Тріумф під Оршею: як литовці з українцями розгромили московських загарбників

поділитись
503 роки тому відбулася епохальна битва під Оршею

503 роки тому відбулася епохальна битва під Оршею - одна з найбільших військових баталій XVI століття, в якій литовці, українці і білоруси, за підтримки поляків, наголову розгромили полчища московських загарбників, що вторглися на наші землі.

Про це для Politeka написав Максим Вікулов.

Відмінною (і різко негативною) рисою української ментальності є прагнення бути жертвою. Особливо яскраво це проявляється в сприйнятті вітчизняної історії, що буяє – і це слід визнати – поразками, розбратами і зрадами. Які майже завжди вели до втрати незалежності, репресій і спроб витравити саму думку про можливість опору поневолювачам.

У той ж час, славні сторінки нашої історії куди менш відомі широкому загалу. Але ж їх не так і мало: грандіозна перемога на Синіх водах, що стала початком кінця ординського панування в Східній Європі; славетні походи козаків гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на Москву; взяття об’єднаними силами Богдана Хмельницького і шведського короля Карла X Густава Кракова і Варшави; блискуча вікторія українсько-кримськотатарського війська над московською кіннотою князя Трубецького під Конотопом, сміливий кримський рейд полковника Петра Болбочана в 1918 році. Список можна продовжувати і далі. В переліку блискучих перемог особливе місце займає перемога україно-литовсько-білоруської зброї в епічній битві під Оршею що відбулася рівно 503 роки тому.

Передумови та історичний контекст

У XIV столітті Велике князівство Литовське розпочинає рух на південь, звільнивши спочатку білоруські, а, після перемоги в битві на Синіх водах, і українські землі від золотоординського ярма. Що характерно – мова йшла не про заміну одного загарбника на іншого, а саме про звільнення: по мірі просування литовців, слов’янські князі зі своїми дружинами із задоволенням ставали під литовські прапори і пліч-о-пліч билися зі спільним ворогом. До кінця століття Велике князівство Литовське остаточно сформувалося, як єдина держава литовського, українського і білоруського народів, і утвердилося, як одна з домінуючих регіональних сил Східної Європи.

Ще більш цікаві процеси відбувалися в самій Золотій орді. Після розквіту на початку і в середині XIV століття, степова держава стала поступово приходити в занепад, а потім і зовсім перестала існувати. На місці колись грізної кочової імперії утворилися незалежні ханства – Кримське, Казанське, Узбецьке, а також Ногайська орда. Останньою незалежність отримала Московія – один з найбільш лояльних і відданих улусів ординського престолу, що об’єднала колись колонізовані київськими князями території проживання угро-фінських племен. Ставши самостійними і відчувши силу, московські князі почали проводити агресивну політику по відношенню до сусідів – як на сході, так і на заході. У 1478 році московитами було поневолено Новгородську республіку – купецьку державу з унікальним демократичним устроєм, на території якої до кінця XV століття утворився особливий слов’янський новгородський етнос. Велика частина жителів республіки була винищена, виселена або асимільована.

Тоді ж починається практично безперервна агресія Московської держави проти Великого князівства Литовського (ВКЛ). Атаки московитів, що стартували в 1487 році, тривали з незначними перемир’ями понад сто років – до об’єднання Литви з Польщею в 1596-м. Фактично, можна говорити навіть не про серію воєн, але про єдину столітню війну – по аналогії з конфліктом Англії і Франції. Або про столітню оборону литовсько-слов’янських земель від московитської навали.

В ході чергової війни, що почалася в 1512 році, війська московитів без оголошення війни вторглися на територію ВКЛ і взяли в облогу Смоленськ, але невдало. Друга облога міста в 1513 році також закінчилася нічим, але третя виявилася успішною для московського князя Василя III – в травні 1514 року Смоленськ капітулював. Після чого загарбники без бою взяли також Мстиславль, Крічек і Дубровно. Передові роз’їзди московитів заглибилися аж до Мінська, Вітебська і Києва, спалюючи на своєму шляху села, тероризуючи і винищуючи мирне населення.


Хід військових дій під час десятирічної московсько-литовської війни 1512-22 років

У Великому князівстві Литовському і королівстві Польському (до об’єднання двох держав в єдину Річ Посполиту було ще далеко, але великий князь литовський Сигізмунд I Ягеллончик одночасно був і польським королем) ось уже рік, як відчайдушно намагалися зібрати військо. Але скарбниця обох країн була порожнйою, а шляхта не особливо поспішала вставати під королівські/князівські стяги.

Після падіння Смоленська, еліта ВКЛ, здавалося, прокинулася від летаргічного сну. Дворяни виступили на війну; крім того, було оголошено збір народного ополчення («посполите рушення»), а польський сейм нарешті виділив певну суму на оплату найманців.

У серпні литовське і польське війська об’єдналося в Мінську під керівництвом короля. Історики оцінюють армію союзників в 26-30 тисяч чоловік: 15-16 тисяч легкої литовської кінноти, 3000 литовських дворян, 5 тисяч важкої польської кавалерії, 3 тисячі важкоозброєної польської піхоти. Також існує інформація про участь приблизно 2,5 тисячі найманців з Чехії.

Армія Василя III була набагато більшою. У ряді джерел повідомляється про приблизно 80 тисяч загарбників при трьохстах гарматах, хоча зараз багато істориків вважають цифру завищеною. У той же час, серйозною слабкістю війська Василя III була взаємна нелюбов і суперництво командувачів – Михайла Голиці-Булгакова та Івана Челядніна.

Довівши полки до Борисова, Сигізмунд I залишився в місті з 4000 воїнів. Далі військо повів Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький – волинський магнат і видатний воєначальник (син якого, до речі, заснував першу в Україні академію та друкарню).


