Північний Кавказ, Поволжя, Казахстан та Україна – таку масштабну територію охопили найстрашніші події 1932-1933 років.

Диктатура, голод та каннібалізм стали незмінними супутниками Кубані. Підтвердження тому нещодавно знайшли в розсекреченому рапорті часів СРСР.

Керував тоді партійними розпорядженнями член сільськогосподарського відділу та Політбюро Лазар Каганович. Саме з його вуст вперше прозвучала пропозиція, яка більше нагадувала наказ: "виселити в найкоротший термін в північних областей СРСР зі станиці Полтавської, як найбільш контрреволюційної, усіх жителів ...".

Популярні новини зараз

Пишні груди Олі Полякової викликали подив у українців: "Прекрасний силікон"

Спортивний літак впав на житловий будинок і спалахнув: 4 людини загинуло

Ірина Горова показала чоловіка, який підкорив її серце після Потапа: Настя Каменських закохається

"Холостяк" Микита Добринін показав, хто чекає його зі зйомок, і це не Даша Квіткова: "Краса"

Показати ще

Так звані "Чорні дошки" поповнили тоді 13 кубанських станиць, їх мешканців залишили без крихти хліба, люди були просто приречені на смерть в найкоротші терміни. Кому вдалося вижити, готувався до примусового виселення.

Створити голод штучним шляхом у тодішнього керівництва вийшло: колгоспам пригрозили нормами здачі хліба, спеціально їх завищивши. Для цього до станиць відправляли спеціально навчених кураторів. Навіть вдови та підлітки, які не бажали змиритися із режимом, не викликали й краплю жалю у диктаторських виконавців.

Вони перетворилися на приставів для бідняків. Ті в свою чергу намагалися заховати продукти, та їх знаходили металевими прутами, які втикали у землю. Відбирали навіть насіння квітів та вишневі кісточки – останнє, чим можна було поживитися у той скрутний час.

Почалося масове мародерство, вимирали спочатку цілі родини, потім вулиці, а з часом і села. Підводами збирали тіла і скидали їх у ями, назвавши це цинічно "братськими могилами". Декого могли закопати просто посеред власного двору, аби зайвий раз не напружуватися із вивозом чергового покійника.

Люди дичавіли настільки, що ловили і вбивали собак, їли траву, цвіт акацій, гризунів. Але найстрашніше прийшло вже за кілька місяців, коли їли навіть власних дітей. Розправлялися з чадами і готували з них холодець – ні, це не фільм у стилі Кінга, це реальні факти історії.

Сумна доля чекала тих, хто збирався виступити проти режиму і вирвати у влади хоча б право на землю – "політично активних селян" одразу ж відправляли на той світ, не дочекавшись, поки ті помруть з голоду.

Але якщо Кубань – це здається мало не край світу, то не варто забувати, що на наших територіях жилося не краще. Приміром, у Житомирській області, а також ближче до сучасного кордону із Білоруссю, селяни примудрялися навіть готувати із кропиви.

Тоді на такій "першій страві" і могли протягнути довго. Люди, які врятувалися, ніколи не дозволять зневажливо ставитися до хліба – якщо зі столу впаде бодай крихта, завжди змусять підняти. Гарна наука на майбутнє всім нам, цінувати те, що маємо, і не забувати своєї історії.

Дивіться: голодомор в Україні та на Кубані, хроніка подій

Як повідомляв портал "Знай.ua", розсекречено лист із поясненням, хто насправді судив Сталіна.