Ідея створити Національне військове меморіальне кладовище — гідна й очікувана. Але замість прикладу поваги до загиблих героїв маємо — кулуарні рішення, підозрілі тендери, знайомі обличчя з великих державних будівництв і новий конфлікт довіри до влади. Журналісти розібралися, як держава майже на 2 мільярди будує місце вшанування, де головним здається не пам'ять, а зв'язки.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПроєкт честі, який став предметом недовіри
У центрі скандалу — будівництво Національного військового меморіального кладовища. Задум, який мав би об'єднувати суспільство, став причиною публічної критики, відкритих листів від військових та родин загиблих, а також журналістських розслідувань. Усе через кулуарність рішень, відсутність прозорості та незрозумілі виконавчі схеми.
«Це мала бути світла ідея, але вона перетворилася на чергову “схему” для своїх», — каже журналістка Бігус.info Марія Землянська.
Хто будує меморіал і чому це важливо
На перший погляд усе законно — державний тендер, конкурс, визначення виконавця. Але в реальності проєкт “ліг” у руки консорціуму, який пов'язують з колишніми “архітекторами” Великого будівництва — Юрієм Голиком і Георгієм Біркадзе. Вони начебто не фігурують у документах, але в матеріалах НАБУ, телефонних листуваннях і поїздках до закордонних партнерів — згадуються регулярно.
Проєктна документація, яка закладає всі подальші умови будівництва, була розроблена фірмою “Тераінженіринг” — одеською компанією з історією підрядів саме у дорожньому будівництві, але аж ніяк не в меморіальній чи ритуальній архітектурі.
Мільярдні бюджети — без конкуренції
На першу чергу будівництва виділили 1,7 млрд грн. На другу, яка включає крематорій і розширення, планували ще 1,3 млрд. Але тендер призупинили — подали скаргу в Антимонопольний комітет. Умови конкурсу виявились дискримінаційними: під конкретне обладнання, вузькі критерії, вимоги до наявності асфальтного заводу — все це викликає підозри, що тендер “заточений” під своїх.
«Замовник, який хоче чесно — прописує критерії. Замовник, який хоче “свого” — пише назву техніки», — зазначають журналісти.
Візуалізація без обговорення
Головний архітектор меморіалу — Сергій Дербін, який раніше працював із “Великим будівництвом” у Дніпрі. Він також знайомий із Біркадзе. Проєкт, за словами архітекторської спільноти, був реалізований без жодного конкурсу і відкритої публічної дискусії. У лютому 2025 року Національна спілка архітекторів звернулась до Мінветеранів з пропозицією провести відкритий конкурс. Але цього не зробили.
«Підміна суспільної дискусії картинками в інтернеті — це злочин», — емоційно прокоментувала архітекторка і вдова загиблого військового Анна Керій.
Що далі? І чи буде довіра до такого меморіалу
Попри скарги і суди, техніка працює. Роботи тривають. Перше поховання планують на травень 2025 року. Але це — лише початок першої черги. Проблема в тому, що довіра до проєкту — на межі. У суспільстві чекають не бетонних плит, а гідності і справедливості.
"Це один з небагатьох національних проєктів, який мав би увійти в історію як приклад поваги. Але є ризик, що увійде — через скандали та прізвища, які вже давно не викликають довіри", — резюмує команда розслідувачів.
