Таких, як Іван Коломієць за останні роки стало значно більше – росіянин з позивним "Сибіряк" переїхав до України ще у 2010 році, а з початком бойових дій на Донбасі твердо вирішив воювати на нашому боці. Контрактник 54-ї бригади, доброволець, понад усе почав цінувати життя саме там, у першій лінії оборони.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяІ хоча народився на Прибайкаллі, українською мовою володіє подекуди краще, ніж народні обранці.
"Сибіряк", який воює за Україну на Донбасі
Ще під час навчання в університеті Іван був активістом – цікавився історією рідного краю. А потім переконався: для Москви, центру життя РФ, сибіряки, такі як він – "люди третього сорту":
"Однак зараз на Сході на боці терористів воює багато сибіряків… Сибір не є Московією ані історично, ані генетично. Ніколи на землях Сибіру не було кріпацтва. Сибіряки у переважній більшості були нащадками козаків-переселенців, які йшли "за камень" (тобто за Урал) від московської політики поневолення", - пояснює боєць.
В Україну вирішив переїхати з очевидних причин – вважав своє перебування там небезпечним, давалася взнаки ідеологія та пропаганда.
Завдяки бабусі вивчив практично досконало українську мову і називає її зараз рідною.
"У мене українське коріння з боку батька. Рід цікавий – походить частково з Кам’янця-Подільського, частково з Київщини, також є домішки польського та єврейського субстратів. Але завдяки бабусі українська мова стала мені рідною з самого народження. Навіть у квартирі ця жінка відродила українську хату: фарбовані вапном стіни, вишиті наволочки, плетені гачком килимки… У мене ще немає дітей, але свою доньку я обов’язково назву на честь бабусі", - впевнений Іван.
Про початок війни на Донбасі згадує із сумом та болем, особливо був шокований анексію Криму. Добре бачив, чиї військові зайняли насильницьким методом наші території, і миритися із цим аж ніяк не хотів. Добре пам'ятає доброволець і події Революції Гідності:
"….були проблеми зі здоров’ям через поранення на Майдані: у ніч з 18 на 19 лютого я дістав контузію, уламок гранати зачепив ногу, також мені пошкодило руку. І газом я отруївся так, що кров’ю харкав… Тому піти на фронт у мене вийшло лише у 2015 році. Починав службу я з добровольчого батальйону ОУН. Так, там часом було страшно. Але саме там я не тільки отримав уявлення про те, що таке війна, але і зрозумів, що таке "почуття ліктя", побачив на власні очі солідарність і кругову поруку у найкращому значенні цих слів. З’ясував, що я хоч і не Рембо, але і не боягуз", - жартує він.
Особливо ображався "Сибіряк", коли хтось називав його "засланим", співробітником ФСБ – спочатку людям було важко зрозуміти, що захищати Україну – свідоме рішення, а не диктовка згори.
"Я взагалі хотів би розірвати будь-які стосунки з країною, з якою мене більше нічого не пов’язує – крім місця народження та кольору паспорта. Час від часу телефонує мама. Запитує, звісно, як у мене справи. Що я можу відповісти? Тільки правду: "Мамо, у мене все добре". Що я воюю - вона досі не знає. Чому не розповідаю про це? Бо не хочу, щоб їй створювали проблеми оточення і спецслужби. Та й не зрозуміє вона мене…", - підсумував військовий.
Дивіться: історії росіян, які воюють на Сході за Україну
Нагадаємо, в Азовському морі кілька років поспіль шукають зниклий екіпаж.
Як повідомляв Знай.ua, українській армії дозволили відкривати вогонь на ураження, не чекаючи наказу зі штабу.
Також Знай.ua писав, морський піхотинець поділився подробицями перебування на фронті.
