З екранів телевізорів життя в "Л/ДНР" бачиться по-різному. Україна дивиться, як гинуть люди, голодують пенсіонери, знищуються підприємства, а в Росії показують життя в псевдореспубліках як приклад "нового кращого вільного" життя без злих бандерівців.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяА як живуть прості люди, і що там відбувається насправді, розповісти можуть лише ті, хто живе на непідконтрольній Україні території. Звичайно, на відвертість йдуть не всі. Адже за критику, і тим більше правду, по голові не погладять. Переважно подробиці "щасливого життя" розповідають ті, хто виїхав і не зміг жити в такій благодаті, а люди, які не змогли виїхати з будь-яких причин, діляться життям в основному в соцмережах.
Дорога в нікуди
Виїхати з окупованих територій складно. Мирні жителі скаржаться, що для поїздки в сусідній Маріуполь, який підконтрольний Україні, може знадобитися день, а відстань між містами трохи менше 100 км.
В середньому за один день "кордон" перетинають близько 3 тис. транспортних засобів і біля 13-14 тис. чоловік. При цьому щодня на блокпостах залишаються сотні авто, які не встигають пройти паспортний контроль. Люди змушені ночувати біля пунктів пропуску або повертатися назад і шукати альтернативні шляхи виїзду.
"Дорога з Донецька до Маріуполя своїм транспортом без пільг і блату туди-назад займає близько 30 годин, все навантаження перейшло на маріупольську трасу, дурдом діється. З хворим серцем і слабким здоров'ям краще сидіть вдома, там здорова людина за день може зірватися. Ось і думайте, чи варто так принижуватися, їхати і псувати собі нерви. Влаштували народу веселе життя, все гірше і гірше стає, цей бардак вже викошує просто", - пише в "Фейсбуку" Вадим Новицький.
"Поїздку на мирну територію доводиться планувати з урахуванням величезних черг на блокпостах. Це як лотерея - можна проскочити за пару годин, а можна зависнути і на добу. Ми втратили нормальну транспортну логістику, немає міжміських автобусів, крім тих, які ходять всередині "ДНР". Не ходять потяги, і, на превеликий жаль, ми втратили красень аеропорт - "деенерівці" його із землею зрівняли, а потім на металобрухт порізали. Так що ми практично відрізані від зовнішнього світу, а якщо хочеш виїхати - будь ласка, мучся", - розповідає донеччанин Сергій Голобородько.
Відпочинок під дулом автомата
З початку червня для прискорення стоп-контролю в літню спеку на блокпостах Донецької області збільшено кількість поліцейських.
"У зв'язку зі збільшенням транспортного потоку, особливо в курортних зонах Донецької області, поліція перейшла на посилений варіант несення служби. Щоб не тримати людей на сонці, поліцейські збільшують пропускну здатність блокпостів. Перевірки повинні проходити для громадян максимально швидко, комфортно і безпечно", - повідомляє прес-служба обласного управління Національної поліції.
Як ніхто, жителі "республік" хочуть відпочити від війни, проблем і оздоровити дітей. У Крим їхати - дорого, а проводити відпустку на окупованих територіях разом із дітьми просто страшно. Адже дитину не закриєш на три місяці вдома.
Люди діляться на 4 категорії: одні хочуть у Крим, інші - на мирну територію, треті на узбережжя Азовського моря, окуповане бойовиками. Перша категорія відпочинку найбільш витратна, остання - найбюджетна. Четверта категорія - відпочивати в цьому році не поїде. Нема грошей.
"Довго думали, куди їхати. Залишатися тут не хочеться. Спробуємо поїхати в Крим. Їхати автобусом майже добу і 1800 рублів (700 грн) з людини в одну сторону до Сімферополя. Три людини - майже 11 тисяч рублів (4200 грн) туди і назад тільки на проїзд. У Криму зняти кімнату мінімум 300-500 рублів (115 -200 грн) в день, тобто 5000 (майже 2000 грн) - за десять днів, і це просто "убиті" кімнатки. Міні-готелі просять від 1000 рублів (382 грн) в день. Продукти в магазинах і на ринках дуже дорогі, харчуватися доведеться по мінімуму. Зрозумів, що не потягну. Не бачу сенсу в поїздці взагалі. Витратити стільки грошей, а приїдемо додому - жити не буде на що", - пише донеччанин Андрій Каменков.
Так само цього літа в квазіреспубліках активно рекламували відпочинок у Седово. Селище Седово, улюблене колись місце відпочинку донеччан нарівні з селищем Мелекіно, що залишилося на підконтрольній Україні території. Деякі підприємства Донецька якимось чином виділили кілька путівок своїм співробітникам у Седово.
