Київський підприємець Максим Тульєв поставив рекорд - він першим з українців на одномоторному літаку перетнув Трансатлантику. Причина банальна - закоханий в небо Максим просто купив в США літак і разом з професійним перегонщиком пригнав його в Україну.

Про свій досвід він розповів Знай.ua.

Взагалі-то я приватний підприємець, директор IT-компанії, але вважаю, що у людини має бути в житті ще щось окрім роботи. У мене є величезне і дуже важливе за моїми мірками хобі - це небо. Мене завжди тягнуло в авіацію, літати, парити в небі.

У 2012 році я отримав ліцензію приватного пілота в Чехії. Зараз навчаюся на комерційного пілота. Але якщо є права, потрібен і транспорт. Я довго над цим думав.

Популярні новини зараз
"Бусифікацію" обіцяють викорінити: ТЦК застосують новий підхід до мобілізації Не наплутайте з показниками лічильників цього місяця: Нафтогаз звернувся до українців Є умова, вводять ліміт на 30 днів: що буде з тарифом на світло з 1 грудня Пропрацював 40 років, а пенсія мізерна: у ПФУ звернулися до українців, сподобається не всім
Показати ще

У мене ніколи не було страху висоти. Небо мені дає адреналін.

Раз є права, повинен бути і транспорт. Я довго дивився в інтернеті, консультувався із знаючими людьми. Ідею подав професійний пілот Володимир Васильєв. Він знайшов в США літак.

У мене є потреба літати у справах - далеко і швидко. До турбореактивних літаків я ще не доріс, та й цінник там вимірюється десятками мільйонів доларів. А обслуговування влітає в ще більшу копієчку. А ось поршневий мені цілком по кишені.

Тепер мій літак - це Mooney M20TN Acclaim Type S. Мені сподобалося, що це найшвидший поршневий літак в світі. В Європі та Україні таких літаків немає.

Кілька місяців ми придивлялися, інспектували його, перевіряли кожну деталь. Все-таки його вартість - 400 тисяч доларів. Не хотілося отримати за такі гроші щось старе або браковане. Тим більше, нам на ньому потрібно було ще перелетіти в Україну.

За мірками літака, він майже новий. Мені доводилося, наприклад, до цього літати на літаках, які випущені були в 60 - 70-хх роках.

Mooney розвиває швидкість до 450 км/год, має дальність понад 2000 кілометрів, легко забирається на 8000 метрів. За годину "їсть" десь 75 літрів бензину. Звичайно, спеціального, а не звичайного.

Хтось купує за кордоном "бляху" і переганяє, а у нас теж транспортний засіб. Чому б не перегнати самим?

Літак я купував в Детройті, після чого ми перегнали його на базу в Орландо, штат Флорида, де він уже проходив всі перевірки. Можете уявити мій стан, коли на Флориду найшов ураган "Ірма"? Але все обійшлося. Літак в ангарі міцно прив'язали. Були періоди, коли я дзвонив в Орландо, а мені просто відповідали, що з Орландо зв'язку немає. Тільки потім мені відповіли, що зв'язок є, але немає електрики і вода стоїть по коліно. Але все добре і всі вціліли. Тільки тоді у мене відлягло від душі.

Вилетіли 7 жовтня через Флориду. Планували приземлитися в Бангорі - це північна точка Америки. Але через погану погоду і дії диспетчера ми мало не розбилися при посадці. Довелося піти на запасний аеродром в Бостоні - це величезний аеропорт, на 6 смуг, в кілька десятків разів більше Жулян або Борисполя. Мені сподобалося, як влаштована льотна система в США - величезний аеропорт нам відразу ж і без зволікань дав дозвіл на посадку.Парковка, звичайно, була платною. Ми перепочили в Бостоні і вилетіли в Канаду.

Наступна наша стоянка була в місті Гус-Бей. Кордон Канади і США помітно сильно. Канада практично не заселена, а після Лабрадору починається тупо мертва тайга.

Перше, що ми побачили в аеропорту - той самий аеробус, що прямував з Парижа в Лос-Анджелес і який змушений був здійснити аварійну посадку після відмови одного з двигунів. Страшна штука. Прилетів він опівночі, а о другій годині за пасажирами прилетіли запасні борти. Пасажири ночували в літаку, їх пачками водили пити каву і щось перекусити в місцеве FBO. Багато плакали від страху.

