З давніх-давен українці називали Петрівкою один з чотирьох православних постів, що починався за тиждень після Трійці і завершувався 12 липня на Святих верховних апостолів Петра і Павла.
Петрів піст не такий суворий, як великодній, адже за винятком середи та п'ятниці, дозволялося вживати рибу, бо, мовляв, сам Петро рибалкою був, повідомляє у фейсбук співтовариство "скарби України".
Картина, Микола Пимоненко "Збирання сіна в Україні" 1907
Також не дуже звертали уваги й на інші постові застереження: молодь продовжувала збиратися надвір, як ледве стемніє, де бавила дозвілля піснями та танцями. Основною метою таких посиденьок був пошук майбутнього чоловіка чи дружини.
Особливо переживали дівчата, чия роль у цьому процесі була скоріше пасивною. Їхні хвилювання та очікування знаходили втілення в особливих піснях петровского періоду – петровках. У народі кажуть, що петрівки – суто дівочі календарні пісні. Здебільшого ліричні, вони присвячені темі кохання, шлюбу, стосунків зі свекрухою тощо. За своїми структурами та настроєм петрівчани пісні майже ідентичні купальським:
Івана Купала, фото: Знай.ua
"Петрівочка – мала ніченька,
Не виспалась наша дівочка.
Череду гнала – задрімала,
Про пеньки ноги побивала.
Про пеньки ноги побивала,
Об суху грушу вийняла душу.
Об суху грушу вийняла душу,
А на льоночок роса впала.
А на льоночок роса впала,
Чом ти, льоночок, не стелисся?
Чом ти, Іванко, не женисся?
Чом ти, Іванко, не женисся?
А на кого ти надіїся?
А на кого ти надіїся?
– Я на батенька розсердився,
Я на матінку розгнівався.
А сам на себе надіявся."
(с. Мечникове Дворічанського району)
Для сільських сімей Петрівки – час напруженої праці, адже саме на цей період припадає косовиця. До роботи ставали рано, ще до сходу сонця, доки було не так спекотно. Косили разом, йдучи один за одним. Цікаво, що здатність молодого хлопця виконувати цю вкрай виснажливу роботу нарівні з дорослими чоловіками часто була ознакою його соціальної зрілості.
Жінкам і дівчатам діставалася роль "гребців", а ще нестріляним хлопцям - "скарбничок". Пісні, які виконувались під час сіножаті, дуже подібні до жнивних і буряшніх. Коротенькі, бадьорі, летіли над лугами від однієї групи до іншої, перемежуючись веселим сміхом.
