Богдан Ступка – герой нашої України

Богдан Ступка – справжній герой нашого часу, без перебільшень, сарказму і вульгарного пафосу. Цей видатний актор театру і кіно зробив величезний внесок у розвиток українського мистецтва. А його талант не можна вважати достатньо оціненим навіть при всіх нагородах, зокрема й міжнародних. Понад 130 ролей налічує його фільмографія, і більше 50-и «життів» він віддав театру. Ті, кому пощастило побачити Ступку на підмостках, називають це одним з найяскравіших естетських вражень у житті. Він був актором номер 1 в Україні і залишається ним до сих пір навіть після своєї смерті.

Можна довго говорити про українське мистецтво, яке розвивалося крізь століття і жорстокі утиски, можна перераховувати наших письменників і навіть політичних геніїв, які стали загальновизнаними на світовому рівні. Але практично всі з них залишилися далеко в минулому, за рідкісним винятком. І Богдан Ступка – саме та величина і явище в культурі, якою може пишатися наша сучасна Україна.

Зріст, вага, параметри фігури

День народження Богдана Сильвестровича Ступки припадає на початок Другої світової війни – 27.08.1941 року. За знаком зодіаку – він Діва.

Зріст Ступки становив 179 сантиметрів. Вага трималася в межах приблизно 65-и кілограмів.

Сім'я

Богдан з'явився на світ у невеликому селищі під назвою Куликів. Зараз це Жовківський район Львівської області. У той час селище знаходилося в нацистській окупації.

Батько Богдана, Сильвестр Дмитрович Ступка, був оперним співаком. А ось про його матір, Марію Григорівну, ніякої інформації щодо її роду діяльності немає – швидше за все, вона просто займалася вихованням сина і утриманням будинку.

В цілому сім'я актора була більш, ніж музичною. Батько співав у хорі при Львівському оперному театрі, його сестра була концертмейстером, а мамин брат – солістом.

Так, що нехай навіть і з музичного боку, але ріс Богдан в театральній атмосфері. Уже в дитинстві йому часто доводилося бувати по той бік сцени – і чекати за лаштунками свого батька, не кажучи вже про часте відвідування його академічних концертів. Коли прийшов час віддавати Богдана в загальноосвітню школу, в 1948 році сім'я переїхала до Львова.

У Львові Ступка навчався в СШ №4, після закінчення якої захотів вступати на хімічний факультет Львівського університету. Родина не диктувала юному Ступці напрямок в житті, і він пустився у вільне плавання...

Біографія

Але тут юнакові, на наше щастя, не пощастило: він невдало здав вступні іспити і не пройшов за конкурсом. Далі деякий час Богдан, очевидно, знаходився в пошуках себе і брався за будь-яку роботу. Так спочатку він став працювати фотографом в обсерваторії (в Радянському Союзі посада називалася лаборант-обчислювач на змінних зірках), потім доля закинула його в Баку. На початку своєї до кар’єри талановитий актор випробував себе і в ролі слюсаря, і в ролі, як тепер говорять, менеджера-конферансьє джазового гурту «Медікус». Саме досвід вдалого проведення концертів наштовхнув Ступку на думку про акторство. Так що поневірятися молодій людині в пошуках свого покликання довелося недовго.

Богдан вступає в акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі імені М. Заньковецької, яку закінчує в 1961-у році. Після чого береться до роботи в цьому ж театрі. Паралельно з 1963-го по 1965-й рік він заочно вчиться на філологічному факультеті Львівського університету. У театрі його творчим наставником був Сергій Данченко. Тут Ступка прослужив 17 років і, можливо, так би й залишився маловідомим провінційним актором, якби не один щасливий випадок.

У 1978-у році Данченко став керівником Київського драматичного театру імені І. Франка. Власне, на його запрошення в тому ж році він і поступив на службу в столичний театр. З цього моменту починається запаморочливий кар'єрний зліт Ступки.