Олег Заболотний, який відпочивав у Седово, розповів, що там працюють від сили два десятки пансіонатів із майже сотні. Решта зайняті бойовиками.
"З дружиною поїхали на вихідні в Седово. Кімнату зняли майже за 1300 рублів. У пансіонаті повно ополченців, які п'ють не просихаючи, вночі крики, пісні й жіночі стогони. Потім бійка зі стріляниною. На пляжі дуже багато битого скла, недопалки, пляшки пластикові. Це страшно. З дітьми туди їхати взагалі нікому не раджу. Один із місцевих жителів розповів, що на початку червня відпочивала пара з Луганська. Так цим бандитам дівчина сподобалася. Вони її «орендували» у чоловіка під прицілом автомата", - розповів Олег Заболотний з Єнакієвого.
Квартиру купити? Не проблема!
Колись житло в Донецьку і Луганську дозволити собі міг не кожен. Ще в 2012 році двокімнатка в спальному районі Донецька коштувала 30 тис. дол. Сьогодні ціни на таку ж двокімнатку просто казкові. Через військові дії ринку нерухомості просто немає. В кінці 2014 року вартість найдешевшої однокімнатної квартири знизилася з 20 тис. дол. до 5 тис. дол. На 2017-й ціни трохи піднялися, але не суттєво. Ніхто не хоче купувати квартири в містах, де йде війна, немає роботи, і озброєні люди ходять по вулицях.
"Ми вирішили поїхати в 2015-му. Жили на вулиці Черняховського, в Київському районі Донецька. Квартира 3-кімнатна була. З хорошим ремонтом, меблями. Просто так зібрати речі і поїхати до болю було шкода. Вирішили спробувати продати. Це хоч якісь гроші, навіть на перший час. Після подачі оголошення подзвонили лише через тиждень. Ціна була 8 тис. дол. Покупець почав торгуватися. Вірніше, навіть не торгуватися, а ставити свою ціну. Чоловік сказав, що дасть 5 тис., і наше оформлення. Ми думали пару годин, і все ж вирішили, що це краще, ніж нічого. Багато друзів поїхали, покинувши все. І квартири, і будинки. А ми хоч якісь гроші отримаємо. Оформлення зайняло ще два тижні, витратили немалу суму. Так що тепер ми всім розповідаємо, що квартиру ми продали дуже дорого. Ціна - життя", - згадує Ірина Волкова, переселенка з Донецька.
На пенсії поживеш!
Пенсіонери - найбільш незахищені верстви населення. Люди похилого віку в основному залишилися тут. Деяких забрали до себе діти і внуки. Багато хто загинув у дні обстрілів. Особливо важко хворим і нерухомим, якщо пощастить - їх знайдуть волонтери, принесуть щось із їжі. Трохи легше тим, кому потрібна допомога, але він може ходити сам.
Є й такі, які навідріз відмовляються їхати. Навіть якщо є рідні і близькі, готові забрати їх з собою.
"Мої літні батьки навіть слухати нічого не хочуть про переїзд. Умовляла, просила, лаяла... Толку мало. Відповідають, що старі дерева не пересаджують. Ось і ми з дітьми тут залишилися. Не хочу їх кидати. Раптом більше не побачу. Під страхом смерті тут живемо", - скаржиться Марія з села Спартак в Ясинуватському районі Донецької області.
За даними Пенсійного фонду України, в 2016 році жителям територій, підконтрольних "ДНР" і "ЛНР", було перераховано пенсій на суму 11,5 мільярда гривень, а це вдвічі менше, ніж в 2015-му.
Такі дані у своєму звіті станом на 1 січня 2016 року приводить Пенсійний фонд України. На непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей проживає 198,4 тисячі пенсіонерів.
"Я пенсіонер, живу довго і встиг побачити багато - післявоєнна розруха, відновлення країни, життя за радянської влади. Але вже думав, що все погане позаду. Двадцять перше століття на дворі, а ми живемо ще гірше, ніж в 43-му. Страшно за дітей, онуків і правнуків. Що далі буде? Виїхати не можу, будинок шкода, або те, що від нього залишилося. Тут моя дружина похована, батьки, та й життя прожив. Куди їхати? Пенсія копійки, та в Україні не більше, але там немає війни. Місяць тому поховав одного друга. Йому було 70. На здоров'я не скаржився, помер не від старості, а від безвиході. Пішов із життя добровільно. Ось тобі і "русскій мір", - скаржиться Микола Матвійович із Донецька.
Раніше пенсіонери отримували пайки від Ріната Ахметова і Червоного Хреста. Нині така "розкіш" доступна лише людям похилого віку, які проживають у сірій зоні, під регулярними обстрілами.
Решта стареньких змушені розраховувати тільки на свої сили.
