Процес декомунізації поступово прибирає з вулиць українських міст пам'ятники та інші згадки про те, що колись ці міста були радянськими. Деякі архітектурні об'єкти однозначно потрапляють під дію закону про декомунізацію, інші - викликають суперечки. Так, наприклад, частина активістів виступила на захист барельєфа на фасаді Українського дому, мотивуючи це тим, що ніяких радянських символів там немає, а просто зображення робітників - це не злочин. Всі сторони конфлікту негайно взялися з'ясовувати, як розлучалися з тоталітарним минулим в Європі. Про декомунізацію в країнах колишнього соціалістичного табору ми вже писали. Прийшов час звернути увагу на ті європейські держави, які в XX столітті були ультраправими фашистськими диктатурами.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяНімеччина
Почнемо з самої очевидної в цьому контексті країни. Незважаючи на те, що "тисячолітній рейх" проіснував всього 13 років, змінити вигляд німецьких міст націонал-соціалісти встигли суттєво. Гітлер хотів не тільки залишити архітектурний слід для майбутніх поколінь, а й готувався до постійної війни. Так що разом з його приходом до влади, Німеччина почала стрімко обростати військовими спорудами і школами-замками для майбутньої еліти нації. Зараз ці будівлі, такі як колосальний комплекс Орденсбург Фогельзанг, стоять занедбані. Зрідка там бувають туристи.
Місцева влада, з одного боку, погано уявляє, що з ними робити, а з іншого - вважає, що зносити це все затратно і не потрібно. Те ж саме стосується, наприклад, і елітного курортного комплексу Прора, який зводився для членів нацистської партії.
Але якщо з відносно віддаленими від населених пунктів об'єктами простіше, то над долею Будинку з'їздів НСДАП в Нюрнберзі німці ламають голови досі. Будівля стрімко руйнується і поступово перетворюється на руїни, і на її ремонт потрібні чималі кошти. А виділяти кошти для відновлення будівлі, яка стала символом трагедії Європи XX століття ані місцеві жителі, ані чиновники не хочуть.
До речі, головний нацистський архітектор Альберт Шпеєр вже при проектуванні будинків враховував, як вони можуть виглядати в майбутньому у вигляді руїн. У нацистів дійсно були грандіозні плани на багато століть вперед, яким, на щастя, не судилося збутися.
Що стосується пам'ятників, барельєфів та іншої символіки на вулицях міст, то тут німці підійшли до справи, як їм і належить, акуратно і з розумом. З численних орлів, які тримають в пазурах свастику, цю саму свастику прибрали, а самих кам'яних птахів залишили. Адже орел сам по собі нічого не символізує. Подекуди на околицях міст і в селах залишилися навіть свастики. Німці поступово змирилися зі своїм минулим та зробили з нього відповідні висновки. Символи тоталітаризму на вулицях більше не лякають і не турбують їх. Хоча і знаходяться, звичайно, під законодавчою забороною. Про всякий випадок.
Італія
Режим Беніто Муссоліні протримався довше, ніж нацистська Німеччина, хоч вони і припинили своє існування практично одночасно. З 1922 по 1943 рік італійські фашисти побудували чимало будівель і пам'ятників.
З огляду на те, що Муссоліні постійно підкреслював пряму наступність Італії і Римської імперії, нескладно здогадатися, що велика частина споруд зводилася в римському стилі. Само собою, такі об'єкти, як, наприклад, пам'ятник Юлію Цезарю, встановлений в роки фашистської диктатури, не чіпали. Цезар і Цезар. А от численні зображення самого Беніто, звичайно, знесли.
Але італійці не були б італійцями, якби зносили архітектурні об'єкти бездумно. Все, що представляє, на думку влади та жителів, культурну цінність, залишилося недоторканим.
Наприклад, знаменитий Обеліск Муссоліні в центрі Італійського форуму в Римі. Як, до речі, і сам форум, зведений у1938 році. На обеліску навіть зберігся напис MUSSOLINI DUX (Муссоліні вождь). На місці стоять і Палац італійської цивілізації, і Палац конгресів. Італійці розсудили, що, з огляду на їхню давню історію, безапеляційно руйнувати пам'ятники якогось одного конкретного історичного періоду - нерозумно. Тим більше що вони дуже вписуються в римську архітектуру.
Іспанія
Історія фалангізму в Іспанії сильно відрізняється від історії німецького нацизму або італійського фашизму. Диктатор Франциско Франко не брав участь у Другій світовій війні і зберіг свій пост до 1975 року. Тільки злагоджені дії його політичних супротивників не дали йому передати владу у спадок і дозволили Іспанії стати демократичною державою.
Потрібно враховувати, що Іспанія - дуже різнорідна країна і, наприклад, в Барселоні, ніяких слідів фалангізму практично не залишилося відразу після падіння режиму Франко. Надто вже сильно каталонці ненавиділи диктатора.
А ось Мадрид - зовсім інша справа. З часів диктатури тут довго нічого не змінювалось. Ще недавно тут була і площа на честь перемоги Каудільо (титул Франко) в громадянській війні, і 19 вулиць на честь його генералів.
Після того як в 2004 році Іспанська соціалістична робітнича партія прийняла спеціальний закон, згідно з яким пам'ятники епохи франкізму, що не представляють архітектурно-художньої цінності, підлягали знищенню, крига скресла. Поступово вулиці і площі міняли назви. Фалангістського минулого почали позбавлятися.
Політична криза, що настала після парламентських виборів 2016 року відсунула це питання на другий план, так що процес позбавлення від тоталітарного минулого в Іспанії поки не завершений. Єдине, що варто сказати про цей процес - в Іспанії рішення про перейменування вулиць і знесення пам'ятників приймає місцевий муніципалітет, причому думка жителів враховується в першу чергу. Так що, можливо, в консервативних регіонах країни вулиці імені Франко нікуди не подінуться.
Португалія
Режим Антоніу ді Салазара, який правив Португалією до 1970 року, складно назвати таким відверто людоїдським, як інші перераховані вище. Тому і спадщини його португальці не бояться.
Так, наприклад, Пам'ятник Першовідкривачам в Лісабоні, який звели в 1960 році, стоїть на місці і є туристичною точкою з кафе, сувенірами і екскурсіями. А будинок самого Салазара нещодавно продали якомусь багатієві, який хотів пожити там, де довгі роки жив диктатор.
Це й не дивно, адже не дивлячись на авторитарний характер правління Салазара, 41% португальців до сих пір вважають, що саме він вивів країну з економічної кризи і врятував від повного краху. Потім, правда, злегка засидівся "на троні", але з тих пір пройшло багато років і можна вже про це зовсім не думати.
