"Українці – до біса дивна нація", - Ігор Лесев прокоментував майбутнє для окупованих територій

У вирі останніх подій відомий блогер Ігор Лесев прокоментував інтерв'ю Суркова. Про це він написав повідомлення на своїй сторінці в facebook

З інтерв'ю Суркова Звичайно ж, це було не інтерв'ю в тому жанрі, який ми собі уявляємо. Це типу особиста позиція типу безробітного помічника Путіна. Позиція дуже зневажлива для великий (а може і більшої) частини України. Ну типу ви неіснуючі какашки і з тим і годуєте. Але цікаво ось що у меседжі Суркова. Донбас, точніше, та частина Донбасу, яка за поребриком, не повернеться ніколи, тому що це ВЖЕ ніколи неможливо. І тут хотілося б посперечатися, але от біда – синхронно з цим згодні і в Москві, і в Києві. (Думка самих Донецька і Луганська, ясна річ, нахрен нікому нецікаво). Ось дивимося. Москва проштовхує Мінські угоди, які за своєю задумом припускають федералізацію/автономизацию та іншу антиунитаризацию України. Загалом все те, що передбачає розмивання і дроблення украиноцентризма. І в цьому Москви понять можна, тому що україноцентризм – це завжди і в першу чергу антирусскость. Ось через Мінськ-2 – і ніяких цвяхів. Постмайданний Київ будує якраз украиноцентричную етнічну державу. З соплями, кров'ю, вбивством власної економіки і втратою міжнародної суб'єктності, але будує. І якщо ми беремо за мерило успіху антирусскость – будує ось таку Україну біса успішно. Це видно навіть з соціології. Ми тут котимо бочку на Зеленського, що він нічого не робить з Донбасом. Але він як раз робить все те, що відповідає уявленням переважної більшості жителів України. Ніякої автономії. Ніякої амністії. Ніякої мовної свободи. Так які взагалі претензії до Зеленському? Парняга йде в руслі заданого Порошенко тренда – ні війни, ні миру. Ось ми і маємо. І в результаті ми маємо унікальну ситуацію. Між Україною та Росією з'явилася «нейтральна зона» у вигляді ЛДНР, які нафіг нікому не впали. Хто пам'ятає радянські карти, щось подібне було між Саудівською Аравією та Іраком. Тільки там була пустеля з-за якої навіть сраться було влом. А тут колись один з найбільш урбанізованих регіонів планети. Але саме цей шматок Донбасу стає краником, який визначає структурну основу України. Повернення ЛДНР «без анексій і контрибуцій» - це, звичайно, поразка Росії за Україну. Навіть санкції зняті не будуть, тому що вляпалися ще і з Кримом. І тоді питання вже виникне іде Путини – а навіщо тоді все це взагалі потрібно було? А впихивание ЛДНР в особливому статусі – це початок кінця етнічної моделі України. Всі ці декомунізації, українізації та бандеризації теж йдуть коту під хвіст. Так ще й самостійно роздовбана промисловість і мінус Крим. І знову ж таки, виникне питання, а чого ми тут дупи рвали, якщо нетитульні таки отримали свій статус? Глухий кут. Тупище. А життя йде. Раз покоління два покоління. Люди і в Нагірному Карабасі живуть, і в Афган, і в Сомалі. Людина скрізь пристосовується до життя, хоч на зоні, хоч зі смертельним діагнозом. І в Донецьку з Луганському життя теж йде. Ось яка є. І люди, які там живуть хай і не вище обставин, але з такими ж бажаннями і потребами, як і у всіх інших. А значить там буде облаштовуватися свій побут. Відмінний ось України і відмінний від Росії. Життя в нейтральній зоні. Наш маленький Сектор Газу, який хотів то туди, то сюди, але неправильно встав з колін і тепер бовтається, як валіза без ручки. Що будуть росіяни з усім цим робити – це вже їх головняк. Для Росії це взагалі нормальна і я б навіть сказав цивілізаційно-місіонерська функція створювати головняки для самих себе. Але ж і українці – біса дивна нація. Ради своєї ідентичності готові буквально на все – роздовбати економіку, втратити суб'єктність і навіть відмовлятися від своєї ж території. Так вже виходить в історії, що найпрекрасніші народи завжди живуть по сусідству. - написав він у замітці

Обов'язково підпишись на наш канал у Viber, аби не пропустити найцікавіше

Нагадаємо, раніше Лесєв проаналізував ситуацію від Інститутської до Санжар