Пішов з життя цей великий актор 22.07.2012, не доживши буквально місяць до свого 71-річчя. Причина смерті до сих пір точно невідома. Перші ознаки його важкої хвороби проявилися в 2010-у році, коли влітку Богдан Сильвестрович раптово втратив свідомість під час зйомок серіалу «Одного разу в Ростові». Тоді лікарі виявили у нього онкологічне захворювання. Уже в січні наступного року всі дізналися, що Ступка хворий на рак, коли йому зробили операцію в німецькій клініці з продовженням лікування в цій країні.

Вночі 22-го липня у актора стався інфаркт, після якого він впав у кому. А смерть наздогнала Ступку в 6.15 ранку в знаменитій столичній клініці «Феофанія». Від чого? Офіційно причиною смерті вважається гостра серцева недостатність. Приводом для її розвитку стала остання стадія раку сечового міхура. Хоча точно його смертельний діагноз невідомий: в пресі ще озвучувалася версія про рак кістки – начебто зі слів його єдиного сина, актора Остапа Ступки. Як би там не було, вважається, що метастази поширилися в організмі актора в січні 2012-го року.

Уже вночі з 23-го на 24-е липня відбулося відспівування Богдана Ступки в храмі Святого Миколая Мирлікійського, який знаходиться на Аскольдовій могилі в Києві – обряд почався ввечері і тривав всю ніч. Церемонія прощання з великим актором пройшла в його «рідному» Театрі ім. Франка, в якому актор прослужив практично все життя. Після процесія попрямувала на Байкове кладовище. Вшанувати його пам'ять прийшло стільки людей, що похорони перетворилися на тисняву.

Богдан Ступка похований на Байковому кладовищі, на центральній алеї 52-го поля.

Напередодні смерті актор говорив, що хотів би піти з життя в той же день, що і його мати, яка померла в 2007-і році – уночі з 23-го на 24-е липня. Ця похмура мрія була пов'язана з тим, що у Ступки з матір'ю День народження був в один день – напередодні Успіння. Іронія долі – до цієї дати смерті Богдан Сильвестрович не дожив буквально добу.

Кар'єра

Почавши роботу в київському театрі, Ступка продовжував шліфувати свої теоретичні драматургічні знання. Так, вступив до Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, щоб у 1984-у році отримати диплом театрознавця. Знаменні ролі в театрі пішли одна за одною…

Але кіношний дебют Ступки, теж волею щасливого випадку, відбувся задовго до переїзду в Київ. Вважається, що це сталося в 1970-у році, коли на радянські кіноекрани вийшов фільм режисера Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною міткою».

Одначе насправді першою появою в кіно Ступки була роль в ніким непоміченому фільмі на історико-революційну тематику – «Мир хатам - війна палацам».

Щодо «Білого птаха ...», справа в тому, що в картині йдеться про українське селище при західному кордоні нашої країни в білявоєнні роки – фільм описує події десятиліття, починаючи з 1937-го. У ньому Ступка зіграв, негативного, на думку тодішньої ідеології, українського націоналіста. Спочатку на цю роль претендував визнаний актор Іван Миколайчук, але влада не захотіла його «очорняти». Оскільки зйомки відбувалися у Львівській області, там режисер і знайшов молодого нікому невідомого, проте дуже талановитого актора Богдана Ступку. До того ж за ним уже на той час через роль Річарда III на підмостках місцевого театру закріпилося амплуа негативного персонажу. У фільмі ж Ступка зміг настільки проникливо передати складність переживань персонажа, що був помічений навіть на VII Московському кінофестивалі, де «Білий птах з чорною мікою» був удостоєний Золотого призу. І до сьогодні цей персонаж вважається однією з найвдаліших ролей в кар'єрі актора.

Уже в 1972-у році Ступка потрапив і в російське кіно. Його помітив у вищевказаному фільмі режисер-дебютант Михайло Ульянов і запросив знятися у фільмі «Останній день». Ця робота наклала свою знаковий відбиток на кар'єру Ступки. Тому що Ульянов до неї був актором. І свою режисерську спробу він вважав дуже невдалою, тому зробив висновок: не пристало акторові знімати кіно. Через багато років, Богдан зізнався, що саме через це він сам ніколи не ризикнув сісти в крісло режисера, боячись власного провалу і сильного розчарування, адже почуття Ульянова тоді справили на нього незабутнє враження.

