Нещодавня гучна (в усіх значеннях) подія - вибух Калинівських складів з боєприпасами, що продовжували гриміти протягом декількох днів у Вінницькій області, в черговий раз виніс на порядок денний не лише привід, аби задуматися про те, що «в Датському королівстві щось продовжує гнити», але й інше, значно більш наболіле питання.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися
Наступні за трагедією коментарі не лише посадових, але й перших осіб держави, вчергове розкрили «скривавлену рану» нашого суспільства, яке вкотре усвідомило, що за наслідки цієї «диверсії» державного масштабу ніхто і ніколи не понесе справедливого покарання. Хоча, правильніше, напевно, буде сказати, що покарання не понесе істинний її винуватець, адже, не виключено, що за практично повне знищення мало не першого за розмірами вітчизняного складу боєприпасів змусять відповісти звичайних військовослужбовців - жменьку солдатів ЗСУ (всього близько 60 осіб), яких приставили охороняти близько 1200 гектарів території цього об'єкту.
Радіокеровані диверсанти
На цю думку наштовхують, зокрема, раптові заяви українських силовиків, які переконані, що, по-перше, це була диверсія, а, по-друге, що ця диверсія була здійснена за допомогою безпілотного літального апарату.
Але, якщо хоч трохи подумати, питання ж навіть не в тому, так це чи ні. Річ у тім, що навіть якщо історія з дроном і виявиться правдою (тобто, якщо ніхто не буде відпрацьовувати, наприклад, версії крадіжки боєприпасів з метою їх перепродажу), це буде означати, що черговий склад вітчизняних ЗСУ - вже 4-й за рахунком , злетів у повітря з однієї й тієї ж причини - «був протаранений ворожим безпілотником».
Нагадаємо, що та сама причина, була офіційно названа, коли не так давно горіли склади в Балаклеї і Сватовому. До речі, що цікаво, після цих інцидентів, як повідомляв начальник прес-служби Генерального штабу Владислав Селезньов, його відомством «вжило ряд заходів, щодо зниження шкоди від подібних атак». Мабуть, не подіяли заходи.
Такими темпами, ця причина може стати улюбленим форс-мажорних поясненням будь-якої майбутньої чи минулої «зради» в Україні. Наприклад, Нацбанк цілком зможе пояснити таким чином трикратну девальвацію гривні (а, можливо, і подальше зниження вартості національної валюти).
Безкарність на марші
Треба сказати, що відсутність справедливого покарання, яке б застосували до високих чинів нашої армії – річ надто звична. Напевно, найбільш жахливою ілюстрацією цього твердження можна вважати Іловайську трагедію, результати розслідування якої опублікували лише нещодавно - через 3 роки після тих жахливих подій.
При цьому, як, на жаль, не дивно, за смерті і полон сотень українських солдат - ніхто знову ж таки відповісти не спромігся. Що показово, винуватців ніхто і не приховував. Наприклад, навіть сам начальник Генштабу генерал Муженко на своїй сторінці в Facebook особисто підтверджував, що замість того, щоб провести необхідні військові маневри, він погодив маршрут відходу наших військ з Генштабом ЗС РФ і російськими генералами Богдановським, Картаполовим, Евстратовим, тим самим буквально оповіщаючи противника про пересування наших бійців.
Мабуть, це ще добре, що воїнів, які вижили у цій м’ясорубці не покарали, наприклад, за «ініціативу» з охорони територіальної цілісності України.
Стіна безвідповідальності
Відповідальністю за свої діяння не звикли «страждати» і в суміжних з військовою областях української державної життєдіяльності. Багато хто пам'ятає, як на самому початку україно-російського протистояння на сході нашої країни тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, обіцяв звести на кордоні мало не «Велику українську стіну», яка б надійно захистила нашу країну від зазіхань ззовні.
От тільки за фактом, виділені під це будівництво століття сотні мільйонів бюджетних гривень в результаті зникли в невідомому напрямку, залишивши після себе тільки кілька кілометрів кволої огорожі, яке, за словами очевидців, навіть кабанів не здатна стримати.