Робота за миску рису
У сфері заробітних плат ситуація куди краще, ніж у пенсіонерів.
Заробітна плата по ряду професій не набагато перевищує розмір середньої пенсії. Наприклад, зарплата бухгалтера - від 3608 рублів на місяць, головний бухгалтер - від 5759, юрист - 5000, економіст - 5889, інженер - від 4500, касир на підприємстві - від 3608, касир торгового залу - від 6000, водій тролейбуса - 7100, трамвая - 9000 рублів, заробітна плата лікаря також становить 9000 рублів. Умовно, щоб перевести зарплату в гривні, можна поділити всі суми надвоє. У перекладі на гривні - справжні копійки, особливо в порівнянні з Україною, де вже мінімалка 3200 гривень.
Істотно вище зарплати у військовослужбовців, тут мінімальний рівень оплати праці стартує від 15 тисяч рублів.
Але вакансій навіть із таким мізером в "республіці" мало. А по зарплатах борги ростуть не по днях, а по годинах.
Важка ситуація і на підприємствах, які перейшли під зовнішнє управління. Раніше власники-олігархи, котрі переїхали в Україну, зберігали на підприємствах довоєнний рівень заробітних плат. Платили в гривнях, місцеві або їздили за ними в Україну, або переводили в готівку в ОРДЛО під досить високий відсоток. "Націоналізацію" широко висвітлювала російська преса, було багато райдужних планів. Однак зараз ситуація на цих підприємствах ще дуже далека від стабільної. Є проблеми з видобутком вугілля, поставками сировини і збутом продукції на ряді шахт і заводів. З 1 липня деякі шахти тимчасово призупинили свою роботу. На ряді підприємств існують проблеми з виплатою заборгованості по заробітним платам. Шахтарі, обурені таким станом справ, вирішили, по-старому, влаштувати мітинг.
Втім, захід пройшов непоміченим, а шахтарів попередили: більше жодних мітингів.
До речі, мітингувати, створювати громадські організації або осередки - суворо заборонено.
Єдиною політичною силою (при відсутності якої б то не було політики) є рух "Донецька республіка" для дорослих і "Молода республіка" для молоді.
Пошта Донбасу
Звичайно, життя в будь-якому регіоні оцінюється за його інфраструктурою. Тут курйозів багато, бо вся інфраструктура ОРДЛО працює тільки в одному напрямку - в бік Росії.
Наприклад, в 2015 році в Донецькій і Луганській областях розпочала свою роботу "Пошта Донбасу". Це підприємство, організоване на базі "Укрпошти". Роботу підприємства "Пошта Донбасу" курирує так зване Міністерство зв'язку ДНР. Через невизнання ДНР і ЛНР підприємство "Пошта Донбасу" не є членом Всесвітнього поштового союзу, а значить, не може працювати за міжнародними поштовими повідомленнями. Офіційного сайту про діяльність створеного на непідконтрольній території підприємства не існує, всю необхідну інформацію слід дізнаватися у відділеннях "Пошти Донбасу".
В основному "Пошта Донбасу" виконує функцію посередника у виплаті пенсійних допомог. Так, за інформацією "республіканських" ЗМІ за червень 2015 року через цю поштову систему пенсіонерам у "ДНР" було виплачено більше 1 млрд рублів, а за липень - близько 2 млрд. На пошту також покладена місія з розповсюдження сім-карт місцевого стільникового оператора "Фенікс".
Що ж стосується відправки листів, посилок і бандеролей, то "Пошта Донбасу" не просунулася в цьому напрямку з минулого року ні на метр. Основні напрямки, за якими пошта може здійснити доставку, це Крим, територія РФ і невизнані "республіки". Доставка посилок як на підконтрольні Україні території, так і з них, сьогодні, як і рік тому, є неможливою. Так само на непідконтрольній території почав працювати приватний оператор "Наша Пошта" - за аналогією з "Новою поштою", але відмінностей від "Пошти Донбасу" жодних.
"У всьому світі все можна купити і продати через інтернет. Але це не про нас. Транспортні та поштові компанії тут не працюють. "Пошта ДНР" - це жах. З її допомогою можна відправити посилку лише з Донецька в Горлівку, в сусідній Луганськ - в "ЛНР". Купити щось, наприклад, на китайському "Аліекспресі" - доводиться провертати цілу схему. У нас тут є "помічники", в яких можна замовити посилку в Ростов, а вже потім вони її привозять до Донецька. Коштує це немало, але люди платять. Все залежить від вартості, ваги і розмірів посилки, але в середньому може вийти в районі 50 дол., а ось відповідальності - ніякої. Не факт, що вам посилка дійде. І гроші не повернеш. Шахраїв маса. Скаржитися нікуди. Люди просто сподіваються на удачу. Так що особисто мені дешевше і спокійніше замовляти на знайомих у Маріуполі, а потім вже просити когось, хто поїде в ті краї, забрати посилку", - розповідає Майя з Горлівки.
