"Англійська мова і дотепні коментарі ще не роблять Порошенка дипломатом"

Богдан Яременко пропонує надати "ДНР" і "ЛНР" статус тимчасово окупованих територій

Богдан Яременко - дипломат, що після свого звільнення за часів Віктора Януковича з посади українського генконсула в Туреччині за підтримку Майдану створив громадську організацію "Майдан закордонних справ". Її офіс розташований в Києві на вул. Трьохсвятительській - неподалік МЗС, де Яременка так і не поновили на посаді. Майже рік він судиться зі своїм колишнім відомством. Хоче довести, що рішення про його відкликання з Туреччини було політично вмотивованим.

- Я виграв апеляційний суд. Згідно з його рішенням, у жовтні мене мали поновити на посаді генконсула. Але МЗС подало касаційну скаргу. Вони хочуть довести, що з моїм звільненням все було прекрасно. Їх дуже непокоїть, що вигравши всі суди, я попрошу компенсації.

У міністерстві досі майже нічого не змінилося. Перший заступник міністра, який всю революцію розказував іноземним послам про екстремістів на Майдані, зараз - радник президента Петра Порошенка. Заступник міністра, який займався тим самим, тепер посол у Фінляндії. Єдина зміна - покращення роботи інформслужби, яка і при Кожарі, й зараз тримається на роботі кількох ентузіастів.

МЗС очолює молодий міністр Павло Клімкін. Оцініть його як професіонала.

- Клімкін - нещасна людина, яка потрапила на посаду невчасно і нічого не вирішує. Він недурний, інтелектуал, та аби бути хорошим міністром, цього замало. Клімкін лише виконавець волі Петра Порошенка. Через оцей синдром "виконавців" у МЗС немає ні зовнішньополітиної стратегії, ні реформ.

Порошенко колись і сам керував МЗС. Можливо, президент вирішив, що він цю сферу знає краще.

- Порошенко керував не лише МЗС, а й Мінекономіки, очолював РНБО. Він розумна людина з непоганим досвідом, тож його призначали на різні політичні посади. Насправді наш президент зі сфери бізнесу, хоч і має профільну для дипломата освіту. Сформувався він як бізнесмен. Так, він володіє англійською мовою, легко формулює, швидко вступає в дискусію, може давати дотепні коментарі. Але ці навички ще не роблять його дипломатом. Я в ньому бачу бізнесмена, політика – а державного діяча ні. Державник має дбати не про найближчу вигоду, а виробляти стратегічне бачення. Ні в Клімкіна, ні в Порошенка цього нема. Думаю, міністра закордонних справ саме й підбирали як неконфліктну людину, яка виконуватиме все, що йому скажуть.

Конформізм – узагалі одна з найтиповіших рис нашої дипломатії. Ви думаєте, МЗС впливає на Мінські домовленості? Ми легко погоджуємося з усім, що нам кажуть. І йдемо на компроміси, навіть відстоюючи інтереси України. Чому за столом мирних переговорів нема Сполучених Штатів? Нам пояснюють: бо не хоче Росія, і Америка теж. Нашої позиції в цьому немає.

Українська дипломатія зруйнована президентською вертикаллю і добита кримінальною ієрархічністю періоду Януковича. Повноваження МЗС 20 років весь час комусь віддавали - або в РНБО, як це було при Горбуліні, або в адміністрації президентів. Разом із функціями туди тікали також найкращі люди. Дипломатична протидія Росії зараз відбувається переважно на рівні заяв прес-служби МЗС. Порядок денний мирних переговорів, формат учасників, – усе формує Росія. А якщо формує, то й результат закладає вигідний собі. Якщо ми воюємо з РФ – мають бути жорсткі заяви, якщо ні – не варто дражнити ворога. А в нас риторика військова, а дипломатичні дії ні. Потрібно нарешті чітко артикулювати: є на нашій території російські регулярні частини чи ні? Якщо це війна, то чому її не оголошують? Українським дипломатам бракує концептуальності. Нас підхопила течія і кудись несе. Ми чекаємо, коли нас або вб'є або винесе на берег.

Чому в державі такий дефіцит концепцій? Бо президент усе вирішує сам? Бо зараз в України перехідний історичний етап? Чи ми такий безпорадний народ?