Вже до кінця 70-х в послужному списку Ступки було кілька головних ролей в кіно. Це картини «Право на любов», «Серед літа», «Забудьте слово "смерть "», «І прийде день ...».

У 80-і роки актор продовжив регулярно з'являтися на кіноекранах. Серед найбільш знакових фільмів того періоду – «Червоні дзвони», «До розслідування приступити», «Діти сонця», «Данило – князь Галицький», а також «Микола Вавілов».

Навіть у важкі для України і всіх колишніх країн СРСР часи, Ступка не залишався без кіно-роботи. Причому в цей час він може похвалитися не посередніми ролями, а вельми глибокими яскравими образами. Це, наприклад, «Пастка», «Сірі вовки», «Judenkreis, або Вічне колесо» «Схід-Захід» і, звичайно ж, польсько-українська картина «Вогнем і мечем» режисера Єжи Гофмана.

Останнє кіно – це епохальна історична драма, що вийшла в 1999-у році, яка тепер вже стала культовою для історії всього кінематографа. За визнанням світових критиків, Богдан Ступка чудово зіграв у ній нашого славного гетьмана Богдана Хмельницького.

Уже після міленіуму, в 2004-у році також справжньою подією став фільм «Свої». Військова драма режисера Дмитра Месхієва, де Богдан Сильвестрович зіграв головну роль. Ця робота була відзначена кількома преміями міжнародних кінофестивалів: «Золотий Овен», мінський «Лістапад», премія «Срібний Георгій» на Московському кінофестивалі, «Ніка», а також Номінація на премію Європейської кіноакадемії за кращу чоловічу роль (але нагороду тоді отримав іспанський актор Хав'єр Бардем).

Також в цьому році вийшла ще одна знаменна драма з Богданом Ступкою – «Водій для Віри», який зняв російський режисер Павло Чухрай. Ця картина отримала премію «Золота троянда» – головний приз російського фестивалю «Кінотавр».

Уже в 2006-у році кар'єра актора позначилася ще одним непересічним фільмом, в якому Ступка постав в незвичному для себе амплуа романтичного героя. Це «Три напівграції» про життя і історії любовних стосунків трьох подруг, яких зіграли Дарина Дроздовська, Олена Хмельницька та Євгенія Дмитрієва. Може, це кіно не було культовим твором мистецтва, але принесло актору новий неабиякий виток популярності серед тієї аудиторії, яка могла раніше і не знати про його талант. Так величезну популярність вже у всесвітній павутині отримав ролик на пісню «Занадто пізня любов» Леоніда Русанова, змонтований з кадрів фільму, в яких розгортались романтичні стосунки персонажів Богдана Ступки і Олени Хмельницької. Цей, скажімо так, своєрідний саундтрек кохання молодої дівчини і вже досить зрілого чоловіка отримав величезну популярність і став свого часу одним з предметів численних суперечок на тему вікової різниці в коханні.

Абсолютно не можна не відзначити видатний фільм 2007-го року – «Два в одному» авторства всесвітньо відомого українського режисера Кіри Муратової з яскравою участю Ступки. Прем'єра цього фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі, а також в Нью-Йорку. І там місцеві критики порівнювали велич таланту Ступки з визнаними Аль Пачіно, Робертом Де Ніро, Ентоні Хопкінсом. Чудова картина Муратової зібрала справжню плеяду зірок: разом зі Ступкою у фільмі грали Рената Литвинова, Наталя Бузько, Олександр Баширов, Жан Даніель. Але картина, що розповідає про смутно-містичні події, мала досить важкий шлях до визнання. Власне її виробництво було проблематичним. Спочатку це мав бути російсько-український фільм, проте через політичний конфлікт зупинилося її російське фінансування. Також нещастя звалювалися і на головних її акторів. Спочатку Литвинова зламала руку і тривалий час не могла зніматися. Пізніше у Богдана Сильвестровича стався сильний вивих. Так, зйомки кілька разів відкладалися – іфільм, який повинен бути представлений на «Молодості», випустили пізніше фестивалю. Мабуть, непростий початок і важкий шлях не говорять про погану долю і фіаско, а може бути, навпаки – віщують і наближають перемоги?