Князь Костянтин Іванович Острозький

Розбивши по шляху кілька дрібних московських загонів, військо Острозького 7 вересня в районі Орші підійшло до Дніпра, на лівому березі якого стояли основні сили супротивника.

Баталія під Оршею: полководницький талант волинського князя

У ніч на 8-е вересня литовська кіннота вплав перетнула Дніпро, прикривши наводку двох мостів і переправу основної армії. Московити не перешкоджали переправі – можливо, розраховуючи знищити все військо союзників одним ударом.

Переправившись, князь Острозький збудував армію в дві лінії. Праворуч від центру першої лінії розташувалася польська кіннота, другу половину центру і обидва фланги склала литовсько-українська кіннота – зокрема, волинські полки самого Острозького. Позаду, в другу лінію, встала піхота на чолі з Янушем Сверчевським, яку праворуч прикрили хоругвами легкої кінноти. А за другою лінією, на самому краю поля, встановили замасковану кущами артилерійську батарею, підходи до якої були утруднені важкодоступній місцевістю.

Московити вели себе надзвичайно спокійно, не тільки дозволивши супротивникові переправитися і зайняти позицію на власний розсуд, але і не спромігшись провести розвідку. Так, наявність артилерійської батареї залишилася для воєводи Челядніна таємницею.

Сам же ворог вишикувався за класичною схемою: Великий полк під командою самого Челядніна – в центрі, полки правої і лівої руки.

Близько полудня Іван Челяднін дав наказ іти в атаку. Спочатку правий фланг московитів, як і очікувалося, неабияк потіснив лівий фланг союзників. Але при цьому полк правої руки, яким командував Голиця-Булгаков – суперник Челядніна – не був підтриманий основними силами. Це дало можливість князю Острозькому контратакувати ворога всіма русько-литовськими силами і частиною польських хоругв. Після жорстокого рукопашного бою, правий фланг московитів був розбитий і втік.


Схема битви: атака, відступ до артилерійської засади, остаточний розгром

Після цього московський полк лівої руки атакував правий фланг литовського посполитого рушення Юрія Радзивілла. Атака ворога захлинулася, але, тим не менш, сили Радзивілла почали імітувати відступ. Вирішивши, що противник кинувся навтіки, Челяднін з ентузіазмом кинув на їх переслідування частину Великого полку і залишки Лівого. Не знаючи про засідку, московити щільною масою рушили в вузьке місце між яром і ялинником – прямо на піших стрільців і гармати. Артилеристам не потрібно було навіть цілитися. Атакуючі зупинилися і змішалися. Коли ж литовці перенесли вогонь вглиб ворожого війська, московити в паніці побігли.

Поразка загарбника

Перші залпи стали сигналом для загальної скоординованої контратаки, в якій особливу роль зіграли важкоозброєні польські латники. Після запеклого бою Великий полк, який залишився без підтримки флангів, був оточений і вщент розбитий. Залишки полків Челядніна почали тікати. Частина відступаючих військ виявилася затиснутою на березі річки Кропивна, де і понесла основні втрати. «Иные побегоша к Смоленску, а иные в реки непроходимые забегоша», – сумує з цього приводу московський літописець.


Литовська артилерія перетинає Дніпро понтонним мостом. Фрагмент картини “Битва під Оршею” невідомого автора XVI сторіччя

Історик Станіслав Гурський так описував поле бою: «У цій втечі сталося побиття московитів. На полі були вбиті тіла, з витеклою на землю кров’ю, що лежать без голів, рук або ніг, а у інших голова була розбита молотом або розсічена надвоє, у кого голий хребет, у кого випали кишки, у кого відрубане від тіла плече з рукою, у кого розбиті мечем обличчя або рот, хто розрубаний від голови до пупа, в кому стирчав спис, хто стогнав, хто випускав дух, хто розчавлений кіньми, хто завалений величезними тушами коней».

У битві було вбито 16 тисяч московитів. Ще 14 тисяч загарбників потрапили в полон.

Серед них – сам Іван Челяднін і кілька десятків воєвод, включаючи всіх командувачів усіма полками і загонами. Більшість убитих і полонених були дворянами, які складали кістяк московського війська.

Значення і наслідки

Здавалося б, шлях на Смоленськ і на інші захоплені армією Василя III землі був відкритий. Але тут знову негативну роль зіграв не знаючий обмежень лібералізм і дворянська вольниця тодішніх Польщі та Литви. Шляхта не хотіла воювати і почала повертатися додому. У такій ситуації Костянтин Острозький зі своїми полками, чисельністю не більше 6 тисяч осіб, зміг звільнити Мстиславль, Крічек, Дубровно і Друцк. Підійшовши до Смоленська і переконавшись, що повернути фортецю немає ніякої можливості, князь відступив.

Проте, значення перемоги під Оршею неможливо переоцінити. Видатний тріумф польсько-українсько-литовсько-білоруської зброї під проводом волинського князя Констінтіна Острозького над сильним і безжальним ворогом не тільки повернув віру у власні сили, а й надовго, до середини XVII століття, заблокував експансію Кремля на захід.

Автор матеріалу: 
Антон Дорошенко
Теги: 
Битва під Оршею, історія, московити, загарбники
Вибір редакції, Світ
20.04.2018
Маска фюрера - тільки прикриття. Насправді про нього знали не так багато
0
0
10:20 20.04.2018
Неймовірне відкриття археологів перевернуло історію
0
0
16:55 14.04.2018
Для людей зі сталевими нервами
0
0
08:46 14.04.2018
Ви буде вражені їхнім життєвим шляхом
0
0
06:45 11.04.2018
Історичні факти суперечать заявам Кремля
0
0
16:30 10.04.2018