора Михайла Милорадовича письменник Федір Глінка. Він тоді подорожував Україною й у Києві спілкувався зі своїм екс-начальником - губернатором.