Хворіти нема грошей
У лютому цього року ватажок "ДНР" Захарченко пообіцяв безкоштовну медицину для жителів підконтрольних Україні територій Донбасу в рамках гуманітарної допомоги від самопроголошеної блазнівської республіки. Минув час, і мешканці окупованої частини Донбасу стали активно скаржитися на рівень медичного обслуговування. Кажуть, що його якість і ефективність набагато гірше, ніж в Україні, а вартість при цьому набагато дорожче. Далеко не всім тепер по кишені лікування та операції. Люди скаржаться на те, що "безкоштовна медицина" існує тільки на папері, а в "ДНР" процвітає жорстка корупція в медичній сфері. Обіцяна окупантами "безкоштовна медицина" насправді обертається необхідністю платити величезні хабарі лікарям.
"За пологи в лікарні Вишневського зажадали 60 тис. рублів. Це величезна сума. Збирали по родичах, друзях, сусідах. Бардак повний. І нічого нікому не доведеш. Плати або вали додому народжуй", - написав обурений пост у "Фейсбук" донеччанин Ілля.
Ще один пост активно обговорювали користувачі соцмережі. Жінка розповіла, що звернулася до послуг судинних хірургів в ОЦКЛ, де їй повідомили, що потрібно видаляти нерв на нозі. Сама операція безкоштовна, проте, необхідно оплатити наркоз, катетер і так далі, що в цілому виходить 17 тисяч рублів, до того ж за кожен день, проведений в палаті підвищеного комфорту, ще зверху 300 рублів. Після жінка звернулася в клініку Маріуполя. Там аналогічна операція з включенням всього необхідного обійшлася донеччанці в 4700-6000 гривень, що набагато дешевше.
Під публікацією жителі ОРДЛО стали залишати коментарі та описувати свої історії. За загальною картиною можна сміливо сказати, що за фактом "безкоштовна" медицина не працює ні для жителів окупованих територій, ні для жителів підконтрольних Україні територій Донбасу. Видно, безкоштовно лікуються там лише Захарченко та його обслуга.
Але на підконтрольній Україні - лікування та медпроцедури обійдуться вдвічі або втричі дешевше.
За покупками - в Україну
Ціни на товари в самопроголошених республіках на рівні російських. За словами місцевих жителів, найчастіше на полицях супермаркетів з’являються не придатні до вживання товари, привезені з Росії, такі як молочна продукція, консерви, в уже роздутих або в пошкоджених банках, заморожені продукти з давно вичерпаним терміном придатності та жахливим запахом. Процвітають тут якісь маловідомі російські бренди, явно не мають попиту в Росії. Частина провіанту - з гуманітарних вантажів і конвоїв. Це - стабільний бізнес ватажків бойовиків.
"Ми вже звикли до цього сміття на прилавках. Якщо раптом бачу українські товари, беру про запас. Якщо раніше брали товар із прилавка автоматично, то тепер всі читають склад і терміни придатності. Шкода віддавати шалені гроші за продукти і плюс ще отруїтися ними", - каже донеччанка Світлана.
Ті, у кого є машина і гроші, намагаються їхати на підконтрольну територію і там робити покупки. По-перше, це дешевше, по-друге, товари є ті, що потрібно, а не ті, що пхають.
"Моя кума з чоловіком - прихильники нової влади. Вони і на "референдуми" всякі ходили, і на мітинги. А днями їздили до Маріуполя за новим холодильником. Купили вигідно, за хорошою ціною. У нас такий втричі дорожче. Якщо подивитися на машини, які на блокпосту в черзі стоять, усі навантажені по повній. Натовпи людей в машині, всі з покупками. Продукти, речі, техніка, без нічого ніхто не повертається в Донецьк. Ясна річ, це люди з грошима. Але не всі, на жаль, можуть так здійснювати покупки. Велика частина людей бідує. Коли гуманітарку возили, билися в чергах за кільку в томаті", - розповідає Ірина Мельник.
Багато жителів окупованих територій їздять в Україну в великі супермаркети - там набагато дешевше, до того ж є суттєві знижки, якими великі торгові мережі заманюють покупців. За рахунок цього і виживають.
Про життя в ОРДЛО можна багато писати, але і так зрозуміло, який у своїй величі "руський мир", і що він приніс тим, хто за нього так ратував. У такі моменти, дивлячись на безнадію жителів окупованих територій, хочеться окремо сказати спасибі тим хлопцям, які не побоялися і ціною свого життя зупинили поширення зарази "руського миру" на всю Україну і на прифронтові області.
