Смерть тирана - це завжди початок чогось нового. Будь-яка держава, заточена під одну людину, припиняє існувати разом з ним. У держави може залишитись та ж назва і територія, але її уклад зміниться назавжди.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяБританський режисер Армандо Іаннуччі запропонував, наприклад, над смертю тирана посміятися. Його стрічка «Смерть Сталіна» була оперативно заборонена в Росії, а ось українській публіці припала до смаку. Адже сміючись, ми забуваємо про свої страхи. Кривляння і стрибки акторів, що зображують катів радянської епохи, дійсно смішать. Але, що найцікавіше, боротьбу за владу в СРСР після смерті диктатора, автори коміксу, по якому фільм і був знятий, передали досить близько до історичних фактів. Але, про все по порядку.
Осінь диктатора
Головна умовність «Смерті Сталіна», продиктована форматом повнометражного фільму - це, звичайно, тимчасові рамки. Прихід до влади Берії, його зміщення і розстріл вмістилися всього в кілька днів розповіді.
В реальності все відбувалося куди довше. Фактично, інтриги навколо посади одноосібного правителя СРСР почалися ще до смерті Сталіна 5 березня 1953 року і тривали аж самого 1958 року.
Сталін старів, а коло його наближених, навпаки, тільки молодшало. З більшістю старих більшовиків хитрий Коба розправився ще в кінці 30-х. Його головний опонент на світовій комуністичній арені - Лев Троцький - був убитий у 1940 році. З старих у верхах Країни Рад засидівся хіба що Лазар Каганович. Хрущов, Маленков, Берія та інші учасники процесу були вже з іншого покоління радянських бюрократів.
І, само собою, кожен з них був би не проти приміряти на себе вуса і трубку вождя. Завдання стояло непросте. Треба було вижити, не потрапивши під черговий маховик репресій, дочекатися смерті шефа і, що найскладніше, на момент цієї смерті виявитися достатньо близько до, як зараз кажуть, годівниці.
З цим завданням найкраще впорався Лаврентій Берія. У його руках була головна сила партії - єдине МВС СРСР, до якого належали як міліція, так і чекісти. Пародійно і зім'ято, але цей момент був у фільмі описаний досить точно. Наступником Сталіна автоматично ставав Маленков, але за ним не стояло ніякої сили, здатної його підтримати. Це силою і став Берія зі своїми силовиками.
Маленков став Головою Ради Міністрів, а Лаврентій - його заступником. І, звичайно, сірим кардиналом. Ось тільки тим залишився поза бортом це не сподобалось.
Рання відлига
Уже через кілька місяців Берія заарештували. Про це ще поговоримо більш детально. За час свого перебування на вершині влади, головний чекіст встиг віддати накази про припинення кримінальних справ і політичних репресій. Але навіщо? Мотиви Берія - предмет спору істориків та дослідників.
Навряд чи він сам по собі міг бути бвеликим демократом, адже сам і був одним з катів, які розгойдуювали маховик репресій. Є версія, що Лаврентій просто хотів заручитися певною підтримкою Заходу, для чого і намагався виставити себе лібералом. Або увійти в історію, як «добрий вождь», що припинив сталінську політику.
У будь-якому випадку, зробити це він не встиг.
Образа маршала
Відразу після приходу до влади Маленкова і Берія, на сцену вийшов ще один гравець - Георгій Жуков. У нього були серйозні причини недолюблювати кремлівську верхівку. Намагаючись відтіснити фігуру «маршала перемоги» від влади і популярності в народі, сам Сталін та його наближені спочатку звинуватили Жукова у присвоєнні військових трофеїв, а потім позбавили посади головкому Сухопутних військ і відправили служити спочатку в Одеський військовий округ, а потім аж на Урал.
Для Жукова це було страшним приниженням, він справедливо вважав, що від нього просто намагаються позбутися. Заарештувати і розстріляти людину, перед якою, як вважали в народі, капітулювала Німеччина, Сталін все-таки не міг. Звинуватити його в роботі на іноземні розвідки і шкідництві - теж. Тому просто заслав на Схід, прибрав з політичної арени. І саме після смерті Сталіна для Жукова виникла лазівка для тріумфального повернення.
Хитрий план
Організатором повернення опального маршала був Микита Хрущов. Він справедливо розсудив, що для боротьби за владу потрібна підтримка силовиків. У Берії і Маленкова ця підтримка була, у вигляді поліції та чекістів. І протиставити їм можна було тільки армію.
Так, безумовно Хрущов заручився підтримкою інших партійних діячів і членів Центрального комітету. Але саме фігура Жукова стала центральною в його плані. Простіше було тихо усунути Берію, ніж починати повноцінну громадянську війну і військову хунту.
26 червня 1923 року Лаврентій Берія був зміщений з усіх посад, оголошений ворожим шпигуном і заарештований. Розстріляли його правда не відразу на задньому дворі, як показали в фільмі, а через цілих півроку, в грудні. Радянська репресивна машина вміла маскуватися під реальне правосуддя, незалежно від особистості обвинуваченого. Берію допитували, велося слідство, був суд, який і виніс вирок. Один з головних катів Радянського Союзу став жертвою машини, яку сам і збирав по частинах довгі роки. Іронія.
Після смерті
Але якщо ви думаєте, що на цьому боротьба за владу закінчилася, то глибоко помиляєтесь. В якомусь сенсі все тільки починалося. Усунувши спільного ворога, змовники тут же почали недовірливо поглядати один на одного і ховати за спинами гострі ножі.
У 1957 році Маленков завдав першого удару. Заручившись підтримкою Молотова, Кагановича і Шепілова, він спробував змістити Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. Але того знову врятував Жуков, який втрутився в ситуацію, і пригрозив армійським кулаком. Змовники були виключені зі складу президії ЦК КПРС, а потім з партії в цілому.
Цікаво, що було придумано спеціальне формулювання для озвучування списку ворогів Хрущова. «Молотов, Каганович, Маленков, Ворошилов, Булганин, Первухин, Сабуров и примкнувший к ним Шепилов». Знадобилася вона для того, щоб не акцентувати увагу на кількості змовників. Адже якби Шепілова назвали серед інших без уточнення, то вийшло б, що проти Хрущова виступила більшість членів Президії. Незручно б вийшло.
До речі, Микита Хрущов своєрідно віддячив Жукова, який двічі рятував його шкуру. Лише через пару місяців він був сам виключений з Президії ЦК і відсторонений від посади міністра оборони. В опалі маршал пробув до відставки самого Хрущова у 1964 році. Але це вже зовсім інша історія.