Але і на цьому переможний хід по світовому кінематографу Богдана Ступки не закінчився. Уже 2008-у році він починає отримувати премії за новий фільм – «Серце на долоні» польського режисера Кшиштофа Зануссі. На Міжнародному римському кінофестивалі Ступка отримав срібну статуетку «Марк Аврелій» за кращу чоловічу роль.

2009-й рік починається для Ступки з головної ролі в драматичному фільмі «Осяяння». Тут він зіграв роль загадкового Старця на межі смерті, який змінює життя персонажа Ірини Розанової.

Але ознаменується цей рік для актора іншим фільмом. За «Тараса Бульбу» режисера Володимира Бортка, в якій Ступка зіграв, власне, Тараса Бульбу він отримує «Золотого орла».

Наступне десятиліття Богдана Ступки було відзначено головними ролями у фільмах «Платон Ангел», «Подробиці тижня», «Дім» (премія «Золотий орел» за «кращу чоловічу роль другого плану»), «Підпоручик Ромашов».

У 2012-у році артист також отримав «Телетріумф» як «Актор телевізійного фільму/серіалу» за роль в «Одного разу в Ростові».

В цілому, за все своє творче життя Богдан Ступка став володарем 15-и різних кінонагород. Серед інших почесних відзнак актора – членство в Союзі кінематографістів України, Європейській кіноакадемії, Академії мистецтв України, а також звання – академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».

При цьому Богдан Сильвестрович займався і громадською діяльністю. Так, в 1992-у році він став членом Комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка при Кабінеті Міністрів України.

А в 1999 -у і зовсім став міністром культури і мистецтв України за часів президентства Віктора Ющенка. На відміну від своїх попередників, зокрема і вихідців з культурного середовища, Ступка навіть за два роки роботи зміг внести в життя України багато позитивних і корисних змін. Найпростіше і помітне для народу – розпорядження про надання вільного входу на театральні вистави пенсіонерам і студентам, якщо квитки на них не були повністю розкуплені. Правда, після його відставки – новий міністр скасував цю практику. Сам же Ступка в інтерв'ю говорив, що поставився до міністерської роботи як до чергової ролі, яку, як і всі інші, намагався зіграти гідно. До того ж він намагався змінити образ українського чиновника із суворого на більш демократичний. Богдан ніколи не одягався за строгим дрес-кодом, а одного разу через чергову роль прийшов на засідання Міністерства з рожевими волоссям. Але, як ми бачимо, українську бюрократію складно зламати. Через таку серйозну посаду, Ступці доводилося жертвувати зйомками і відпочинком. Рідні кажуть, що в ті часи він постійно пропадав у театрі і в міністерствах. Тому, коли постало питання про необхідність взяти на себе обов'язки художнього керівника рідного Ступці Театру ім. І. Франка – він, безумовно, відмовився від міністерства. Так, з 2001-го і до смерті Ступка займав цю посаду.

У цьому ж році він став і президентом Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».

2006-2010 – Ступка керує курсом акторської майстерності в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

А в 2009-у стає президентом Київського міжнародного кінофестивалю.

У 2011-у році Богдан Сильвестрович отримав, мабуть, найбільш значущу з усіх премій в рідній країні – звання Героя України.

Якщо говорити про театральні роботи, то Богдан Ступка грав не тільки на сценах академічного Львівського і Київського театрів. Також він працював із Андрієм Жолдаком, скандальним режисером. До найбільш знакових театральних робіт Богдана Сильвестровича можна віднести ролі в «Тев'є-Тевель», «Сни за Кобзарем», «Маячня удвох», «Лев і левиця», «Старосвітська любов».