- Усього потроху. Ця бездарність зумовлена тим, що 23 роки тому не започаткували стратегічного планування. Але і за цей час ми не виробили державної еліти, власної "аристократії", яка з покоління в покоління несла б одні й ті самі ідеї та цінності. Тому копітку роботу зі створення системи замінюють персоналіями. Було б добре, якби політичні сили виробили стратегію реформ. Та замість цього краще ми візьмемо іноземця, хай він зробить. Це не спрацює, бо реформи мають іти з одного центру.

5 лютого до Києва приїхали троє іноземних керівників. Переговори Петра Порошенка з Джоном Керрі були запланованими, а от Франсуа Олланд і Ангела Меркель долучилися несподівано. Таке нечасто трапляється у дипломатії.

- Першим причину такого збігу, як не дивно, пояснив Керрі. Він розповів, що 4 лютого Меркель і Олланд отримали терміновий лист від Путіна з пропозиціями щодо політичного врегулювання ситуації на Сході. Президенти Німеччини й Франції обговорили його і знайшли неприйнятним. Не менш важливо, вони також вважали за неприйнятне, що Москва не передала свої пропозиції Києву. Кажуть, у адміністрацію Порошенка лист поніс Віктор Медведчук. У оперативності, з якою в ЄС були зроблені подальші кроки, немає нічого дивного. До лампочки дипломатичний протокол, якщо гинуть люди.

У цьому не було моменту конкуренції?

- Реакція офіційного Вашингтона на цей план була прохолодною. У США зазначили, що вони підтримують мирне врегулювання, але до цього плану не мають жодного стосунку. Не знаю, чи підходяще тут слово "конкуренція". Поки що позиція в Європи та Сполучених Штатів абсолютно однакова: Росія є агресором, Україна – жертвою, якій треба допомагати не зброєю, а дипломатією. ЄС і Америка навіть висловлюватися намагаються однаково, бо це теж демонструє єдність. Різниця в тому, що всередині США стрімко зростає тиск на Білий Дім щодо постачання Україні зброї. У Німеччині зовсім інші настрої.

На Барака Обаму тиснуть переважно республіканці?

- Не тільки. Зараз це вже й позиція більшості впливових експертів, починаючи з таких знакових осіб як Збігнєв Бжезинський і навіть Генрі Кіссінджер, що взагалі дивно (Кіссінджера раніше вважали лобістом Москви. –ред). Або Строуба Телботта, який раніше теж мав репутацію проросійського політика. Не кажу вже про таких давніх і щирих симпатиків України, як колишні посли в Києві Стівен Пфайфер і Джон Гербст. У Конгресі підтримка України є спільною для республіканців і демократів. Просто в республіканців спікери яскравіші, як от сенатор Маккейн. Демократична партія не може плентатися в хвості, бо їм треба вигравати президентські вибори. Американці живуть у сильній країні й не люблять слабких президентів. Тож жорсткі рекомендації Обамі віднедавна надає й парламент, й Пентагон, і його Держдеп. Можливість Обамі далі "притримувати" зброю з кожним днем тане.

Ситуація в Німеччині інша. Там наростає невдоволення кризою. Це одна з причин, чому Меркель поспішає. Бо розуміє: якщо війна затягнеться, це може призвести до внутрішньополітичних загроз. Меркель абсолютно щиро захищає інтереси України. Вона є тим локомотивом, який зводить усі вагони ЄС на одну колію. Але скільки часу вона ще зможе це робити, невідомо.

Німеччині також важить зберегти свій вплив у регіоні, не допустивши в Європі посилення американців?

- Такі мотиви не є суттєвими. Роль Німеччини в ЄС нічого не змінить. Це потужна європейська країна з найбільшою економікою, спроможна "витягти" кілька держав ЄС, що потрапили у фінансову скруту. Але зараз Меркель знадобиться значно більше ресурсів, щоб переконувати соціалістичні чи прокомуністичні уряди, такі як у Греції, підтримати Україну. А конкуренція США і Євросоюзу - це вигадка Росії.

На Мюнхенській конференції президент Болгарії Росен Плевнелієв назвав Європу декаданським утворенням, яке більше не пише історію.

