Нещодавно виповнилося три роки з того часу, як взяли на себе складні обов'язки представники Гуманітарної місії "Чорний Тюльпан". Волонтери зі всієї України виконують страшну, практично непосильно для звичайних людей роботу, яка навіть не зрівняється із охоронцем у моргу.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЯк розповів керівник місії, Ярослав Жилкін, вони шукають тіла загиблих воїнів і за тисячу днів 82 небайдужих проїхали 15 тисяч кілометрів, відвідали 105 локацій. Були під Донецьким аеропортом, на Саур-Могилі, бачили ті жахіття, що лишилися після "Іловайського котла" у Катеринівці, Грабовому, Петровському, Шахтарську.
Страшна і відповідальна місія: історія "Чорного тюльпану"
Складно уявити, але починаючи з 2014 року ці відважні люди виявили останки 827 загиблих, серед яких були наші військові, цивільні, навіть комбати з так званих "Л/ДНР". Всіх по можливості передавали компетентним органам, рідним та близьким.
Набирали сюди далеко не з вулиці: до складу "Чорного тюльпану" потрапили 22 громадські пошукові організації із десятків регіонів країни. У кожного – чималий досвід в проведенні таких операцій на Донбасі, вони займалися пошуком жертв політичних репресій, відновлювали численні меморіальні об'єкти та влаштовували освітні заходи із патріотичного виховання молоді.
Молоді, якій за кілька років доведеться змінювати країну і не допустити повторення страшних подій, які забрали тисячі життів.
Результати союзу волонтерів "Народна Пам'ять" вражають: 374 пошукові експедиції (26 із них – на міжнародному рівні, 47 – на регіональному), ексгумація 5187 солдатів і офіцерів Червоної Армії, наших військових – до 1 530, мирного населення – 738 особи.
Більш того, вони встигли повідомити про непоправні втрати дев'ять десятків сімей. Тільки уявіть собі, що означає сказати близьким - ваших найдорожчих людей більше немає в живих. Для цього необхідна неабияка сила волі та сталеві нерви.
З цієї причини у їх лавах не прийнято називати один одного "волонтерами", чи "аматорами" – кожен тут професіонал.
Не втратити глузд від побаченого
Деякі імена, на жаль, встановити не вдається, адже в полях Донбасу поховані навічно значно більше людей, ніж звітують офіційні джерела. Безіменні могили тут не рідкість.
"Чорний тюльпан" виїхав на пошуки після "Іловайського котла", на початку вересня стали свідками знівеченої бойовиками Саур-Могили, бачили понищену градами техніку. Принцип "їх там немає" – для них звучить просто безглуздо, адже докази російської агресії помітні мало не на кожному кроці.
"Подекуди ще диміла спалена градами техніка. Біля неї ще не охололи калюжі метала від розплавлених двигунів. Потрібно було зазирнути в кожну "мертву залізну коробку", і якщо була на то необхідність - витягти напівзгорілі останки загиблого екіпажу…. Вони пролежали тижні в степу під сонцем. Вони сняться нашим хлопцям до сих пір ...", - згадує Жилкін.
Найскладніше у цій роботі зовсім не фізична втома, а моральне виснаження. Відійти від побаченого складно навіть бувалим волонтерам, тому вчаться абстрагуватися, як можуть, адже інакше "злетять з котушок".
Вони виходили живими з-під обстрілів, наражалися на ворога обличчя в обличчя, але як кажуть самі – "Бог милував".
"На жаль, не завжди нас розуміли наші військові куратори з місії "Евакуація 200". Вони не відчували запаху тіл, не ризикували бути розірваними на шматки, наткнувшись на "чужу" або "свою" розтяжку. Чи не вставали з розкладачки через три години сну на черговий виїзд після попереднього. Може бути, тому вони і вирішили, що добрі слова про нас в пресі всього лише незаслужений піар", - так реагували на волонтерів люди по той бік фронту.
Держава забула. Впораєтеся самотужки
В цілому "Чорному тюльпану" допомагали й ЗСУ, вони створювали "коридори", вели переговори з так званою тією стороною, але все одно для офіційного Києва ця проблема була, вочевидь, не настільки важливою. Зусилля не оцінили.
Хоча якщо експерти оцінили б реальні масштаби втрат і на власні очі побачили те, після чого будья-кому знадобиться психологічна реабілітація – все пішло б інакше.
"Дивувала "апатія" українського уряду в питаннях пошуку і евакуації тіл загиблих. Ми неодноразово зверталися до Адміністрації Президента, Міністерство оборони, до депутатів і в інші інстанції з приводу введення в правове поле нашої діяльності і забезпечення матеріальними ресурсами. Проводилися наради, зустрічі, говорилися слова підтримки, а реальна підтримка була відсутня", – додав керівник місії.
Про фінансування з бюджету взагалі не йшлося, хоча доводилося витрачати чимало грошей на паливо, матеріали, спорядження , та й харчування для волонтерів також влітало в копійку. Але воно було вкрай необхідним. Не залишалося нічого іншого, як тягнути все самим, як, в принципі, і сталося.
Запропонували допомогу представники уряду Швейцарії, виділили грант, трохи допоміг і Міжнародний Комітет Червоного Хреста, але цього було недостатньо. Волонтерів дивує те, що іноземці більше переймаються проблемами, які входять до повноважень української влади.
Окремий рядок у державній скарбниці на них згодом виділили, але грант на ексгумацію та евакуацію воїнів загиблих в АТО виграла досить сумнівна компанія. Урядові інстанції згадують про це тільки у роковини. Тоді і звертають увагу на тих, для кого фронт стоятиме перед очима навіть уві сні.
"На завершення хочеться висловити надію на зміну в підході держави до вирішення проблеми пошуку і евакуації тіл українських воїнів. Звичайно, мерці не голосують, ними ніби як можна не займатися, однак раз віддавши наказ цим людям захищати Україну, державу до самого кінця, до віддання їх тіл землі, у відповіді за них, за їх рідних і близьких", - підсумував Жилкін.
Як повідомляв портал "Знай.ua", історія відважного снайпера вразила українців.
