Соціальні ярлики виникають з неймовірною швидкістю та закріплюються надовго. Непомітно для себе ми починаємо вважати їх нормою, не помічаючи наскільки вони далекі від реалій життя. Однією з таких тем для виникнення найнеймовірніших міфів стали люди, які змушені були лишити свої домівки на Донбасі та шукати своєї долі в інших куточках країни. Попри те, що частина переселенців вже давно стала частиною місцевих громад, які їх прийняли, попри їх намагання активно інтегруватися, навколо них все одно лишається ореол відчуження та чуток. Та щоб розібратися, де правда, де вигадка, варто просто проаналізувати і зіставити легенди та вигадки. Стає зрозуміло, що ми однакові — лише життєві обставини різні.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПро це повідомляє Hyser.
Міф 1
Всі переселенці мріють опинитися в Росії
Реальність
Попри розповсюджене переконання необхідно розуміти, що в більшості випадків на підконтрольну територію виїхали саме ті, хто хотів жити в Україні. Але далеко не всі з них змогли влаштуватися тут, тож, на жаль, дехто змушений був повернутися до своїх домівок. Звісно, не варто виключати людський чинник — серед внутрішньо переміщених осіб трапляються й люди з відверто проросійськими поглядами. Проте їх не менше і серед мешканців населених пунктів на підконтрольній
Міф 2
Переселенці не хочуть працювати. Звиклі до “високих заробітків на шахтах”, вони відмовляються від вакансій зі звичайною — середньою для нового регіону їх проживання — зарплатою, яку їм пропонують.
Реальність
Рівень зайнятості переселенців станом на червень 2018 року був дійсно нижчим, ніж аналогічні показники серед усього населення України: частка працевлаштованих ВПО склала 42%, а середній загальний показник по країні коливається в межах 55%. Але за цими цифрами стоїть дуже специфічний контекст, який не можна ігнорувати. Перше. Українці, які змушені були покинути свої будинки й роботу, часто мають навички та досвід, на які немає попиту у роботодавців в інших регіонах. Відповідно, люди змушені змінювати сферу своєї діяльності або освоювати нову професію з нуля.
Друге. Багато ВПО змушені були переїхати в регіони, на ринку праці яких спостерігається не дуже оптимістична картина. Роботу там знайти складно просто через її відсутність.
Третє, переселенці — так само як і всі інші українці — відмовляються від роботи, плата за яку не дає їм можливості елементарно прогодувати себе.
Міф 3
Переселенці дуже нахабно поводяться на дорогах, не дотримуються правил дорожнього руху, через що в Україні зросла кількість ДТП
Реальність
Найкращим спростуванням цього міфу може слугувати статистика. Так, згідно з даними Національної поліції у 2014 році загальна кількість ДТП на дорогах України становила 153 205 випадків, а у 2015 році цей показник знизився до 138 536. Мова йде про період найактивніших внутрішніх вимушених міграцій. Проте вже у 2016 кількість ДТП зросла. Але експерти пов’язують це з появою на наших дорогах так званих євроблях. А те, що дехто сприймав за наглу поведінку на дорогах, насправді в більшості випадків можна було пояснити елементарним незнанням людини доріг нових міст.
Міф 4
Роботодавці надають перевагу при прийомі на роботу саме переселенцям — адже держава компенсує їм кошти за працевлаштованих ВПО
Дійсно, якщо роботодавець бере до себе на роботу переселенця та укладає з ним строковий трудовий договір — служба зайнятості компенсує йому зарплату такого працівника з ЄСВ включно. Проте є безліч нюансів, враховуючи які стає ясно, що переселенці не такий вже ласий шматок для роботодавця. Наприклад, з таким співробітником необхідно укласти договір на період, що перевищує тривалість виплат у 2 рази. Крім цього, аби уникнути порушень та зловживань, держава виплачує компенсацію роботодавцю не одразу, а кожен непарний місяць роботи переселенця. Це підтверджують і цифри. Так, за інформацією Київського міського центру зайнятості у 2017 році компенсацію оплати праці за працевлаштування переселенців отримали …всього 52 роботодавці. І це в столиці.
Міф 5
Держава забагато допомагає переселенцям, вони отримують купу усіляких виплат — хай за оренду квартири платять більше.
Реальність
Переселенці наразі можуть отримати лише адресну щомісячну допомогу (Постанова КМУ №505). Розмір такої допомоги в порівнянні з орендою — мізерний. Для працездатних осіб це 442 гривні (приблизно 13 євро), для пенсіонерів та дітей нещодавно був піднятий до 1000 гривень (приблизно 31 євро).
До того ж, загальна сума не може перевищувати 3000 гривень (приблизно 100 євро), а якщо в складі сім’ї є люди з інвалідністю — 3400 гривень (приблизно 110 євро), багатодітна сім’я — 5000 гривень (приблизно 160 євро).
Міф 6
Переселенці отримують всі виплати так само, як і ми — місцеві
Реальність
Насправді, для отримання будь-якої соціальної виплати — навіть власної заробленої пенсії — переселенець має пройти ряд принизливих та дискримінаційних “випробувань”. Так, до нього має прийде перевірка — і відбутися може це в будь-який час, бо про неї не повідомляють, за результатом такого візиту буде складено акт і винесено відповідне рішення.
Вся ця процедура займає не один день і потребує великої кількості ресурсів, адже штат співробітників на місцях ніхто не збільшував. Тому часто всі ці дії затягуються. Крім того такі перевірки мають проводитись в порядку контролю — не рідше одного разу на півроку. І хоч суд скасував окремі положення дискримінаційної Постанови КМУ №365, що передбачає перевірки — акт має складатись і надалі. Тепер на місцях імпровізують.
Міф 7
Кожен переселенець має де жити. А тим в кого житло зруйновано його вже відновили
Реальність
Існує думка, що всі, хто виїжджає з окупованої території, має власний будинок на підконтрольній території або їде до друзів чи близьких і можуть лишатися в них на необмежений час. Крім того, з них не вимагають платити за комунальні послуги. Але реальність інша. Станом на сьогодні механізм компенсації за зруйноване, або пошкоджене, або втрачене житло відсутній. Через відсутність такого механізму багато із вимушених переселенців не мають житла ні на окупованій території, ні на підконтрольній території та змушені “розпочинати життя спочатку”.
