Курсанти Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка масово перестрибували через турнікети і пролізали під ними на станції метро "Виставковий центр".

"А хулі-хулі-хулі-хулі-хулі-хулігани, майбутні командири, майбутні капітани! Без коливань відважні, хоробрі без причини! Хулігани - справжнє майбутнє Батьківщини! (Тартак)", - написала прес-секретар київського метрополітену Наталія Макогон на своїй сторінці в Facebook.

Вона зазначила, що керівництву Військового інституту повідомили про порушення правил плати проїзду, пільгового проходу і користування турнікетами в підземці.

Популярні новини зараз
Гороскоп на 21 листопада для всіх знаків Зодіаку: час покінчити з мотлохом у голові та справах настав Мобілізацію урівняли для всіх: українцям оголосили вердикт щодо економічного бронювання Хто не виконає вимоги ПФУ – залишиться без пенсії: кому призупинять виплати Долари з "заначки" можуть розчарувати: почали діяти нові правила обміну валюти
Показати ще

20 кадетов в форме проскочили бесплатно в метро Киева from Страна.ua on Vimeo.

Раніше "Знай.uа" писав про те, що за величезним парканом та воротами, що на київському бульварі Лесі Українки, одразу й не помітиш, яке тут вирує життя – саме в цьому закладі готують тих, кому вже скоро із звичайної казарми доведеться, можливо, переїхати в не зовсім спокійні місця.

Столичний військовий ліцей імені Івана Богуна за часів СРСР називався на честь полководця Суворова. Тому таким його багато хто і пам'ятає, на колишній лад досі говорять про "суворовське училище".

Сім десятиліть історії

Рівно стільки минуло часу з моменту першого випуску. Стартову суму на реконструкцію головної пам'ятки ліцею вдалося зібрати Святославу Вакарчуку. Тепер тут за головного - легендарний "Сумрак", Герой України Ігор Гордійчук, який знає про життя кадетів все. А інколи навіть більше.

Командир спецназу у серпні 2014-го у прямому сенсі мало не попрощався з життям. Висота у 80 кілометрів від Донецька, Савур-Могила, як це не страшно звучить, могла стати могилою і для нього. Але вистояв, хоча шанс на порятунок був один з мільйона.

12 днів оборони в оточенні, нещадні артобстріли, атаки танків і ворожої піхоти – навіть тепер це складно згадувати спокійно:

"Без віри на війні ніяк. У кожного свій шлях до Всевишнього. Бог є – 100%. Без нього, дружини, доньки та наших лікарів я не вижив би. У мене ж півчерепа немає. Рука, нога…", - пояснював він в коментарі "УП".

Кілька контузій не заважають йому посміхатися і залишатися оптимістом. Адже тільки отримавши смертельні поранення, нарешті розумієш всю цінність життя.