Бо хто за що, а ми за Незалежність - до дня народження Ліни Костенко

Сьогодні відзначає своє 85-річчя відома українська письменниця-шістдесятниця, поетеса Ліна Василівна Костенко.

Вона здобула безмежну кількість прихильників завдяки свої проникливій та чуттєвій ліриці, сильним та патріотичним віршам, які змалечку виховують українців.

Як висловився відомий український письменник та критик Володимир Базилевський: "Це більше, ніж поезія – тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…"

Авторка подарувала людству свою творчість у збірках "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), роману у віршах "Маруся Чурай" (1979, Шевченківська премія 1987), поеми "Берестечко" (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Ліна Василівна являється Почесним професором Києво-Могилянської академії, почесним доктором Львівського та Чернівецького університетів.

Поетеса здобула найвищі українські та європейські нагороди у сфері літератури, але відмовилась від звання Героя України, відповівши: "Політичної біжутерії не ношу!".

Костенко була однією з перших та яскравіших українських поетів-"шістидесятників", які створили абсолютно новий стиль – атиповий, авангардний і,звичайно, максимально критичний до радянської влади та режиму. За непокору та бунтарські вірші її почали знімати з публікацій та забороняти в СРСР. Під опалу попали втрьох: Вінграновський, Драч та Костенко.

Відважна поетеса не раз виступала на захист української інтелігенції, яку просто планомірно знищували. Була поборницею за незалежність України.

Про події на Майдані вона казала так: "Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах".

Українці усього світу готують творчі вечори, привітання та флеш-моби на честь поетеси.

Редакція "Знай" приєднується до привітань Ліни Василівни і публікує вибране:

***

Розп'ято нас між заходом і сходом,

Що не орел - печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

Щоб він не дався знівечить себе!

***

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

***

Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить —

від кайданів, що волю сковують,

від копит, що у душу б'ють,

від чужих, що тебе скуповують,

і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,

і віки безголів'я вдогонь, —

хай він спалить усе це нікчемство

українського пекла вогонь!

***

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

я для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!