Над океаном наш літак зловив обмерзання. Врятувало те, що літак новий і його системи з усім впоралися. Адреналіну нам, звичайно, вистачило.

Найважче в перельоті особисто для мене - сидіти нерухомо кілька годин в гідрокостюмі. Вважається, що в разі приземлення на воду гідрокостюм дає ще 2 години життя пілоту. А пліт, який у нас також був в наявності, ще 5 годин. Але вся проблема в тому, що корабель в цьому регіоні, який зміг би нас забрати, в разі надзвичайної ситуації, пропливає раз в три доби.

В дорогу також брали їжу - печиво, шоколад і "Мівіну". Тому що, переганяючи літак, можна потрапити на довгу трасу, де їжі може і не знайтися. Наприклад, та ж Гренландія, де ми дозаправлялися.

У Гренландії ми сіли в місті Нарсарсуак. Там 120 чоловік населення, з інфраструктури - аеропорт і готель. Їжа шалено дорога. Це ж Крайня Північ, все привозне. Зате там красиві види, льодовики, найчистіше повітря.

У Гренландії мене запитали чи не хочу я залишитися? Тому що у них на весь острів, який в кілька разів більше, ніж Україна, всього 55 тисяч населення. Половина знаходиться в столиці. На вишці в аеропорту нас зустрічала мініатюрна дівчина, ми розговорилися. Виявляється, вона там єдиний митник в місті, єдиний поліцейський і керівник вишки аеропорту. Живе з чоловіком, у неї ще є стадо на 500 овець. Запрошувала приїжджати до них на ферму, в гості.

У Шотландії приземлилися в містечку Вік, перепочили, купили шотландського віскі і швидко вилетіли. І приземлилися в Данії в місті Алгберт, після чого вилетіли до Польщі.

Літати через кордон в Європі або США досить просто. Досить тільки польотного плану. Екіпажу навіть віз не потрібно, так як пілоти можуть пробути в країні до 3 днів без віз. У нас же треба отримувати спеціальний дозвіл на перетин кордонів, окремий. Його треба отримувати заздалегідь, за 2-3 дні. І цей дозвіл дає вікно в 2 - 3 години, в це вікно потрібно вписатися. А якщо запізнився - то в кращому випадку всю процедуру потрібно починати заново. Відповідно, треба спланувати точно за часом перетин кордону, потрібно вгадати з погодою.

Другий момент - адже літаки літають на спеціальному авіаційному паливі. Авіаційний бензин - штука рідкісна в Україні. У львівському міжнародному аеропорту, наприклад, його немає. Нам вигідніше було сісти в Любліні, заправитися, і полетіти далі. Спочатку до Львова, пройти там митницю, а потім в Житомир, де базуються літаки. Зараз мій Mooney знаходиться там, в ангарі.

Переліт з США в Україну над Трансатлантикою у нас зайняв тиждень. В останній день ми просто змушені були сидіти на землі і чекати, диспетчера Житомира нам не давали дозвіл на посадку тому, що десь там в околицях в цей час був Президент і для нього перекривали небо.

Теоретично, можна сісти в Жулянах, але вартість посадки обійдеться в 1 тисячу доларів. Для лайнера з пасажирами це нормально, а для мене і мого "малюка" це дорого.

Мене запитують про те, чи не думав я на такі гроші купити собі круту машину? Адже в Україні з малою цивільною авіацією все складно. Ні, я над цим не замислювався, мені хотілося літак. Я знав, що основну частину часу буду літати поза Україною, а ось тут доведеться миритися з незручностями. Я буду літати у справах в Європі, можливо до моря - Туреччина, Болгарія. Через Атлантику не ризикну ще раз перелетіти.

Дуже цікавий сам політ був моїй 16-річній дочці. Друзі, знайомі, колеги досі телефонують і вітають, просять покатати їх.

Найбільше мене вразила відсутність кордонів і паспортного контролю. З митницею я зіткнувся тільки в Україні. У мене з'явилася мрія - здійснити кругосвітню подорож на літаку - ось так без віз, без паспортного контролю, по кілька днів в одній країні.