- Те саме казав і Джордж Сорос: "Україна є тим, чим мала би бути Європа". Народ України бере на себе відповідальність. Змітає режим, воює з сильнішим супротивником. А Європа хоче, аби її не чіпали і все залишалося, як є. Ціна питання - торгівля з Росією. Декому це здається важливішим, ніж територіальна цілісність України. Слава Богу, не для урядів країн ЄС. Але їхня позиція, завдяки втручанню проросійських лобістів, весь час піддається ревізії. Європейців цікавить російський ринок. Якщо Росія рухне, куди Німеччина вкладатиме свої гроші? Кому буде продавати дорогі Ауді, Мерседеси, БМВ? Де ще зможе "Сіменс" виграти тендер на модернізацію залізниці? Уявіть лишень довжину і стан російської залізниці! Є в світі компанія, що може відмовитися від цього контракту, якщо він розрахований на десятиліття і приноситиме надприбутки.

"Декаданська" Європа переживає цивілізаційну кризу, якщо Ауді важливіші за життя тисяч людей.

- В Європі, перш за все, економічна криза, з якої вона виходить. Якщо йдеться про інфантильність, моральні проблеми – тоді давайте скажемо, що весь світ ще гірший. Якими словами тоді оцінювати Росію? Чи Африку, де є країни, в яких люди їдять одне одного? У Європейському Союзі зараз просто відсутні візіонери. Нема тих людей, які були – коли ЄС створювався. Якась така дрібнуватість політиків присутня. Але це наслідок демократії, коли політики змушені думати передовсім про вибори, а не про якісь далекосяжні проекти. Демократія не ідеальна форма, але найкраща. Кризу в Європі малює російська пропаганда, яка намагається розвалити ЄС. Не дати йому "оперитися". Але він консолідувався і таки вбирається в пір'я. Надав членство таким непростим країнам як Румунія і Болгарія. Ще ці як слід не встигли інтегруватися, а на підході вже нова хвиля - Балканські країни. А за ними напирають Україна з Туреччиною.

На тлі кризової поведінки Росії США заговорили про створення Трансатлантичного економічного союзу, який би зблизив Європу та Америку.

- Росія хоче ізолювати Америку від Європи, щоб розбиратися з кожним із них окремо, а не як із коаліцією. Тому і виникла ідея об'єднати ринки Європі та Америки. Це має перспективу, бо в цих регіонів схожі цивілізаційні цінності. Це ж не спроба зліпити докупи такі непоєднувані речі як ЄврАзЕС та Євросоюз. Усі інтеграційні проекти Росії базуються на грошах, які вона платить союзникам. Доки є гроші – чудово, а пропадуть – і ці країни більше нічого не об'єднує. Спільний європейсько-американський ринок цікавий і можливий. Але у віддаленій перспективі. Потрібно, щоб багато чого склалося - персоналії, економічна ситуація.

Війна підштовхує до цього?

- Все залежить від того, як довго вона триватиме. Війна підштовхує оборонні інтеграційні процеси. НАТО вперше ухвалює рішення про створення спільних сил, яких ніколи не було. Створюється підрозділ швидкого реагування, 5 тисяч вояків. Цього не робили навіть під час холодної війни з Радянським союзом. Раніше НАТО було збірною солянкою національних військ. Що швидше Росія заспокоїться, то менш далеко зайдуть країни НАТО. Розгортаються додаткові воєнні підрозділи у Польщі, Прибалтиці, Румунії.

Джозеф Байден у Мюнхені скаржився, що Росія за кордоном використовує нечесні методи - корупцію.

- Вона її не використовує, а творить. Здавалося б, що може бути політичного в торгівлі: ну купив, ну продав. Росія вибірково допускала до операцій з газом, нафтою в Україні лише тих, кому довіряла. А тоді використовувала їх як п'яту колону. Росія порушила важливі угоди, під якими вона підписалася. Це не просто цинічно, це варварство. І так РФ діє по всьому світу.

У РФ тепер непевні стосунки навіть зі своїми сателітами - Казахстаном, Білоруссю.

- А вони ніколи й не були певними! Це стосунки васала й сюзерена. Вони діють лише коли васал слабкий, а сюзерен сильний. Як тільки в Росії меншає грошей, зменшується й лояльність сателітів. Російські гроші в цих країнах ідуть на підтримання неефективних режимів, що теж є корупцією. В Білорусі фінансова підтримка Росії є причиною існування режиму Лукашенка, фактично поза правом. Та стабільність такого авторитаризму оманлива. Коли щось стається з лідером, миттєво руйнується вся система.

Провокативні дії РФ попід кордонами країн Балтії, Литви, Англії несуть загрозу? Чи це блеф?

