Ці воєначальники очолювали головні операції української армії та побували у найгарячіших точках.

Журнал "Новое время" розповів про шістьох людей, які зробили вагомий внесок у боротьбі з окупантами на Донбасі.

Євген Межевікін, заступник командира 1-ї окремої танкової бригади Підполковник, Герой України, 35 років
Нагороди: орден Золота Зірка, ордена Богдана Хмельницького II та III ступенів, орден Народний Герой.

Євген Межевікін, танкіст з позивним Адам, бився у найгарячіших точках на сході країни - під Пісками, Авдіївкою та Донецьким аеропортом. Його машина, яку він називає "ластівкою", палила ворожу техніку і прикривала українських військових.

Популярні новини зараз

Слава Камінська з НеАнгелів зважилася змити макіяж і "засвітити" своє справжнє обличчя: і пластика не потрібна

Полякова, Дорофєєва, Боржемська, Гросу, Саніна, Лижичко позмагалися за найкращу фігуру: "Битва сталевих пресів"

Зірка Холостяка описала "чоловіка мрії" і зізналася, хто злив пікантні знімки на проекті

Юрій Горбунов кардинально змінив зовнішність перед пологами Каті Осадчої, українці не впізнали

Показати ще

У 2017-му кіборг Адам закінчив Національний університет оборони і пішов на підвищення - став заступник командира 1-ї бригади. Найближчим часом він знову вирушить в зону АТО.

Михайло Забродський, командувач високомобільних десантних військ, генерал-лейтенант, Герой України, 44 роки
Нагороди: орден Золота Зірка, орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден Данила Галицького.

"Найдовший рейд у військовій історії світу", - такими словами Філіп Карбер, американський військовий експерт, назвав те, що влітку 2014 року зробив Михайло Забродський зі своїми підлеглими на Донбасі.

Кілька сотень бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади Забродського майже за 20 днів пройшли 470 км, в тому числі по тилах контрольованої сепаратистами території. Вони вивели з оточення 3 тис. своїх соратників і 250 одиниць бронетехніки. А крім того, знищили кілька російських артилерійських підрозділів, захопивши їх техніку і озброєння.

"Поки противник з'ясовує, що у нього в тилу відбувається, ти завдаєш наступний удар. А потім - наступний, не зупиняючись на місці", - пояснює Забродський свою тактику, засновану на швидкості і скритності.

Віктор Ніколюк, начальник 169-го навчального центру сухопутних військ Десна, полковник, 42 роки
Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Для ЗМІ Віктор Ніколюк, позивний Вітер, - це перш за все командир 92-ї окремої механізованої бригади, який разом з підлеглими особисто полонив двох співробітників російського ГРУ - Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва. Обох згодом обміняли на Надію Савченко.

Для самого Ніколюка вся ця історія - лише крихітний епізод трьох років війни. Зі своєю бригадою він пройшов її з самого початку.

Все почалося ще навесні 2014-го, коли підрозділ Ніколюка, розташований у Харківській області, по кілька разів на тиждень блокували місцеві проросійські "громадяни", погрожуючи вторгненням сил північного сусіда.

Олег Мікац, командир оперативно-тактичного угруповання Луганськ, генерал-майор, 41 рік
Нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Олег Мікац - перший український генерал, який ніколи не служив у радянській армії. У нього за плечима - участь у миротворчих операціях і служба на чолі одного з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ - 93-ї окремої мехбригади.

Саме з цим підрозділом Мікац, тоді ще комбриг, в 2014-2015 роках керував обороною Донецького аеропорту.

93-тя бригада вирушила в Донецьку область відразу після початку АТО і брала участь в боях по всьому регіону. "Уже в травні, прямуючи на схід, ми розуміли, що Росія - агресор, - каже генерал. - Ми не зупинили її в Криму. Тому повинні були зупинити на Донбасі, щоб не довелося робити це ближче до центральних областей".

Василь Осипчук, командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади, полковник, 48 років
Нагороди: орден Данила Галицького, орден Богдана Хмельницького

Останні півроку 59-та бригада захищає одну з найгарячіших ділянок на Донбасі - маріупольський напрямок. Незважаючи на Мінські угоди, обстріли тут - особливо в Широкино і Водяному, - не вщухають. Говорячи про це, Василь Осипчук усміхається: "Головне, що на адекватну відповідь у нас є право".

Він закінчував військове училище ще при Радянському Союзі. Як і багато представників цього покоління, після 25 років служби Осипчук вийшов у відставку. "Мені було некомфортно: армії як такої вже майже не залишилося, на посадах росли люди зі знайомствами, - згадує командир. - Щоб робити кар'єру, потрібно було вислужитися. Я цього не хотів".

Думку свою він змінив після Майдану, в якому брав активну участь. Після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі пішов добровольцем до військкомату. Там інтересу не викликав: мовляв, для полковника посад немає. Але врешті місце знайшлося: Осипчук очолив 10-й батальйон територіальної оборони в Житомирській області.

Дмитро Делятицький, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, полковник, 41 рік
Нагороди: орден Данила Галицького

Дмитро Делятицький виявився одним з перших представників української армії, які зіштовхнулися з російською агресією. Сталося це в Криму, де він служив командиром 1-го окремого батальйону морської піхоти.

На початку березня 2014 року його військову частину заблокували російські військові, прикриваючись місцевим населенням - переважно похилого віку, жінками і дітьми. Поки офіційний Київ зберігав мовчання або віддавав суперечливі накази, кримські морпіхи 25 днів утримували оборону частини.

Після того як оборона пала, Делятицький вивів з собою на материк половину підлеглих, втративши при цьому квартиру в Феодосії і майже рідний Крим, де прослужив понад 15 років.

Опинившись на материку, кримські морпіхи майже відразу вирушили в зону АТО і провели там в цілому більше трьох років. Останні два - у складі 36-ї бригади, створеної на базі виведених з півострова підрозділів.

Як повідомляв портал "Знай.ua", українського солдата, який дезертирував з військової частини, затримали на Донбасі.