Що найнеприємніше, навіть після численних викриттів цього факту в пресі, знову ж таки, ніхто ні за що не відповів. Більш того, горезвісну «стіну» вирішили продовжити зводити.
Безкарність на вулицях
Що вже говорити про території, на яких проходять бойові дії, якщо беззаконня відбувается на вулицях більшості українських міст. Не допомагає навіть славнозвісна новостворена поліція, яка, до речі, і сама по вуха загрузла в плутанині і безкарності.
Згадайте хоча б епізод з розстрілом співробітників правоохоронних органів в Княжичах, коли, навіть якщо вірити офіційним заявам відомчих чиновників, співробітники двох суміжних силових структур через відсутність координації, ймовірно, пов'язаної з недовірою і корупцією, які панують всередині самого правоохоронного відомства, розстріляли один одного. Ця подія стала черговим прикладом того, як з часом може розсіятися інтерес публіки до важливого питання, залишивши без уваги яке, чиновники в черговий раз змогли вийти сухими з води.
Зрештою, ті ж нацполіцейські залишили без відповіді і вбивство журналіста Павла Шеремета, вчинене посеред Києва. Але ж це було не якесь там вбивство на грунті ревнощів або отруєння. Ні, його (Шеремета) підірвали на центральній вулиці міста. І нікому сьогодні немає до цього діла.
Або, наприклад, справу депутата Пашинського, який використовував вогнепальну зброю, на носіння якої, за великим рахунком, не мав права, проти іншого громадянина України, вклавши останнього на лікарняне ліжко. І що? Він поніс хоча б дисциплінарну відповідальність - ні. Він як і раніше продовжує сидіти у Верховній Раді, встановлюючи для нас норми, за якими ми повинні жити.
Безкарність в законі
І Пашинський - не єдиний представник вітчизняного політикуму, якому з легкістю вдалося піти від відповідальності. Більше того, він просто «один з» сотень і навіть тисяч чиновників, які, чим далі, тим більше відчувають безкарність за свої вже звичні корупційні злочини. Вони вже навіть у відкриту показують, нажиті «чесною працею» мільярди готівки, величезні будинки і колекційні автомобілі.
А хто ж їх може зупинити? Може НАЗК, яке ніяк не може перевірити їх декларації, або НАБУ, яке постійно порушує кримінальні справи, що розсипаються в залі суду, а, найчастіше, і того менше - оголошує підозри, які навіть «справами» не закінчуються.
Невже хтось як і раніше вважае, що лихими були 90-і. Просто ті, хто придумав цей вираз, не жили в 2017-х. Адже, такого «свавілля», яке відбуваеться зараз, країна ще не бачила: жодне розслідування злочину, в якому хоч як-небудь замішаний високопоставлений чиновник, не те що не доводиться до логічного завершення, але навіть грунтовноі не розпочинається. Смертельні ДТП за участю дітей депутатів, міністрів і силовиків - замовчують та ігнорують, так само як і не підіймають питання про їх батьків, які розсікають за кермом в нетверезому стані.
А навіть якщо і встигне хтось із журналістів розповісти про який-небудь вияв беззаконня, то у відповідь він отримає офіційну заяву «фронтменів» системи охорони громадського порядку, які запевнять всіх, що всі необхідні слідчі дії вже проводяться і навіть можуть показати наочний спектакль, створивши видимість, що щось все-таки відбувається. Щоправда, після того, як суспільна увага до будь-якого питання притупляється, «актори» перестають створювати навіть ту саму видимість.
Такими темпами, скоро дійде і до того, що влада настільки розлінились і утвердяться в почутті власної безкарності, що просто й зовсім перестане будь-яким чином реагувати на беззаконня, вже у відкриту заявляючи про те, що вони так все і залишать. Хоча, якщо задуматися, - здається, що цей час вже настав.