Кар'єра Ступки проілюструвала його талант як багатогранний дар втілювати найрізноманітніші складні образи, тонко зображуючи душевні метання і протиріччя персонажів. Його здатність пропускати через себе персонажів просто приголомшує своєю унікальною проникливістю. Його кіножиття навіки залишаться знаковими відбитками в історії світового кінематографу, а театральні втілення ще довго будуть жити в серцях мільйонів.

Особисте життя

Особисте життя Богдана Ступки ніколи не було овіяне чутками йінтригами. Ще в молодості, в 26 років, він одружився на Ларисі Корнієнко. Його обраницею стала випускниця Бакинського хореографічного училища. Саме під час нетривалої роботи в Баку вони і познайомилися. Але одружилися вже у Львові, коли Ступка працював актором у місцевому театрі. На момент зустрічі Лариса Семенівна тільки починала кар'єру балерини. І через родину їй довелося нею пожертвувати. Уже в перший рік шлюбу у молодого подружжя народився син – Остап. Як розповідав Богдан Сильвестрович: його дружина продовжила роботу – танцювала і після народження сина, але про гучну кар'єру вже не думала, тому що в ній взяли гору материнські почуття.

Так, все подальше життя Ступка прожив в шлюбі з єдиною дружиною – 45 років. Якби не смерть актора, подружжя могло б святкувати золоте весілля.

У Богдана Сильвестровича двоє онуків. Старший – Дмитро, який продовжив сімейну акторську династію, і разом з батьком грає в Київському драматичному театрі. Молодша – онучка Устина. Завдяки Дімі Ступці у Богдана Сильвестровича з'явилася вже і правнучка, яку назвали на честь дідуся – Богдана.

Ступка був гранично відкритим в інтерв'ю і ділився своїми секретами довговічною подружнього життя, яке аж ніяк не вважав безхмарним. Якось він зізнався, що головне для збереження сім'ї – це вміння прощати, яке він вважає великим умінням і даром. До того ж Ступка стверджував, що саме жінка «робить» чоловіка – усе в стосунках і в житті відбувається саме так, як хоче жінка. За твердженням Ступки, проблеми бувають у кожній родині, важливо вміти розумно виходити з конфліктних ситуацій, а не рубати з плеча, щоб потім не кусати собі лікті: «у шлюбі важливо вміти вчасно обійняти, погладити, поцілувати».

Здається, що у знаменитого актора повинно бути сотні шанувальниць. Але Ступка казав, що не дуже подобався жінкам і вважав себе «гострим і негарним».

Цікаві факти/чутки

Цікаво, що за свою кінокар'єру Богдан Ступка втілив образи практично всіх українських гетьманів – від Івана Брюховецького до Івана Мазепи.

Вже давним-давно знімають фільми і про Богдана Сильвестровича. Його життю і творчості присвячені, наприклад, документальний проект «Належу, я знаю, не собі», « Sempere tire », «Богдан Ступка. Львівська хроніка» та ін.

У 2012-у році відкрився Музей-кімната Ступки в СМТ Куликов. Його вдова, Лариса Ступка, планує зробити Квартиру-музей і з їх квартири на Хрещатику, в якій вони прожили все своє київське життя.

Як уже після смерті говорила Лариса Семенівна, Ступка був скромною людиною і навіть не хотів би собі ніяких пишних пам'ятників після смерті. Сам же Богдан Сильвестрович за життя зізнавався, що ніколи не вважав себе ні зіркою, ні людиною на вершині. Про це говорять такі цитати з його інтерв'ю : «Я – не на горі. Я завжди під горою. І весь час цю гору потрібно «завойовувати»».

Фотографії

Відео

Новини

Нещодавно на честь Дня народження Богдана Ступки ми згадували кращі фільми з його участю.

Також проаналізували його вислови, які стали пророчими.

Посилання

Наразі у Богдан а Ступки немає активних соцмереж, також закрито його офіційний сайт.