- Це дуже небезпечно. Політ ядерного бомбардувальника вздовж кордону Англії або намагання озброїти невизнані режими в Абхазії та Південної Осетії можуть мати неконтрольовані наслідки. Росія іде на загострення, щоб демонструвати свою волю до війни. Путін хоче, щоб його боялися і вважали непрогнозованим. І йому це вдається. Насправді це лише холодний розрахунок. Мені здається, що це тільки гра.

До дипломатичної служби ви керували протоколом трьох прем'єр-міністрів - Януковича, Тимошенко і Єханурова. Добре знаєте "кухню" політиків. Як вам здається, що відбувається на "кухні" в Путіна?

- Путін має абсолютну владу, яка тримається на підтримці кільканадцяти людей - котрих він сам і створив. Він контролює країну через найближчих друзів і підлеглих радників. Це дає абсолютний контроль, але й робить його вразливим. Він не може показати себе слабким у цьому оточенні. Така система легко руйнується. У Росії дві третини ВВП належить 30 особам, у Сполучених Штатах 300 тисячам. Як можна завдати удару по політичній системі США? Та ніяк. А Росія придатний об'єкт для маніпулювання. Просто нею ніхто серйозно не займався. Вона нікому не була цікава. Чим Росія може зацікавити США? Лише наявністю ядерної зброї. У світі немає такого гравця як Російська Федерація. На відміну від США, у неї дуже обмежений ресурс пряника. На Заході є те, що робить його привабливим - свобода, технології, популярне мистецтво. А в Росії є тільки нафтогазові гроші. Тому доктрина "русского міра" рухнула, ще не почавшись.

Гадаєте, є якась стратегія в Путіна?

- Ні. Він блискучий тактик. Взяв і гібридними методами забрав у нас Крим. Але навіщо він це зробив, він і сам не знає. Ну що він виграв, забравши Крим? Підняв свій рейтинг? Рейтинг впаде, бо він не буває вічний. І усе одно не гарантує Путіну довічного правління – навіть якщо так мета й була. Навіщо тобі довічне, якщо ти не маєш грошей на утримання Криму? Пояснити дії Путіна з точки зору раціонального мислення неможливо.

Може, це вікова криза?

- Дехто з моїх друзів пояснює це так: ну от, цар! На підводному човні плавав, на літаку латав, оленів убивав, рибу ловив. Може, нудно стало? Будь-що тобі піднесуть, як захочеш, на тарілочці. Ну, людина й почала шукати якихось шляхів для розвитку. Може, він пройшов якусь еволюцію свого внутрішного "я". Подумав, що зможе зробити більше. І захотів спробувати.

У його психічні відхилення не вірите?

- Це абсолютна дурниця. Просто йдеться про цинізм такого незбагненного рівня, що нормальним людям він здається психічним захворюванням.

Про це й Олланд казав: "Я щойно мав розмову з дуже цинічною людиною".

- Думаю, розмова з таким як Путін для інтелігентної людини, яким є французький президент, стала шоком. Таке гебістсько-імперське мислення, як у президента РФ, небезпечне для здорової людини. Людина змінює кордони держав, легко посилає на смерть тисячі громадян. Звісно ж, у їхній розмові про це не могло не йтися. П'ять годин переговорів не бувають легкими. Друзі стільки часу не говорять. Думаю, це була дуже складне і драматичне спілкування.

Безуспішна?

- Ніхто й не очікував, що ці переговори принесуть мир. Меркель і Олланд їхали до Москви з контрпропозиціями, протилежними до задуму Путіна. Будь-який мирний план, метою якого є перехід окупованих територій під контроль України, поки нереальний. Україна теж не піде на замороження конфлікту під ширмою "федералізації". Для Порошенка це було би самогубством. Моє бачення таке: Україна може надати окупованим територіям на Донбасі той самий статус, що й у Криму – тимчасово окупованих. Одночасно потрібно укріплювати оборону, щоб противник розумів, що далі він не посунеться. Конфлікт заморожується, але поза межами України. Треба сказати: так, це - наша територія, але тимчасово ми не маємо на неї впливу. І віддати її на відповідальність Росії. Ви хотіли пам'ятники Сталіну? Робіть. Ми потім будемо з цим розбиратися.

Хіба цьогоаж так не хоче Путін?

- Він хоче, щоб окуповані території лишилися в межах України. Нав'язує нам громадянську війну.