10 историй от горных спасателей

"Чого тільки не доводиться надивитися в горах, коли виїжджаємо на виклик. - Каже гірський рятувальник Віктор Опаленик - Від жінок, які йдуть в гори на підборах, до туристів, які навмисно ховаються від рятувальників".

Заступник керівника гірської пошуково-рятувальної частини Закарпатської обл. Віктор Опаленик більше 30 років рятує людей в горах. Всього в Закарпатті працює більше 60 рятувальників, які спеціалізуються на порятунку саме в горах. Всього по Україні таких підрозділів - 3, в Закарпатській, Івано-Франківській та Львівській областях.

Зі свого досвіду Віктор Опаленик розповідає про неймовірні випадки в горах.

- Найстрашніше для рятувальників взимку - це сходження лавини. Коли людина потрапляє в лавину, вона виявляється, немов зацементована. У 2010 році під лавиною залишився один з наших рятувальників. Молоді люди подзвонили, що замерзають в горах, хоча до цього їх попереджали, що в гори йти не можна - не та погода. Рятувальники вирушили на пошук і потрапили в лавину. Молоді люди в загибелі рятувальника своєї провини не відчували. "Це ж ваша робота" - сказали вони, поки рятувальники відкопували тіло колеги. Загиблого знайшли тільки через 9 днів.

- Мене вражає, коли ми за допомогою спеціальних палиць - щупів, протикаємо сніг, шукаємо тіло під лавиною, а поруч молодь йде в гори. "Ви куди, там небезпечно, ми шукаємо тіла людей, які потрапили під лавину" - пояснюємо ми. Але на нас не звертають уваги і йдуть далі. Що ти зробиш таки людям - не насильно ж їх тримати ...

- Часто в горах туристи просто не розраховують свої сили. Цієї весни група студентів з Івано-Франківська вирішила відвідати високо в горах капличку. Піднятися, піднялися. Але сильно змерзли і зрозуміли, що спускатися вниз вже немає сил - та й видимість була погана. Рятувальникам молодь пояснила, що просто не в силах йти і буде тут замерзати. Але спускати з гори на плечах, як багато знесилених розраховують, ніхто не буде. Рятувальники піднялися до каплички, відігріли замерзлих, напоїли чаєм і провели вниз - а вже від підніжжя гори автомобілем відвезли до найближчого населеного пункту. Довелося знесилені молоді топати слідом за своїми рятівниками.

- Кілька років тому до нас в гори приїхала група туристів з Луганського університету - студенти та викладач - доцент. Група пішла в гори і доцент пропав. Ми його три дні шукали. З університету нам навіть ректор дзвонив і пояснював: "Хлопці, він не москаль, він ваш - бандерівець. Не кидайте його, шукайте", він неймовірно нас повеселив. Нам-то, рятувальникам, без різниці - бандерівець він або москаль - нам головне людину врятувати. Виявилося, цей доцент всі три дні від нас ховався. Боявся, що ми його знайдемо і виставимо рахунок за послуги, не так його приймемо, раз ми з Закарпаття, а він з Луганська. При чому, ховався доцент добре - ми його в лісі знайшли тільки за допомогою собаки.

- Багато дзвонять в службу порятунку і заявляють: мій син поїхав до вас в Карпати - на зв'язок не виходить, шукайте його там. Про те, що Карпати великі - не всі здогадуються. У більшості випадків ті що "загубилися" знаходяться в готелі з відключеним телефоном. Деякі в шоковому стані, коли їх знаходять рятувальники, накидаються з докорами - мовляв, чому так довго йшли, аж 2 години?

Я в такому випадку питаю: "Ви скільки сюди йшли? Два дні? А чому Ви вирішили, що ми за 15 хвилин доберемося сюди?". Деякі зменшують свої претензії.

- За часів президентства Віктора Ющенка, коли він оголосив масовий похід на Говерлу. У той день люди стали підніматися на Говерлу з трьох сторін - від нас і з Івано-Франківщини. Десь 10 чи 15 тис. чоловік хаотично почали підйом. Хтось в сукні на підборах, хтось з горілкою і шашликами, хтось усією родиною - ще й маленьких дітей взяв з собою. І тоді ми зрозуміли, що роботи буде дуже багато - над Говерлою вже збиралися хмари. Коли натовп дійшов до вершини гори, хлинув дощ, температура опустилася до +7 градусів. Люди йшли за президентом на свято і зовсім не подумали про намети, парасольки і куртки.

Самого Ющенка екстрено евакуювали вертольотом, а ось ми почали евакуювати людей в паніці. Одного з жителів Закарпаття вбило блискавкою на очах у сина, ще один помер від інфаркту. Це ще більше підігріло паніку і люди кинулися бігти в різні боки. Травмованих тоді було багато. А втрачених туфель і переляканих дітей ми навіть не рахували.

- Найстрашніша ситуація в моїй практиці була в 2001 році в Тячівському районі. Ми брали участь у ліквідації наслідків повені. Ми разом з армійцями вирушили на плавучому танку по Тисі - була загрозадля цілого села.

Варто сказати, що під час повені Тиса виходить, а великі колоди по течії пролітають, як сірники. І тут раптом цей танк посеред течії заглох і нас понесло - по воді, глибина якої 8 - 9 м. Дивом ми вискочили і піднялися на дерево, поки наш танк понесло на Румунську територію. Цілу добу ми всі, разом з військовими просиділи на дереві, під яким текла річка, яка вийшла з берегів. Прив'язали один одного карабінами, щоб не впасти, коли в наше дерево вдарялися колоди.

- Зарубіжних туристів в Карпатах навіть більше, ніж українських. В європейських країнах похід в гори строго регламентований. Турист повинен наперед повідомити свій маршрут і свої зупинки - в іншому випадку його чекає штраф або навіть депортація. Збирати гриби, рвати рідкісні рослини або квіти - теж строго заборонено. В Україні ж з цим простіше. Тут можна все - і саме це приваблює зарубіжних туристів.

- Навесні, коли сходить сніг і над одним місцем кружляють ворони - там сміливо можна шукати труп. Ворони, як собаки, відчувають падаль, коли ще навіть сніг не зійшов і ніякого запаху немає. Одне тіло туриста знайшли тільки по тому, що з-під снігу визирав один палець. І ворони все одно відчули плоть.

- Взимку з-під лавини дістали труп чоловіка. Повантажили, веземо вниз. А у нього в кишені телефон задзвонив ... У мене навіть серце йокнуло - адже на тому кінеці дружина або мама дзвонить. Але брати трубку в такому випадку ми не маємо права - це вже справа міліції. Так хтось і дзвонив загиблому всю дорогу, а у нас обривалися серця ... До такої роботи звикнути неможливо.