Північний Кавказ, Поволжя, Казахстан та Україна – таку масштабну територію охопили найстрашніші події 1932-1933 років.

Диктатура, голод та каннібалізм стали незмінними супутниками Кубані. Підтвердження тому нещодавно знайшли в розсекреченому рапорті часів СРСР.

Керував тоді партійними розпорядженнями член сільськогосподарського відділу та Політбюро Лазар Каганович. Саме з його вуст вперше прозвучала пропозиція, яка більше нагадувала наказ: "виселити в найкоротший термін в північних областей СРСР зі станиці Полтавської, як найбільш контрреволюційної, усіх жителів ...".

Так звані "Чорні дошки" поповнили тоді 13 кубанських станиць, їх мешканців залишили без крихти хліба, люди були просто приречені на смерть в найкоротші терміни. Кому вдалося вижити, готувався до примусового виселення.

Створити голод штучним шляхом у тодішнього керівництва вийшло: колгоспам пригрозили нормами здачі хліба, спеціально їх завищивши. Для цього до станиць відправляли спеціально навчених кураторів. Навіть вдови та підлітки, які не бажали змиритися із режимом, не викликали й краплю жалю у диктаторських виконавців.

Вони перетворилися на приставів для бідняків. Ті в свою чергу намагалися заховати продукти, та їх знаходили металевими прутами, які втикали у землю. Відбирали навіть насіння квітів та вишневі кісточки – останнє, чим можна було поживитися у той скрутний час.

Почалося масове мародерство, вимирали спочатку цілі родини, потім вулиці, а з часом і села. Підводами збирали тіла і скидали їх у ями, назвавши це цинічно "братськими могилами". Декого могли закопати просто посеред власного двору, аби зайвий раз не напружуватися із вивозом чергового покійника.

Люди дичавіли настільки, що ловили і вбивали собак, їли траву, цвіт акацій, гризунів. Але найстрашніше прийшло вже за кілька місяців, коли їли навіть власних дітей. Розправлялися з чадами і готували з них холодець – ні, це не фільм у стилі Кінга, це реальні факти історії.

Сумна доля чекала тих, хто збирався виступити проти режиму і вирвати у влади хоча б право на землю – "політично активних селян" одразу ж відправляли на той світ, не дочекавшись, поки ті помруть з голоду.

Але якщо Кубань – це здається мало не край світу, то не варто забувати, що на наших територіях жилося не краще. Приміром, у Житомирській області, а також ближче до сучасного кордону із Білоруссю, селяни примудрялися навіть готувати із кропиви.

Тоді на такій "першій страві" і могли протягнути довго. Люди, які врятувалися, ніколи не дозволять зневажливо ставитися до хліба – якщо зі столу впаде бодай крихта, завжди змусять підняти. Гарна наука на майбутнє всім нам, цінувати те, що маємо, і не забувати своєї історії.

Дивіться: голодомор в Україні та на Кубані, хроніка подій

Як повідомляв портал "Знай.ua", розсекречено лист із поясненням, хто насправді судив Сталіна.