Директор Інституту розвитку економіки України Олександр Гончаров в своєму блозі для сайту 112.ua розповів про проблеми трудової міграції українців.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяМасштаб проблем трудової міграції з України фахівці українського ринку праці та переважна кількість університетських професорів, на жаль, зараз не усвідомлюють. Причому дуже важливо відзначити, що коли вони перебувають на відповідних посадах, вони через свою політкоректність аналізують ситуацію із трудовою міграцією лише в одній площині: скільки заробітчани привозять додому грошей, коли їх звільняють.
Якщо спиратися на власний досвід, то вперше я зіткнувся з обґрунтуванням і розкриттям цієї проблеми в 1994 році, коли на запрошення Агентства з міжнародного розвитку США (USAID) опинився у Вашингтоні на спеціалізованих навчальних курсах. Тоді вперше від американського професора почув аргументоване обґрунтування того факту, що на самому початку 90-х стався не розпад СРСР, а розпад тієї системи поділу праці, яку вибудовував Радянський Союз з кінця 40-х років минулого сторіччя. Тоді він нам, слухачам з України, показав такий причинно-наслідковий ланцюжок, мовляв, спочатку Союз втратив ринки, потім доходи підприємств і внаслідок цього почалися соціально-економічні проблеми і зрештою розпався СРСР.
І ось сьогодні в умовах розпалювання торговельних війн, посилення протекціонізму і загострення проблем з трудовою міграцією дедалі частіше почав згадувати лекції американського професора і його пророчі попередження про те, що названі фактори будуть провісниками чергової і більш потужної кризової хвилі на ринку розподілу праці. Щоправда, в сьогоднішньому світі система поділу праці є глобальною та єдиною, нема більше поділу на зони, які були до кінця 80-х років XX століття, проте в останні роки її функціонування зазнає величезних труднощів. І тому зараз виникає щонайменше два ключових питання.
По-перше, неминучий розпад і цієї єдиної системи світового поділу праці і, по-друге, якщо він є неминучим, то яку нову систему ми маємо вибудовувати з урахуванням зростальної трудової міграції з України? Адже за даними різних досліджень, кількість трудових мігрантів з нашої країни досягла 4 млн, або 16% працездатного населення. Особливо тривожними є такі безсторонні цифри: у 2002-2017 рр. сукупний чистий виїзд українців за межі України, тобто тих, хто поїхав і не повернувся, склав 6,3 млн. А це наш національний людський капітал. Тому вже і в Нацбанку дуже занепокоїлися, назвавши масштаби трудової міграції з України загрозливими для майбутнього української економіки.
Це зрозуміло, позаяк система поділу праці спирається на конкурентні переваги. А ті держави, які вміють нарощувати свої конкурентні переваги у високоприбуткових секторах економіки, отримують краще становище на ринках, домінуючи над іншими країнами в торговельно-економічних відносинах. І якщо знову згадати слова американського професора, то як у минулому СРСР втрачав ринки, так тепер досить швидко втрачає ринки і Україна. Наші політики, на жаль, взагалі перестали говорити про нову індустріалізацію з урахуванням четвертої промислової революції та чергового технологічного укладу, відповідно ми мало не повністю втратили ринки наукомісткої продукції.
Дійшло до того, що генеральний конструктор всесвітньо відомого українського авіаконцерну "Антонов" Дмитро Ківа, немов заробітчанин, переїхав до Баку, щоб займатися створенням азербайджанської авіаційної промисловості. А ще кількадесят років тому нас традиційно і по праву вважали науково-технічною державою, яка успішно контролювала ринки високотехнологічної продукції. Однак за останні роки ми фактично пішли з цих дуже прибуткових ринків. Зауважте, до 1990 року 40% світового літакового парку було вироблено в СРСР, левову частку яких випускали українські авіабудівні підприємства.
Якщо б наші розробники і виробники пасажирських і військово-транспортних літаків мали національну програму літакобудування, а провідні конструктори та інженери не вирушили б на заробітки за кордон, то ми б мали сьогодні колосальний локомотив економічного зростання України. Наприклад, не було б такого масштабного безробіття. У зв'язку з цим глава Ради НБУ Богдан Данилишин зазначив: "Рівень безробіття серед економічно активного населення у I кварталі цього року склав 9,7%, а серед населення працездатного віку - 10%... Таким чином, нинішня хвиля трудової міграції українців, по суті, є своєрідним запобіжним клапаном в умовах низьких можливостей працевлаштування на гідні робочі місця на батьківщині".
Що й казати, це просто банально для Данилишина лише констатувати цей дуже тривожний показник. А що ним самим і його командою було зроблено для створення у світовій системі поділу праці наших національних конкурентних переваг? Чому ми навіть не намагаємося вивчити, зокрема, досвід Китаю щодо реалізації стратегії випереджального розвитку, зробивши ставку на наукомісткі технології? Подивіться на потенціал української економіки: величезні природні ресурси і багато талановитих людей (гідний людський капітал – майже 100% випускників середніх шкіл хочуть здобути вищу освіту).
Проте українці продовжують активно виїжджати на роботу за кордон. Причина знову ж таки банальна і перебуває в економічній площині. Приміром, у сусідніх Польщі чи Чехії – високий рівень оплати праці і наявні робочі місця. І це помилка, що в країнах Євросоюзу, США і Китаю потрібні тільки руки наших співвітчизників. Дедалі більше іноземні роботодавці шукають українців не стільки для робочого сектора, скільки в ІТ-галузь і високотехнологічне виробництво. Відповідно, за межами України одномоментно можуть перебувати близько 2,6-2,7 млн осіб, які успішно і сумлінно кують ВВП інших країн.
І якщо в найближчій перспективі держава не підніме якість надаваних послуг і не створить умов, коли наші місцеві роботодавці зможуть підвищувати до адекватного європейському, американському і китайському рівень оплати праці з одночасним підвищенням продуктивності праці, то кількість трудових мігрантів й далі нестримно зростатиме. Як результат, про що дедалі частіше почали говорити та писати експерти, у майбутньому зростання трудової міграції може стати лімітуючим фактором для української економіки.
Так, багатьом нашим чиновникам не доводилося слухати лекції у Вашингтоні, але, гадаю, вони могли б давно серйозно замислитися над такою промовистою статистикою: 92% (!) опитаних на кадровому порталі HeadHunter хотіли б попрацювати в інших країнах. Більшість (37% і 34% відповідно) вважають закордонну роботу шансом заробити грошей або залишитися там, вважаючи, що робота в іншій державі оплачується значно краще, ніж аналогічна в Україні.
І ось, нарешті, підійшли до головного питання: які ми маємо в запасі можливості і дії, щоб у світовій системі поділу праці встигнути піднятися на нову довгу хвилю економічного зростання, яка буде зароджуватися після кризи в руїнах української економіки? Що ж, поживемо – побачимо.
Нагадаємо, українські заробітчани перерахували на батьківщину рекордну суму.
Раніше портал "Знай.uа" повідомляв, в якому пеклі доводиться жити українським заробітчанам
Також "Знай.uа" повідомляв, що українці назвали головні недоліки роботи за кордоном.
